Правова охорона техногенно забруднених земель, з одного боку, є важливою складовою охорони навколишнього природного середовища та охорони земель в цілому, а з іншого боку – має свої характерні особливості.
Аналізуючи охорону техногенно забруднених земель через призму охорони земель в цілому, слід зазначити, що правовідносини, які виникають з приводу охорони відповідних земель є складовою частиною державної політики, основні принципи якої спрямовані на забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу; пріоритету вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; нормування і планомірного обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; публічності у вирішення питань охорони земель, використання на це коштів відповідних бюджетів; відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства у сфері охорони земель; спеціального правового регулювання у сфері охорони земель [1, с.164].
Шемшученко Ю.С. розглядає правову охорону через призму охорони навколишнього природного середовища. На його думку, правова охорона навколишнього природного середовища – це система державних і громадських заходів щодо управління цілеспрямованою організацією цього середовища, збереження природного комплексу і раціонального використання природних ресурсів з метою безперервного розвитку народного господарства країни і на цій основі максимально повного задоволення матеріальних і духовних потреб людини [2, с.21].
З токи зору Н.Т. Осіпова, правова охорона навколишнього середовища являє собою встановлений державою об’єм прав і обов’язків суб’єктів права в їх відношенні до навколишнього природного середовища, це правила поведінки, обов’язкові для всіх членів суспільства, виконання яких виключає порушення екологічної рівноваги в процесі природокористування і тим самим не призводить до негативних наслідків для нормального розвитку та існування спілкування з навколишнім середовищем. [3, с.50].
Є.Н. Колотинська дане поняття визначає як сукупність юридичних норм, які прийняті або санкціоновані державою до виконання і направлені на охорону природи [4, с.6].
Аксеньонок Г.О. розглядає правову охорону через призму правової охорони земель. На її думку, правова охорона земель – це система юридичних заходів, спрямованих на збереження, відновлення і покращення якісного стану поверхні Земної кулі в межах відповідної території [5, с.287]. При цьому, автор підкреслює, що дана система заходів безпосередньо не спрямована на охорону права власності на землю і права землекористування, але тісно пов’язана з нею. Коли охороняється якісний стан земної поверхні, це означає, що земля охороняється всебічно, а до юридичних заходів належать такі як: правотворчий процес в даній галузі відносин; правові норми, що вміщують відповідні вимоги екологічного характеру та адресовані суб’єктам права; діяльність підприємств, установ, організацій та громадян по добровільному виконанню цих вимог; діяльність правозастосовуючих державних органів з приводу примусового виконання зазначених вимог зобов’язаними суб’єктами [5, с.287-288]. В даному випадку, слід підкреслити, що юридичні заходи і методи охорони права власності на землю в повній мірі не відображають юридичну сутність охорони земель в цілому, в тому числі і техногенно забруднених.
Як бачимо, в юридичній літературі існують різні наукові підходи щодо визначення поняття правової охорони та її особливостей. Як правило вони зводяться до розуміння правової охорони у трьох значеннях: 1) як складової частини охорони навколишнього природного середовища; 2) як сукупності певних заходів, способів або засобів охорони; 3) як сукупність правових норм, встановлених державою, права та обов’язки і певні правила поведінки.
Характеризуючи охорону техногенно забруднених земель з точки зору складової охорони навколишнього природного середовища, не можна не згадати й те, як співвідноситься дане поняття із правом громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. Дане право відноситься до основних (фундаментальних) природних прав, яке притаманне людині з моменту його народження. Це фактично право кожного громадянина вимагати дотримання еколого-правових приписів, якому відповідає обов’язок кожного і держави по його забезпеченню [6, с.85-86].
Право кожного громадянина на безпечне навколишнє природне середовище означає можливість проживання в такому природному середовищі, яке не завдає шкоди життю і здоров’ю людині, а у разі виникнення таких загроз, підлягатиме обов’язковому захисту з боку держави. При цьому, враховуючи, що однією із особливих ознак техногенно забруднених земель є негативний вплив на довкілля і здоров’я людей, охорона таких земель буде складовою механізму гарантування безпечного для життя і здоров’я навколишнього природного середовища в цілому. В такому випадку, господарська діяльність людини, призводить до деградації техногенно забруднених земель та негативного впливу, і створює загрозу заподіяння шкоди або заподіює шкоду довкіллю, життю і здоров’ю людей.
Більше того, на з’ясування особливостей охорони техногенно забруднених земель впливає і загальне визначення охорони природи, запропоноване В.Л. Мунтяном. Поняття «охорона природи» з одного боку розуміється ним як охорона окремих ділянок або об’єктів природи, що мають наукову, культурну чи іншу цінність. З іншого боку, у більш широкому розумінні – це охорона всього природного комплексу, постійна і всебічна діяльність по захисту всіх природних ресурсів на основі їх перспективного використання за допомогою активного втручання в природні процеси і можливого регулювання [7, с.14].
Законодавче визначення поняття «охорона земель» в цілому зводиться до того, що охорона земель також являє собою систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [8, 9].
У ЗК України питанню техногенно забруднених земель присвячено Главу 27, норми якої містять тільки загальні підходи щодо визначення поняття техногенно забруднених земель та особливостей використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення, і зовсім не містять спеціальних вимог щодо особливостей охорони техногенно забруднених земель зокрема. Однак, у даному нормативно-правовому акті повною мірою не відображено сутність та особливості правової охорони техногенно забруднених земель в Україні. З приводу цього, доцільно було б прийняти ЗУ «Про охорону техногенно забруднених земель», в якому і присвятити окремий розділ щодо охорони відповідних земель, який би включав поняття, цілі, завдання та систему спеціальних заходів охорони техногенно забруднених земель.
Отже, враховуючи вищевикладене, положення чинного законодавства та існуючі наукові доробки, можна виділити наступні особливості правової охорони техногенно забруднених земель: 1) є складовою правової охорони навколишнього природного середовища та правової охорони земель; 2) об’єктом правової охорони є техногенно забруднені землі; 3) характеризується екологічним спрямуванням; 4) спрямовує свою дію на попередження погіршення якісного стану земель або відновлення порушеного природного стану земель; 5) реалізується загальними та спеціальними заходами охорони.
Література:
1. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2007. – 445 с.
2. Шемчушенко Ю.С. Организационно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР / Ю.С. Шемчушенко. – К.: Наукова думка, 1976. – 276 с.
3. Проблемы правовой охраны окружающей среды в СССР / Под ред. Н.Т. Осипова. – Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1979. – 200 с.
4. Колотинская Е.Н. Правовые основы природноресурсовых кадатсров в СССР / Колотинская Е.Н. – М., 1986. – 96 с.
5. Общая теория советского земельного права / [ред. Г.А. Аксененок, И.А. Иконицкая, Н.И. Краснов]; Ин-т государства и права АН СССР. – М. : Наука, 1983. – 357 с.
6. Екологічне право України в запитаннях та відповідях: навчальний посібник / [Гетьман А.П., Шульга М.В., Анісімова Г.В., Соколова А.К.] – Х.: ТОВ «Одісей», 2008. – 480 с.
7. Мунтян В.Л. Правова охорона природи Української РСР / В.Л. Мунтян. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. – 103 с.
8. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року зі змін. і доп. станом на 1 травня 2009 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.gov.ua.
9. Про охорону земель від 19 червня 2003 року № 962-IV // [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.gov.ua.
e-mail: nataliur-08@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
