Реформування системи розслідування злочинів підпорядковується як конституційним засадам суспільства так і кримінально-процесуальним норам чинного законодавства, захисту загальнолюдських цінностей, охороні прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У його здійсненні розвиток організації і тактики слідчих дій займає одне з провідних місць у процесі розслідування злочинів загалом та вчинених у місцях позбавлення волі зокрема.
Вдосконалення тактики слідчих дій пов’язане з розвитком вітчизняного кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавств України, нормативних актів Державної пенітенціарної служби України шляхом приведення їх у відповідність до міжнародних правових актів, таких як Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (ухвалені ООН в 1955 році), Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку (резолюція ООН від 17 грудня 1979 року), Декларація основних принципів правосуддя для захисту жертв злочинів від зловживання владою (резолюція ООН від 29 листопада 1985 року), Європейські в’язничні правила, прийняті в 1987 році, Конвенція проти тортур від 27 травня 1997 року, Основні принципи поводження з ув’язненими (резолюція ООН від 14 грудня 1990 року), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (резолюція ООН від 14 грудня 1990 року) та ін. [1; 2; 3; 4].
На наш погляд, вдосконаленню тактики слідчих дій відповідає закріплення законом науково і практично вивірених прийомів. Таке закріплення є для науки юридичним визнанням її досягнень, а для практики – дозволом чи вказівкою на їх застосування. Одночасно виникає питання, чи не втрачає прийом, передбачений у законі, тактичного характеру. Для правильного вирішення цього питання необхідно врахувати, що вилучення з тактичного арсеналу прийомів через їх передбачення в законі суперечить такій їх ознаці, як законний характер.
Кількість тактико-криміналістичних прийомів є значною. На деякі з них вказано у законі. Зробити це законодавець змушений внаслідок двох головних причин: а) інакше неможливо сформулювати зміст певної слідчої дії; б) певним прийомам надається особливе значення. Перелічити усі тактичні прийоми законодавець неспроможний. Тому можна виділити прийоми, передбачені і непередбачені в законі. Така класифікація має значення для визначення прийомів, обов’язкових для слідчих дій за будь-яких ситуацій. Але обов’язковість застосування прийомів не позбавляє їх тактичного характеру, бо передбачення у законі – це правове визнання прийомів, яке доповнює, а не ліквідує їх тактичний характер. Вказуючи на тактичні прийоми, процесуальні норми встановлюють обов’язковість і головні умови законності їх застосування. Вважаємо, що такий розвиток кримінально-процесуального права відповідає вдосконаленню тактики слідчих дій і криміналістичної тактики в цілому та тактики розслідування злочинів в установах виконання покарань.
Як висновок зауважимо, що всі відомчі правила, важливі для провадження досудового розслідування в установах виконання покарань, необхідно (відповідно до норм КПК та КВК України) узагальнити і передбачити в окремому Положенні про організацію та забезпечення досудового розслідування злочинів, вчинених засудженими. Воно повинно, на нашу думку, вирішити важливі в тактичному відношенні питання, а саме:
– використання під час розслідування злочину допомоги працівників УВП у встановленні потерпілих, підозрюваних і свідків, збереженні цінних для розслідування речових об’єктів;
– правила перебування в УВП учасників досудового розслідування, забезпечення їх безпеки при підготовці і проведенні слідчих дій;
– режимні заходи, спрямовані на забезпечення підготовки і проведення слідчих дій;
– підтримання режиму діяльності УВП під час підготовки і проведення слідчих дій;
– матеріально-технічне забезпечення досудового розслідування злочинів в УВП;
– застосування результатів розслідування злочину для попередження і припинення злочинів, усунення умов і причин їх вчинення.
Джерела:
1. Європейська конвенція „Про захист прав і основних свобод людини” від 4 листопада 1994 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 18.
2. Європейські в’язничні правила. Оцінка, шляхи подальшого реформування в’язничної системи України / Під ред. І.В. Штанька та В.А. Льовочкіна. - К., 1998. - 131 с.
3. Права людини і професійні стандарти. Для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій // Українсько-Американське бюро захисту прав людини. - Амстердам-Київ, 1996. - 186 с.
4. Права людини. Міжнародні договори України. - К.: Юрінформ, 1992. - 200 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
