Розвиток інституту позовної давності розпочався ще з часів існування Римської імперії і продовжується до цього дня. Терміни позовної давності змінювалися, виділилися їх види, а так само обставини, а які позовна давність не поширюється. В даний час так само існують і міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють даний інститут цивільного права.
Щоб упорядкувати цивільні правовідносини законодавець запроваджує інститут строків позовної давності. Це означає, що правовим наслідком закінчення строку позовної давності є втрата уповноваженою особою можливості здійснити належне йому матеріального права у примусовому порядку. При цьому закінчення терміну позовної давності зовсім не означає, що особа не може подати позов про порушення свого права. Терміни позовної давності не є жорсткими рамками, що обмежують право на захист прав і свобод. Вивчення цієї теми дає можливість дізнатися на які правовідносини строки позовної давності не поширюються, де застосовуються скорочені строки позовної давності та які існують особливості застосування даного інституту.
Строки є однією з правових категорій, які часто відіграють основоположну роль в цивільно-правових відносинах, бо час має істотне значення для виникнення, зміни та припинення відносин, і для належного виконання зобов’язань, і для захисту прав та інтересів осіб. Отже, значення часу і строків важко переоцінити не тільки для соціального буття людини, а й для її перебування у правовідносинах.
Одним із найважливіших видів строків є позовна давність, яка надає можливість ефективного захисту порушених прав у судовому порядку. Регулювання позовної давності піддане істотним змінам і потребує ретельного аналізу та осмислення, співставлення з іншими цивільно-правовими інститутами з метою їх гармонізації. Ці аспекти не знайшли належної розробки в науці цивільного права, де бракує досліджень з цього питання. Строки взагалі та позовна давність, зокрема піддавалися всебічному дослідженню ще за радянських часів у працях відомих цивілістів І. Б. Новицького, В.П. Грибанова, М. П. Ринга, М. А. Гурвича. Сучасні ж дослідження цих питань знаменуються працями українських правників Т. М. Вахонєвої, В. В. Луця, О. В. Пушняка та В.І. Цікало, які торкалися широкого кола питань відносно строків. Наукових наробок, звичайно, виявилося недостатньо для з’ясування численних проблем у цій сфері, тим більше, що питанням позовної давності взагалі відводилося небагато місця. На порівняння, в РФ опублікована ціла низка ґрунтовних праць М. Я. Кириллової, О. П. Сергєєва, Є. О. Крашенинникова, І.А. Фаршатова, В. В. Лантуха, Л. Г. Вострикової, Л. О. Зеленської, К. Ю. Лєбєдевої, О. П. Вершиніна та ін.
Строк і термін можуть бути регламентовані актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. При цьому строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Спеціальна позовна давність, тобто скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю, застосовується для окремих видів вимог, а саме: стягнення неустойки (штрафу, пені); спростування розміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня розміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості; у зв’язку з недоліками проданого товару; скасування договору дарування; у зв’язку з перевезенням вантажу; оскарження дій виконавця заповіту.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін у формі відповідного письмового договору. В той же час вона не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка порушила право.
За окремими зобов’язаннями перебіг позовної давності встановлюється таким чином: 1) за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; 2) за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом зазначеного строку; 3) за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства; 4) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання; 5) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої фізичної особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
У той же час позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банківської (кредитної) установи про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю фізичної особи; 4) на вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади або органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування; 6) в інших випадках, визначених чинним законодавством.
Зі спливом позовної давності щодо основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо)
Перебіг позовної давності можна підрозділити на декілька етапів в залежності від життєвих обставин громадян. Виділяють початок перебігу строку позовної давності, можливо призупинення терміну, перерва, а так само відновлення терміну позовної давності при певних обставинах.
Терміни позовної давності не є обов'язковими до застосування їх судом, якщо позивач або відповідач самі не звернулися до даного інституту права
Серед висновків виділяються наступні.
Строки і терміни не повинні включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) певних юридичних фактів один до одного. Потребує встановлення однакового підходу до розуміння та уніфікації регулювання строків взагалі і позовної давності зокрема як часових категорій, основоположним для чого мають бути норми цивільного законодавства, що обумовлюватимуть й цивільно-процесуальне, сімейне, житлове, екологічне та законодавство, що діє в сфері господарювання. Принцип єдності вимагає поширення встановленого порядку обчислення строків не тільки на сферу приватного права. Відсутність загальної норми про обчислення строків в цій сфері викликає численні труднощі та не відповідає засадам єдності обчислення строків.
Розмежування строків та термінів здійснюється в залежності від тривалості (будь-який строк є довшим за термін), її юридичного значення (на відміну від термінів тривалість строків має юридичне значення) та складу (строк завжди містить початковий та кінцевий терміни).
Необхідно розрізняти терміни, що входять до складу строків, та терміни, що не входять до їх складу. Тобто, якщо будь-який строк є складним поняттям, що містить у собі початковий і кінцевий терміни, то термін може існувати як у складі строку, так і самостійно. До вимог про відшкодування моральної шкоди позовна давність не повинна застосовуватись лише тоді, коли така шкода заподіяна внаслідок порушення особистих немайнових прав суб’єктів, наприклад, у випадках приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо до вимоги про оспорювання акта органу публічної влади, що порушує право власності та інші речові права приєднується вимога про відшкодування завданої майнової або моральної шкоди, то на ці додаткові вимоги позовна давність не поширюється.
Якщо позов містить декілька вимог, заява про застосування позовної давності поширюється на всі з них. Заява, в якій вказано про застосування позовної давності лише до окремих вимог, розглядається судом як клопотання про поширення позовної давності на всі заявлені вимоги, оскільки «часткове» застосування позовної давності неприпустиме.
Визначаючи загальне правило початку перебігу позовної давності законодавець виходив із суб’єктивного моменту, наявність же спеціальних правил обумовлена характером відповідних вимог, особливістю правової конструкції, з якої випливає вимога або суб’єктним складом відповідних відносин.
Література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 40-44, ст.356. Голос України № 45 вiд 12.03.2003.
3. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч-Підручник.- К.: Атіка, 2005.- 560 с.
4. Єсіпов І. - Новелізація законодавства про позовну давність // Юридичний журнал № 4, 2006
5. Горовець Є. Переривання позовної давності: сутність і призначення // Юридичний журнал” № 4(34)’2005
6. Володимир Цікало. Вимоги, на які не поширюється позовна давність // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.- Львів, 2001.- С. 236.
7. Цікало В. І. Сфера застосування позовної давності // У зб.: Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001.-С. 64.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
