На сьогоднішній день, контроль за узгодженими діями є важливим елементом конкурентної політики держави та однією із форм її реалізації на практиці, а основним його завданням є попередження зниження рівня конкуренції між суб’єктами господарювання. Метою роботи є тлумачення поняття «узгоджених дій», його значення та пропозицій щодо вдосконалення господарського законодавства у разі виявлення вчинення таких дій у процесі боротьби з монопольним становищем підприємств, які здійснюють господарську діяльність . Теоретичному обґрунтуванню цього питання були присвячені роботи таких науковців як Шуміло І.А., Аноліної І.О., Безуха О.В., Білої Р.Л, які зробили аналіз та дали висновок власного розуміння даного поняття. Узгодженими діями як об’єктом антимонопольного регулювання відповідно до ст. 5 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (Закон) визнається укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка суб’єктів господарювання. Проте чинне законодавство України не дає чіткого значення терміну «угода», яка є невід’ємною складовою поняття узгоджених дій, і не має на увазі винятково правові форми контрактів чи договорів, тому враховуючи це, важливе значення має досвід, набутий ЄС, особливо при застосуванні ст. 81 Договору про заснування ЄС (Договір ЄС), оскільки положення Закону щодо узгоджених дій значно співпадають із конкурентними правилами ЄС. Так, наприклад, суди ЄС дійшли до висновку, що для визнання угодою домовленості між суб’єктами господарювання у контексті конкурентного права наявність правової форми такої угоди не є обов’язковою. Так звані «джентльменські угоди», які стосуються лише певних моральних зобов’язань, неодноразово на практиці кваліфікувалися при вирішенні справ про захист конкуренції як угоди у значенні статті 81 Договору ЄС. У своїх рішеннях, суди країн-членів Союзу постановляють, що джентльменська угода становить «угоду», тому що «цей документ є добросовісним висловлюванням спільного наміру сторін досягти домовленості з огляду на їхню діяльність на «спільному ринку». За загальним правилом, угоди визначаються за ознакою наявності взаємної волі сторін досягнути певного результату. При цьому форма, в якій виявляється взаємна воля сторін, не є важливою, якщо саме така форма відображала дійсні наміри сторін угоди. Тому виходячи із цього принципу, європейські суди застосовують поняття «угода» навіть до таких домовленостей, які не мають жодних зовнішніх проявів чи зобов’язального характеру для сторін. Таке тлумачення є не зовсім виправданим у контексті застосування статті п’ятої Закону, оскільки таким чином можна повністю викреслити поняття «іншої погодженої конкурентної поведінки (у формі дій або бездіяльності)». Хоча одне з основних правових понять конкурентного законодавства – «узгоджені дії» повинне охоплювати дуже широку сферу домовленостей, проте термін «угода» має застосовуватись лише до таких, які містять правові або ж моральні зобов’язання сторін . Аналіз законодавства ЄС дає змогу зробити висновок, що погоджена конкурентна поведінка як вид узгоджених дій має назву «узгоджена практика». Початково, поняття «угоди» та «узгодженої практики» з правового погляду протиставлялися, але, з огляду на труднощі встановлення чіткої правової межі, між поняттями угода та узгоджена практика, суди в своїх рішеннях зазначають, що головним питанням залишається необхідність встановлення змови між суб’єктами господарювання з метою координації діяльності та впливу на ринок. Як приклад можна навести тлумачення поняття узгодженої практики судами ЄС: це – «форма координації між суб’єктами господарювання, які не досягаючи стадії укладення формальної угоди (договору) у правовому розумінні, свідомо замінюють ризики, пов’язані з конкуренцією, практичною співпрацею між ними», тому поняття «угода» та «погоджена поведінка» можуть охоплювати ті форми змов, які є подібними за своєю антиконкурентною природою, але при цьому відрізняються лише ступенем активної взаємодії між сторонами та зовнішньою формою, в якій вона проявляється. Чинне законодавство нашої держави в сфері захисту економічної конкуренції передбачає широку правову регламентацію відносин в сфері узгоджених дій. На відміну від антиконкурентних узгоджених дій (погодженої поведінки) узгоджені дії направлені на підвищення ефективності виробництва. Проте, через низку причин, серед яких і низька правова обізнаність керівників суб’єктів господарювання, мають місце численні порушення закону. Наслідками недотримання норм законодавства є значне обмеження, усунення або недопущення конкуренції на товарних ринках України, порушення прав споживачів, затримка інтеграційних процесів України. Таким чином, незважаючи на безліч спроб дати тлумачення узгоджених дій, чіткого розуміння даного поняття чинне законодавство не містить, а лише вказує на структурні елементи, тобто його складові. Так як положення Закону значним чином співпадають з конкурентними правилами ЄС, можна деякою мірою застосувати європейський досвід в даному питанні, враховуючи особливості національного законодавства. Отже проведений в рамках роботи аналіз поняття «узгоджені дії» потребує подальшого вдосконалення на рівні національного законодавства.
Література: 1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. 2. Договір «Про заснування Європейського Співтовариства» від 21.03.1957 р. 3. Сарган І.М. Поняття «узгоджені дії» суб’єктів господарювання в конкурентному праві України // Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Правова Україна очима майбутніх фахівців (30.03.10)»
e-mail: tars190@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
