У юридичній науці за радянських часів при аналізі проблеми участі громадян в управлінні державними справами здебільшого ототожнювалися поняття “участь в управлінні державними справами” та “участь у державному управлінні”, і дослідження присвячувалися саме останньому. Так, більшість учених у своїх працях вживали ці два поняття як взаємозамінні [1, 33].
У сучасній юридичній науці поняття “управління державними справами” та “державне управління” розмежовуються по-іншому, що зумовлено кардинальними змінами, які відбулися на пострадянському просторі. Сьогодні прийнято розподіляти соціальне управління на громадське, яке здійснюється органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, іншими недержавними організаціями, та державне, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності – виконавча діяльність, функціонування якої пов’язане з формуванням особливої правової галузі – адміністративного права. “Державне управління” як адміністративно-правове поняття – це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер, йому властиві всі основні ознаки виконавчої влади, і домінуючим у його правовому регулюванні є адміністративне право [2, 120]. Тому участь у державному управлінні необхідно розуміти як активність громадян з метою впливу тільки на сферу виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного апарату.
Поняття ж “управління державними справами” є набагато ширшим та уособлює поняття “державне управління” в широкому розумінні як “державну діяльність із упорядкування суспільних відносин, яка включає різні її сфери: законодавчу, виконавчо-розпорядчу діяльність та правосуддя” [2, 120]. Тобто державне управління – складова частина управління державними справами, останнє поняття є більш широким і узагальнюючим. Управління державними справами здійснюється державними органами всіх гілок влади, у тому числі тих, що не входять у загальновизнаний тріумвірат “законодавча – виконавча – судова” (тобто Президентом України, прокуратурою, Конституційним Судом України тощо), у ньому беруть участь громадяни та їх об`єднання.
Таке розмежування понять “управління державними справами” та “державне управління” має наслідком залежність: із зафіксованого у ст. 38 Конституції України права брати участь в управлінні державними справами походить одне з найважливіших у галузі адміністративного права суб`єктивних прав громадян – право брати участь у державному управлінні. Останнє право вужче за конституційне право на участь в управлінні, “поглинається” ним, а реалізуються вони у тісному взаємозв`язку і єдності.
Конституція України (ч.1 ст. 38), закріплюючи, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, не уточнює загальні форми такої участі. Очевидно, громадяни України можуть брати участь в управлінні державними справами як безпосередньо (на виборах, референдумах тощо), так і через своїх представників. Важливо розрізняти ці дві форми громадянської участі.
У сучасній науці конституційного права представниками народу звичайно вважають народних депутатів України, що виходить зі статусу Верховної Ради України як єдиного представницького і законодавчого органу всього народу. Але народні депутати – представники народу лише в законодавчій гілці влади. Установча ж влада українського народу, за твердженням Ю.М. Тодики, “є джерелом і основою співробітництва розподілених державних влад... Усі гілки державної влади походять від установчої влади народу” [4, 101]. Таким чином, у широкому аспекті, з точки зору участі громадян в управлінні всіма державними справами, необхідно говорити про представництво громадян в органах усіх гілок державної влади.
Зокрема, представництво громадян України в органах виконавчої влади реалізується за допомогою рівного права доступу громадян до державної служби. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну службу”, державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ч. 1).
Щодо судової влади, то відповідно до Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124). Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ст. 127). Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч.2 ст. 129). Судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. “Представниками народу” вважають народних засідателів та присяжних. В Україні вони поки що існують тільки теоретично: під час виконання своїх обов`язків у суді вони тимчасово здійснюють функції представників влади в силу спеціального повноваження, передбаченого процесуальним законодавством.
Стосовно участі громадян в управлінні через представників привертає увагу також твердження, що безпосередня участь громадян в управлінні справами держави здійснюється не тільки через їх волевиявлення на виборах, референдумах, але й шляхом особистої участі в роботі органів законодавчої, виконавчої або судової влади. На практиці дуже важко відокремити суб`єктів здійснення управління державою та суб`єктів участі в управлінні державними справами, через досить умовну межу між здійсненням управління та участю у його здійсненні.
Участь громадян в управлінні державними справами має відбуватися на всіх стадіях реалізації державного рішення (законодавчого, виконавчого чи судового): на стадії його ініціювання і розробки (всенародне обговорення, народна законодавча ініціатива, звернення громадян), прийняття (референдум, участь народних засідателів у здійсненні правосуддя), здійснення (вважається, що громадяни імовірніше будуть виконувати державні рішення, закони, прийняті за їх участю) та громадський контроль за втіленням державних рішень.
Враховуючи вищенаведене, можна запропонувати наступне визначення: участь громадян України в управлінні державними справами – це активна, публічна, добровільна, цілеспрямована, законна діяльність громадян України у сфері здійснення державної влади, що гарантована закріпленням у Конституції України відповідного суб’єктивного права, і яка має на меті формування та контроль за діяльністю державних органів усіх гілок державної влади, вплив на прийняття, виконання та контроль за реалізацією державних рішень для втілення громадянами своїх суспільно значущих інтересів і забезпечення нормального функціонування, стабільного розвитку та соціального порядку в державі.
Література:
1. Грабильников А.В. Поняття конституційного права громадян України «брати участь в управлінні державними справами». // Часопис Київ. ун-ту права. – 2004. - № 2. – С. 32 – 36.
2. Авер`янов В.Б. Державне управління // Юридична енциклопедія: У 6 т. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.2. – 1999. – С.119-121.
3. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // Собрание кодексов Российской Федерации. Официальные тексты: В 2 т. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – Т.1. – С.1-47.
4. Тодика Ю.М. Конституційні права, свободи та обов`язки людини і громадянина // Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 117-174.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
