Актуальність проблеми не викликає сумніву, оскільки за офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України у 2009 році було зареєстровано 335 осіб які стали потерпілими від такого злочину як торгівля людьми а у 2010 році таких осіб збільшилось до 412 [1].
Відповідно до статистичних даних, на сьогодні лише в економічно розвинених країнах не менше 150,0 тис. осіб потребують пересадки донорських органів та тканин. Світова потреба у декілька разів більша. Порівняно з 1988 роком вона подвоїлася та продовжує щорічно зростати на 15%, а задовольняється тільки для пацієнтів до 65 років всього на 5-6%. У США близько 30,0 тис. осіб, а у Великобританії близько 6,0 тис. осіб внесені до «списків очікування» донорського серця, нирок, легенів або печінки, але лише у 10% з них є шанс дочекатися трансплантації.
Тому основними умовами, наявність яких обов'язкова при донорстві живих людей, є добровільна інформована згода донора у поєднанні з достатнім рівнем фізичного і психічного здоров'я. При дотриманні цих параметрів можна констатувати, що при трансплантації враховані права донора на життя і фізичну (тілесну) недоторканність. У реципієнта при цьому виді трансплантації також певною мірою порушується право на тілесну недоторканність. Проте тут мова йде про втручання, спрямоване на благо хворої людини, і метою операції є її одужання. Формально і тут тілесна оболонка реципієнта порушується, але для надання цьому законності достатньо інформованої згоди хворого. Враховуючи необхідність пересадки і велику значущість її для життя і здоров'я реципієнта, механізм отримання права на втручання в його фізичну (тілесну) оболонку є доступнішим, ніж у випадку з донором.
Право донора і реципієнта на отримання певних гарантій у зв'язку з майбутнім оперативним втручанням.
Зауважимо, що право на отримання гарантій при трансплантації обґрунтоване завдяки високому ступеню ризику, яким піддаються донор і реципієнт при такому складному оперативному втручанні, яким є трансплантація. Проникнення в тілесну оболонку індивіда, зачіпання його основних прав і свобод мають бути належним чином компенсовані системою гарантій, які надаються суб'єктам трансплантації перед операцією. Надає вказані гарантії медична установа, в якій виконується трансплантація. Безпосередньо тягар відповідальності по забезпеченню передбачених гарантій лягає на хірургічну бригаду, що здійснює пересадку. В зв'язку з цим набуває особливої важливості розробка медико-правових стандартів, що стосуються виконання трансплантації. На наш погляд, медико-правовий стандарт трансплантації органів або тканин - це система правової оцінки результатів оперативного втручання, що базується на сучасних досягненнях медичної науки та включає особливості стану здоров'я суб'єктів пересадки до операції, технічні складнощі виконання, співвідношення запланованих і отриманих результатів трансплантації.
Положення розділу VI Закону "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" визначають, що донор має право на певні заходи соціального характеру:
1. особа, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплантанта має право відмовитися відданої нею раніше на це згоди;
2. на випадок смерті, зараження його інфекційною хворобою, виникнення у нього інших хвороб чи розладів здоров'я у зв'язку з виконанням ним донорської функції він підлягає обов'язковому державному страхуванню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
3. донору в порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я у зв'язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію;
4. інвалідність донора, що настала у зв'язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання;
5. у разі смерті донора, що настала внаслідок виконання ним донорської функції, членам сім'ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника [2].
Як висновок зауважимо, що адміністративно-правові гарантії, які надаються донору, повинні включати: попереднє всебічне комплексне медичне обстеження; вилучення тільки заздалегідь визначеного певного парного органу, частини органу або тканини; відсутність значної шкоди здоров'ю після вилучення з організму трансплантанта; пересадка органу або тканини попередньо визначеному конкретному реципієнтові; диспансерне динамічне спостереження після трансплантації.
Джерела:
1. Стан та структура злочинності в Україні (2009 - 2010 р. р.) [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://mvs.gov.ua/mvs/control/main
2. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» вiд 16.07.1999р. № 1007-XIV // Офіційний Вісник України. – 1999р. – № 32. – стор. 20.
|