В умовах інтенсивного розвитку і спеціалізації міжнародного економічного обміну роль комерційного арбітражу зростає. У ряді публікацій вітчизняних і зарубіжних науковців справедливо підкреслюється ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних комерційних справ порівняно з національними судами.
Перевага арбітражу полягає, насамперед, у тому, що він забезпечує прийнятну, доступну і більш швидку, на відміну від судової, процедуру розгляду спорів. Досить суттєвим позитивним моментом є те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає спори і виносить рішення, що сприяє довірі сторін до арбітрів та їхньої компетентності.
Зважаючи на те, що сторонами спору є іноземні особи, вкрай важливою перевагою є можливість узгодити взаємоприйнятну мову провадження. Слід зазначити, що провадження в арбітражі має конфіденційний характер, на відміну від гласності судового процесу, що є його особливою перевагою. Адже у розгляді комерційних спорів збереження конфіденційної інформації може зберегти і не нашкодити репутації.
Розглядаючи питання міжнародного арбітражу як способу розгляду комерційних спорів, слід з’ясувати значення терміну «арбітраж» . Деякі дослідники вважають,що арбітраж, як форма вирішення спорів, виник раніше державних судів. З цим можна погодитись, адже арбітраж має давню історію. Із російських учених ще А.Ф. Волков дослідив історію виникнення арбітражу в римському праві, його розвиток в Середньовіччі, коли з’явилися торгові третейські суди, а також у період розвитку торгівлі у XVII-XIX століття [2, c.12].
У науці "арбітраж" розуміється як процес або механізм вирішення спорів і як орган вирішення спорів. Арбітраж як процес - це розгляд і вирішення спорів у арбітражі. Тлумачний юридичний словник Блекса дає таке визначення арбітражу: арбітраж - це передача спору на розгляд незалежній (третій стороні) особі, обраній сторонами спору, які наперед погоджуються виконувати рішення цього арбітра, винесене після слухання справи, в ході якого обидві сторони були вислухані [3, р. 96].
Міжнародний комерційний арбітраж - це механізм для вирішення спорів, слухання яких проходять за закритими дверима відповідно до угоди, укладеної між двома чи більше сторонами, за якою сторони погодилися, що рішення, винесене арбітром відповідно до права, або, якщо сторони не передбачили інше, за іншими підставами, після справедливих слухань, буде обов'язковим для сторін і таке рішення має силу закону [4, с. 23].
У нашому національному законодавстві згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», від 24 лютого-1994 року до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:
- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також
- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України [1].
До найбільш авторитетних арбітражних центрів світу можна віднести Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торговельної палати, Лондонський міжнародний третейський (арбітражний) суд, Американську арбітражну асоціацію, Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати.
Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торговельної палати (МАС МТП) є однією з авторитетнішніх міжнародних комерційних арбітражних установ. Його засновано у 1923 році членами Міжнародної торговельної палати (знаходиться у Парижі), метою діяльності якої є всебічне сприяння розвитку міжнародної торгівлі. За час свого існування МАС МТП розглянув понад 15 тисяч справ, значна частина яких належить до найбільш вагомих - як за сумами, у відношенні яких відбувався спір, так і за їхнім міжнародним значенням. Правовою основою діяльності МАС є запроваджений з 1 січня 1998 року Арбітражний регламент Міжнародної торговельної палати.
Лондонський міжнародний третейський (арбітражний) суд (ЛМТС) дійсно можна вважати найстарішою арбітражною установою Європи. Його створеному ще 1892 році за ініціативою Муніципальної ради лондонського Сіті як Лондонську арбітражну палату. ЛМТС складається з Ради директорів, Третейського суду та Секретаріату.
Американська арбітражна асоціація (AAA) - це некомерційна організація, яка має на меті вивчення, поширення, організацію і адміністрування процедур з вирішення всіх видів спорів за допомогою арбітражу, медіації, примирювальних процедур, переговорів, демократичних виборів та інших щодо яких погодились учасники спору засобів. Членами ААА можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, зацікавлені в її цілях і завданнях, які сплачують членські внески. AAA управляється Радою директорів, що складається з не менш ніж 40 членів, які обираються на чотири роки. У період між сесіями Ради, її функції покладаються на Виконавчий комітет. Повсякденне керівництво діяльністю AAA здійснює Президент, який обирається щорічно Радою директорів.
Арбітражний інститут Торговельної палати Стокгольма створено у 1917 році. Він зосередив свою діяльність на зовнішньоекономічних спорах. Процедура їх арбітражного розгляду встановлювалася Торговельною палатою Стокгольма і періодично уточнювалася. Нині правовою основою діяльності Стокгольмського інституту є Арбітражний регламент, що набув чинності 1 січня 2007 року. [5, с. 52-66].
До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.
Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий і інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору. Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).
У даний час поширення дістали постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях і т. ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до державного апарату і є недержавним утворенням. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ad hoc, характерним також є наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів.
Арбітражна угода, по суті, легалізує приватне правосуддя, а його змішана природа (єдність процесуальних і контрактних елементів) вже не викликає непримиренних суперечок. Сама арбітражне угода одержала назву і «наріжного каменя арбітражу» і «воріт в арбітраж», але, як і раніше, практика міжнародного арбітражу страждає від примітивістського підходу, що використовується іноді сторонами при узгодженні умов розгляду їхніх суперечок.
Проблема в тому, що сама по собі арбітражна угода є осередком цілого ряду правових колізій, що вимагають, як мінімум, розуміння. Навіть на перший погляд ми можемо визначити такі правозастосовні проблеми, щодо визначення права, що застосовується до: (1) правоздатності сторони укладати арбітражну угоду; (2) процедури арбітражу (lex loci arbitri), (3) угоди/контракту з арбітрами (receptum arbitri), (4) правовідносин між сторонами та інститутом як органом, що адмініструє арбітраж; (5) до суті спору.
На сьогодні є визнаним, що саме право місця арбітражу регулює наступні питання для арбітражного розгляду та подальшого виконання арбітражного рішення: (1) дійсність арбітражної угоди по суті, при відсутності угоди сторін про інше; (2) дійсність арбітражної угоди за формою, якщо вона повинна бути встановлена арбітрами; (3) арбітрабільність предмету спору; (4) правила арбітражної процедури.
Як правило, у внутрішньому законодавстві передбачено коло спорів, що підлягають розгляду міжнародним комерційним арбітражем. Крім того, для більшості країн є характерним для визначення дійсності арбітражної угоди застосування категорії публічного порядку.
Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. Розглянувши спір, арбітраж виносить рішення, яким вирішується справа по суті.
Арбітражне рішення є остаточним. Воно виноситься в письмовій формі та підписується одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості членів арбітражу за умови пояснення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути вказані мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу.
Рішення арбітражу виконуються добровільно. Добровільність виконання рішень арбітражу відповідає правовій природі цієї юрисдикції. Разом з цим іноді виникає необхідність звернення до використання заходів примусового виконання рішень арбітражу.
Арбітражне рішення національного арбітражу в тій чи іншій державі звичайно виконується в тому ж порядку, що і рішення суду.
Для міжнародного комерційного арбітражу більш актуальною проблемою є порядок виконання іноземного арбітражного рішення. Йдеться про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні.
Отже, на підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що комплексність такого явища, як міжнародний комерційний арбітражний суд, спричинена подвійною юридичною природою арбітражу як інституту права. Так, арбітраж є органом, який має своїм завданням вирішення комерційних спорів, і водночас, - процедурою вирішення таких спорів.
Джерела:
1. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N 25. -ст.198.
2. Задорожний О. Тлумачення договорів в арбітражній та судовій практиці // Юрид. газета. - Вид. "Юстініан", 2004. - № 13 (25).
3. Black's Law Dictionary, Fifth Edition. - St. Paul Minn.: West Publishing Co, 1979.-200 p
4. Міжнародний комерційний арбітраж: практикум: у 7 кн. Кн. 1 / В.К.
Матвійчук, І.О. Хар. - К.: Національна академія управління, 2007. – 244 c.
5. Волощук О.Т. Міжнародний комерційний арбітраж: навч. посіб. -Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. — 260 c.
6. Сліпачук Т. Хто і як визначає право, що застосовується до арбітражної угоди, або.. .знову про головне // Практика, 2011. - №2 (104). - С.109-113.
7. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с.
e-mail: belogorodka@list.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
