Згідно із Конституцією України найвищою соціальною цінністю є життя та здоров’я людини. Життя і здоров’я знаходяться на найвищому ієрархічному ступені соціальної значущості та пріоритетності та складають основу, без якої життєдіяльність особи неможлива. Зміст права на життя і здоров’я становить можливість особи самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм життям і здоров’ям. Відомо, що на міжнародному рівні процес проголошення прав і свобод людини набув нормативної сили з часу прийняття Організацією Об’єднаних Націй у 1948 р. Загальної декларації прав людини. Визначальним правовим документом є також Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку прийнято Радою Європи у 1950 р. Конвенція у подальшому була доповнена протоколами, в яких уточнювалася регламентація окремих прав. Уваги заслуговує також висвітлення проблеми реалізації права на життя дітей. Прийняття у 1989 р. Конвенції про права дитини стало важливим чинником регламентації становища дітей у суспільстві. Право на здоров’я регламентовано Європейською соціальною хартією, затвердженою у 1961 р. та переглянутою у 1996 р. тощо.
Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту.
Особисті немайнові права особи на життя та здоров’я охороняються цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством. Захист права фізичної особи на життя і здоров’я з позицій цивільного права здійснюється загальними та спеціальними засобами. Проблема українського законодавства полягає в тому, що загальні засоби захисту застосовуються для будь-яких порушених прав, а спеціальні – розроблені недосконало. Тому на практиці нерідко виникають ситуації, коли особа не в змозі захистити свої права.
Згідно ч. 1 ст 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальними способами захисту права на життя та здоров’я можуть бути: 1) визнання правочину недійсним; 2) припинення дії, яка порушує право; 3) відновлення становища, яке існувало до порушення; 4) зміна правовідношення; 5) припинення правовідношення; 6) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 7) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 8) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначається перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Першим способом захисту права на життя і здоров’я є визнання правочину недійсним, який застосовується у випадках, коли порушення особистого майнового права є наслідком правочину. Згідно ч. 1 ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним. Наприклад, не є дійсним правочин, який забороняє іншій особі лікуватися.
Наступний спосіб захисту цивільних прав – припинення дії, яка порушує право, – це спосіб захисту особистих немайнових прав, що пов’язаний із наявністю протиправних дій з боку іншої особи, які спрямовані на порушення особистого немайнового права. Так, наприклад ст. 282 ЦК України встановлює, що фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю.
Ще один спосіб захисту – відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб пов’язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб’єктивного права особи в тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто суб’єктивне право не повинно бути припинене, і його можна відно¬вити шляхом усунення наслідків правопорушення. Наприклад, згідно ч. 3 ст. 586 ЦК України правочин, який обмежує право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.
Наступні способи захисту – зміна та припинення правовідношення. Метою таких способів є усунення порушення права шляхом припинення правовідносин або зміни їх сутності. Прикладом може слугувати ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров’я, де передбачається, що пацієнт має право вільного вибору лікаря. Це означає, що пацієнт, який незадоволений якістю наданих медичних послуг, змінює правовідношення і обирає собі іншого лікаря.
Такий спосіб захисту як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є найбільш розповсюдженим. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяної особі майнової шкоди. Застосування цього способу захисту особистих немайнових прав пов’язано із застосуванням до винної особи цивільно-правової відповідальності. Наприклад, окремо регламентовано порядок та підстави відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю у главі 82 ЦК України. Так, ч. 2 ст. 1168 ЦК України регулюється, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.
Спосіб захисту відшкодування моральної (немайнової шкоди) являє собою покладення судом на порушника додаткового обов’язку щодо компенсації у грошовій чи іншій формі за негативні наслідки, що виникли в результаті фізичного болю та страждань, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Останнім способом захисту цивільних прав, передбаченим ст. 16 ЦК є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування їхніх посадових і службових осіб. Це такий спосіб захисту особистих немайнових прав, який полягає в можливості звернення до суду з вимогою про визнання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства рішення публічно-правових утворень чи фізичних осіб публічного права. Застосування такого способу можливе, наприклад, при порушенні зазначеними органами ст. 293 ЦК України і не повідомленні осіб про стан довкілля.
Самозахист цивільних прав (ст. 19 ЦК) являється також одним із способів захисту особистого немайнового права на життя і здоров’я. Відповідно до ч. 1 ст 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Далі надано визначення, де самозахистом визнається застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Самозахист може проявлятися у різних формах, зокрема необхідної оборони та крайньої необхідності. Згідно ЦК необхідна оборона є лише одним із проявів самозахисту, перевищення якої може визначатися як за нормами ЦК, так і за нормами КК України. У разі здійснення особою права на самозахист шкода, яку вона заподіяла, не відшкодовується.
Згідно ч. 1 ст. 273 ЦК України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати здійснення фізичною особою особистих немайнових прав у межах своїх повноважень. Ч. 2 ст. 273 ЦК встановлює, що юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов’язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. У частині 3 ст. 273 ЦК зазначено, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Захист особистого немайнового права передбачений статею 275 ЦК, згідно якої фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Згідно із ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Ч. 3 ст. 16 ЦК надає суду можливість відмовити в захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з метою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов’язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення (ст. 276 ЦК України). Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
