Земля є важливим економічним ресурсом, джерелом національного багатства, від порядку її використання залежить економічне зростання, рівень життя і здоров'я нації. Якщо звернути увагу на юридичну сторону цієї проблеми то варто, насамперед, зазначити, що важливим напрямом забезпечення правого статусу людини і громадянина є дослідження конституційного права власності людини на землю.
Зразу ж хотілося наголосити на тому, що цим питанням присвячено чимало праць вітчизняних вчених, зокрема це Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.І. Анрейцев, П.Ф. Кулинич, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носик, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Ю.С. Шемшученко та ін. Однак, варто визнати, що переважна більшість вітчизняних наукових робіт, пов’язаних з цією темою, присвячена, як правило, спеціальним вузькогалузевим проблемам реалізації права власності на землю, тоді як конституційні засади цього права народу досі залишаються маловивченими.
До того ж, хотілося б зазначити, що незважаючи на велику кількість наукових праць і досліджень з обраної теми, доводиться констатувати той факт, що майже відсутні праці щодо поняття та формалізації конституційного права власності на землю. Тому існує ціла низка актуальних проблем у цій сфері, яка потребує детального дослідження, вирішення та вдосконалення, задля економічного зростання нашої держави, як умови процвітання.
Отже, конституційне право власності на землю, є базою для забезпечення багатьох прав та свобод людини, проголошених Конституцією України. Забезпечення конституційного права власності на землю в усі часи було і залишається до сьогодні, одним із найскладніших питань. Саме тому у ст. 14 Конституції України проголошено: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону». [1] Земля її надра є об’єктами права власності українського народу.
Таким чином, конституційне право власності на землю - це закріплена в Конституції України та деталізована в інших нормативно-правових актах можливість володіти, користуватися і розпоряджатися землею, фізичних та юридичних осіб, що гарантується та захищається державою. Із цього визначення можна виділити наступні ознаки конституційного права власності на землю:
а) є конституційним, тобто закріпленим в Конституції України та деталізованим в інших нормативно-правових актах;
б) включає:
- можливість володіти землею. При цьому під правом володіння слід розуміти можливість фактичного утримання землі. Відомо, що не можна використовувати земельну ділянку, не маючи можливості фактичного утримання землі. Проте, право володіння земельною ділянкою має певну своєрідність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишнього природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливістю її вилучення та переносу, скажімо в інше місце;
- можливість користуватися землею. Право користування - це право власника використовувати корисні властивості землі з метою задоволення матеріальних/нематеріальних інтересів власника, виходячи з тієї мети, для якої була надана земельна ділянка. У широкому розумінні можна говорити про використання земельної ділянки як засобу виробництва або просторово-операційного базису. У вузькому — використання земельної ділянки з певною метою: підприємницька діяльність (фермерське господарство, приватне підприємство тощо), для задоволення особистих майнових і естетичних потреб (садівництво, присадибне господарство, дачне і гаражне будівництво) тощо.
-можливість розпоряджатися землею. Право розпорядження передбачає самостійне і незалежне визначення власником юридичної і фактичної долі земельної ділянки. На думку Андрейцева В.І., право розпорядження — це юридично забезпечена можливість громадян та інших осіб щодо вільного і самостійного використання належних їм на праві власності земельних ділянок згідно з їх цільовим призначенням на підставі легалізованої в установленому порядку земельно-правової документації для відчуження іншим особам на договірних засадах або передачі в оренду або для безперешкодного користування окремими земельними ділянками у порядку, встановленому чинним законодавством [3];
в) надається фізичним та юридичним особам. Конституція України гарантує кожному громадянину України право на землю (ст. 14). Це право громадяни реалізують в процесі безоплатної приватизації землі. Крім того громадяни мають право придбати земельні ділянки у власність за грошові кошти, або ж орендувати їх;
г) гарантується державою. Гарантії права власності на землю – це сутність гарантій, співвідношення засад охорони і захисту права власності на землю, система засобів захисту, відповідальність за порушення гарантій. Гарантування права власності на землю за новим Земельним кодексом України – відтворення аналогічної конституційної правової ідеї (ч. ІІ ст. 14), що свідчить про закононаступність та деталізацію її в науковому, спеціальному законі, який регулює земельні правовідносини та виступає важливим принципом земельно-правового регулювання [7];
д) захищається державою. У статті 13 Конституції України записано: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом» [1]. Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо, окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності, розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.
Формалізація конституційного права власності на землю являється однією з найактуальніших проблем юридичної науки в Україні. При цьому формалізація – це представлення якої-небудь змістовної галузі (знань) у вигляді формальної системи [4].
В Україні має місце надзвичайно низький рівень формалізації власності (5 - 8%, в залежності від методик підрахунку), [5] тобто лише вельми незначний відсоток матеріальних об'єктів має належні правовстановлюючі документи. Решта майна є «недовласністю», оскільки відчуження такого майна чи інші види використання його в цивільному обороті (інвестуванні) як засобу гарантування виконання зобов'язань тощо — можливі лише в поза легальному (тіньовому) секторі економіки, що робить українців-власників мало конкурентоспроможними та практично не інтегрованими в світову економічну систему.
Водночас, наявність величезної кількості неформалізованого майна означає неможливість, з одного боку, встановлення законності поточного володіння таким майном, а з іншого - беззахисність добросовісних володільців перед «правом сильного», тобто перед рейдерством та дерибаном.
Саме наявність в Україні величезної кількості неформалізованого майна та порівняна легкість його привласнення шляхом зловживання владою або службовим становищем спонукає злочинців домагатись виборних чи чиновницьких посад у владі всіх рівнів. Це - об'єктивна реальність, змінити яку можливо лише шляхом підвищення відсотку формалізованого майна.
Закономірність у вигляді прямої залежності відсотку формалізованого майна в державі від розміру її ВВП та рівня корупції — вивів всесвітньовідомий перуанський економіст Ернандо де Сото в своїй книзі «Містерія капіталу». [6].
На мою думку, беручи до уваги ситуацію яка склалась на сьогодні в Україні, вкрай необхідно вживати заходів щодо формалізації конституційного права власності на землю. Для того щоб в реальному житті це право було не лише гарантовано Конституцією України кожному громадянину, але й існувало для того, щоб кожний громадянин нашої держави міг спокійно, безперешкодно і, що не менш важливо, доступно, реалізувати його.
Одним із найважливіших кроків на шляху переходу від економіки з централізованим плануванням до економіки ринкової є захист конституційного права власності на землю та на нерухоме майно взагалі.
Країни з сучасною ринковою економікою забезпечують економічне зростання, тому що загально поширені офіційні майнові права, зареєстровані у системі, яка діє за встановленими законом правилами, забезпечують незаперечний доказ прав власності і захищають від невизначеності та шахрайства. Цивілізоване життя у країнах із ринковою економікою має місце не просто завдяки більш високому рівню добробуту, а й завдяки тому порядку, який забезпечується формалізованими майновими правами. Раціональне і високоефективне використання земель – це важлива економічна проблема. Оскільки саме земля – друга після народу, обов’язкова умова існування держави.
Джерела:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.- Ст.141.
2. Земельне право України/ за ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаш — К.: Істина, 2003.
3. Андрейцев В.І. Конституційно-правові обтяження використання права власності на землю/http://amc.gov.ua/papers/2004/issue4_04/andreycev.html.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад і голов. ред. В 27 В.Т. Бусел.-К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002.-1440 с.
5. Операція «Формалізація» Україна 2.0 – Україна 2.0 – Ukraine 2.0.
6. Ернандо де Сото «Містерія капіталу» /http://en.wikipedia.org/wiki/Hernando_de_Soto_Polar.
7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №3-4.- Ст. 27.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
