Метод правового регулювання є одним із необхідних критеріїв для виділення самостійної галузі права, у тому числі і фінансового. У юридичній доктрині метод правового регулювання визначають як сукупність юридичних засобів впливу, за допомогою яких забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин [3; с.63].
Метод правового регулювання є одним із дискусійних питань фінансово-правової науки. Аналіз фінансового законодавства дає змогу відзначити, що імперативний метод у фінансово-правовому регулюванні переважає. Він широко деталізується у доктрині. Це зумовлено тим, що до кінця ХІХ століття фінансове право було складовою частиною адміністративного права, основним методом якого є метод владних приписів [1; с.25].
Окремі науковці поряд з імперативним методом пропонують як метод фінансово-правового регулювання і диспозитивний метод. Учені обґрунтовують свою позицію тим, що галузь фінансового права володіє унікальним методом правового регулювання, поєднуючи в собі елементи імперативного та диспозитивного методу, з переважанням владних способів юридичного впливу. Інші вчені констатують, що у зв’язку з розвитком держави в нових економічних і державно-політичних умовах розширюється застосування диспозитивного методу правового впливу на фінансові відносини, притаманного цивільному праву, який «проникає» у сферу фінансового права, що свідчить про допустимість законодавцем певною мірою поєднання публічних і приватних інтересів. Відносно публічної фінансової сфери диспозитивність пропонують розглядати як альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в межах фінансового законодавства, доводячи, що «у фінансовому праві метод диспозитивності має умовний характер і його дія має певні особливості, зумовлені насамперед пріоритетом публічних інтересів» [2].
Хоча із практичної точки зору диспозитивний метод має важливе значення, останнім часом імперативний все більше і більше витісняє його. Так, із прийняттям нового Податкового кодексу диспозитивні норми стали імперативними при здійсненні процедури виїмки документів підприємства.
Деякі вчені, аналізуючи договірні відносини в рамках фінансово-правового регулювання наголошують, що, на відміну від цивільних договірних відносин, вони мають імперативний характер [3; с.167].
Виходячи з вищесказаного, пропонуємо підвищити роль диспозитивного методу шляхом узгодження форми фінансових договорів з населенням; внести зміни до Податкового кодексу щодо обмеження повноважень органів податкової служби; забезпечити свободу вибору здійснення фінансових операцій.
Отже, у фінансово-правовому регулюванні існування диспозитивного методу нерозривно пов’язане з існуванням методу імперативного, що є одним із засобів формування громадянського суспільства, забезпечення прав людини, свободи вибору.
Джерела:
1. Орлюк О.П. Фінансове право / О.П.Орлюк – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527 с.
2. Латковська Т.А. Фінансове право у системі українського права [Електронний ресурс] / Т.А.Латковська – Фінансове право № 1(11) 2010— Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fp/2010_1/2010_1_lat.pdf.
3. Кравчук М.В. Теорія держави і права / М.В.Кравчук – К: Атіка, 2003. – 307 с.
е-mail: lisa27@ua.fm, annasts@ua.fm
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
