ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ КАСАЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ
08.05.2007 18:34
Автор: Сердюк Валентин Васильович, кандидат юридичних наук, доцент, Верховний Суд України, начальник управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах
[Господарське право. Господарський процес]
Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (далі – Закон про судоустрій) елементами структури Верховного Суду України є судові палати відповідних юрисдикцій. Така побудова фактично процесуально поєднує в одному міжгалузевому суді чотири найвищі (верховні) колегіальні судові органи. Утворення у складі Верховного Суду України судових палат і Військової судової колегії обумовлено специфікою здійснення ним правосуддя у відповідних формах. Але у процесуальному наповненні його діяльності існує низка теоретичних проблем, які знаходяться на стику законодавства про судоустрій і процесуальних норм. Так, згідно із ст. 53 Закону про судоустрій судова палата утворюється за рішенням Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України. Тобто, за змістом Закону він вправі вносити подання про утворення тільки тих структурних судових підрозділів, які визначені у ст. 53 Закону, оскільки ця норма має імперативний характер і не може тлумачитися в широкому сенсі. Хоча в такому разі відпадає потреба в утворенні судових палат, оскільки вони вже діють відповідно до Закону. Однак у майбутньому може виникнути необхідність в утворенні нової судової палати, на яку покладатимуться повноваження здійснення судочинства в іншій нормативно окресленій сфері правовідносин, відмінній від передбачених у ст. 1 Закону про судоустрій (наприклад, корпоративні, фінансові відносини). Тому у ст. 53 Закону законодавчо доцільно передбачити, що Голова Верховного Суду України вносить до Пленуму Верховного Суду України відповідне подання з метою утворення нової судової палати.
Виходячи з положень відповідного процесуального законодавства, кількість колегіальних складів у кожній із судових палат Верховного Суду України має бути різною, зважаючи на загальну кількість суддів кожної з палат та специфіку вирішення підсудної категорії справ. Це є результатом виконання процесуальних вимог, але в даному аспекті не можна відкидати таку вагому складову як кількість справ, розглянутих за рік. Статистичні дані Верховного Суду України за 2006 р. переконливо свідчать про нерівномірність середнього навантаження на одного суддю Верховного Суду України різних судових палат [1, 6]. Причина цього знаходиться не в площині критики колегіальності як одного із способів вирішення справ, а є результатом недосконалості процесуальних приписів, пов’язаних із викривленням суті касаційного (повторного касаційного, виняткового, виключного) провадження. Навіть автори нового ЦПК України і КАС України, передбачаючи в них чітке виконання положень п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення, забули, що такі види оскарження здійснюються у тих випадках, якщо вони встановлені законом. Звідси вбачається один із шляхів вирішення проблеми завантаженості Верховного Суду України та зменшення до рівня розумно достатнього середньорічного навантаження справ на одного суддю, але у межах дотримання основоположних конституційних приписів щодо гарантування державою судового захисту прав і свобод людини.
Продовжується дискусія щодо меж та підстав здійснення повторної касації у господарському судочинстві – винаході вітчизняного законотворення евристичного характеру, якому не має аналогів у світі. З аналізу положень розділу ХІІ-2 ГПК України вбачається, що законодавець надав досить широкі можливості сторонам і Генеральному прокурору України щодо оскарження постанов і ухвал Вищого господарського суду України в порядку повторної касації, що обумовило процесуальну "боротьбу за повноваження". З цього приводу слушною є думка А.Й. Осетинського про те, що досвід побудови та функціонування судових систем більшості країн світу доводить, що рішення, ухвалене вищим судовим органом галузевої юрисдикції, внаслідок перегляду судового акта в касаційному або ревізійному порядку, є остаточним. Вказаним автором також відстоюється позиція про можливість перегляду таких рішень, але в екстраординарному для судової системи порядку і тільки в поодиноких випадках [2, 11]. Схожі за змістом твердження висловлюються й іншими науковцями в роботах, присвячених цій темі [3, 17].
"Боротьба" за повноваження між Верховним Судом України і Вищим господарським судом України також спричинена проведенням законодавчих заходів із реформування судової системи влітку 2001 р. Непогрішимість за результатами вирішення будь-якого господарського спору у період відокремленого (автономного) від системи судів загальної юрисдикції функціонування арбітражних судів приємна і почесна. Будемо відвертими, статистичні дані свідчать про те, що господарські суди здійснюють правосуддя на високому рівні. І в цьому необхідно віддати належне безпосередньому творцю системи арбітражних (господарських) судів, колишньому голові Вищого господарського суду України академіку Д.М. Притиці. Однак негативними наслідками тривалого безсистемного реформування судової влади стало звужено-примітивне визначення її змісту, неадекватність між структурою судових органів господарської юрисдикції та їх повноваженнями і процесуальним порядком діяльності. Конституційний припис побудови судової системи за принципом спеціалізації фактично перетворюється у принцип автономізації як критерій виключення із судової системи політично та економічно привабливих юрисдикцій, зокрема господарської.
Аналіз статистичних даних щодо кількості судових рішень Вищого господарського суду України, які були оскаржені до Верховного Суду України у 2006 р., свідчить про те, що лише за 7 % оскаржених рішень (355 справ) Верховний Суд України порушив касаційне провадження [4]. У той же час Вищим господарським судом України у 2006 р. розглянуто 12147 справ за касаційними скаргами (поданнями) і тенденція до збільшення їх кількості зберігається не один рік [5, 21]. З цього вбачається, що ефективність повторної касації у господарському судочинстві мінімізована, а Вищий господарський суд України працює з перевантаженням. Тому пропозиція про вдосконалення процесуальних приписів, які регламентують перегляд Верховним Судом України судових актів, що вже були переглянуті у касаційному порядку, має право на існування.
Для обґрунтування цього доцільно виходити із приписів п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, а також взяти за основу те, що Основний Закон визначає вищими судовими органами спеціалізованих відповідні вищі суди. У системі спеціалізованих господарських судів як складовій системи судів загальної юрисдикції таким судом є Вищий господарський суд України. Відповідно до статті 108 ГПК України цей суд здійснює функції касаційної інстанції в господарському судочинстві. Але з одного боку Основний Закон прямо не визначає будь-який із вищих спеціалізованих судів судом касаційної інстанції, як не передбачає і здійснення касаційних повноважень Верховним Судом України, а з другого – стаття 125 Конституції України встановлює найвищий статус Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції і не містить ніяких посилань на законодавче утвердження цього статусу.
Тому з урахуванням нормативного поєднання положень ч. 2, 4 ст. 125 та п. 8 ч. 3 ст. 129 Основного Закону випливає, що касаційні функції, як судовий орган найвищого статусу, повинен здійснювати саме Верховний Суд України шляхом здійснення правосуддя у судовій палаті відповідної юрисдикції. На Судові палати Верховного Суду України доцільно покласти здійснення повноважень суду "чистої" касаційної інстанції, а їх рішення не повинні підлягати оскарженню та бути остаточними. Однак необхідно передбачити, що у виняткових випадках рішення судових палат можуть бути переглянуті Пленумом Верховного Суду України, якому доцільно надати судові повноваження. В результаті запровадження такої моделі організації і процесуальної діяльності Верховного Суду України та, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 125 Конституції України щодо діяльності місцевих та апеляційних судів, відпадає потреба у функціонуванні вищих спеціалізованих судів.
Крім того, для касаційного оскарження рішення суду характерною вбачається єдність двох складових: 1) наявність і можливість реалізації такої конституційної гарантії; 2) можливість визначення в залежності від категорій справ у нормах відповідного процесуального законодавства касаційних фільтрів або умов допуску до касації, за наявності чи відсутності яких може здійснюватися касаційне провадження. Сучасна теорія судоустрою і процесуального права відносить до повноважень касаційної інстанції перегляд тільки тих рішень, які набрали законної сили, і лише з питань права, тобто ця інстанція не може встановлювати факти, а повноважна дати оцінку правильності застосування норм матеріального і процесуального права. Тобто, суд касаційної інстанції має стати саме судом права, судом прецеденту. Вбачається, що визначальним критерієм для касаційного провадження в майбутньому має стати принципове значення справи для подальшого правозастосування, а на суд касаційної інстанції неможливо буде покласти обов’язки, які полягали б у постійному конвеєрному виправленні помилок судів нижчих інстанцій.
Література
1. Статистичний збірник "Стан здійснення правосуддя в Україні у 2005 – 2006 рр." / За матеріалами управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України, 2007. – Окреме видання. – С. 6. – 84 с.
2. Осетинський А. Формування касації і контексті розвитку господарської спеціалізації в судовій системі України // Право України, 2004. – № 3. – С. 11.
3. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклик часу? // Право України, 2003. – № 5. – С. 17.
4. Архів Верховного Суду України. Звіт про результати перегляду постанов (ухвал) Вищого господарського суду України в касаційному порядку Верховним Судом України за 2006 рік.
5. Архів Вищого господарського суду України. Статистичний звіт про результати розгляду судових справ та перегляду судових рішень господарськими судами України за 2006 рік. – С. 21. – 24 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
