Набрання чинності 1 вересня 2005 р. новим ЦПК України та в подальшому внесення до нього змін, спрямованих на забезпечення оперативного судового розгляду, під час судової реформи 2010 р., остаточно не вирішило всіх проблем ефективного здійснення правосуддя в цивільних справах, що негативним чином позначається на роботі судових органів, правильному розгляді і вирішенні цивільних справ та швидкому поновленні порушених і невизнаних прав, свобод та законних інтересів суб’єктів цивільних правовідносин.
Вчені-процесуалісти також відмічають, що незважаючи на перманентні зміни і доповнення процесуального законодавства (які відбулися вже після набрання чинності новим ЦПК України), глибинна соціально-правова функція цивільного судочинства залишається незмінною, а всі законодавчі новели в основному стосуються, так би мовити, інструментальної частини судочинства, яка має забезпечити його ефективність [1].
На сьогоднішній день відсутні теоретичні концепції розвитку цивільного процесу, не окреслено засади формування державної правової політики в сфері цивільного судочинства, які б були спрямовані на покращення правосуддя в цивільних справах. Адже відомо, що більшість правовідносин в державі носять цивільно-правовий характер і розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, тому останній вид процесуальної діяльності має відбуватись в напрямку єдиної державної процесуальної правової політики, без якої неможливо створити дієвий механізм забезпечення реалізації завдань цивільного судочинства, визначених ст. 1 ЦПК України, та оптимізації цивільної-процесуальної форми захисту прав в цілому.
Для визначення правової природи цивільної процесуальної політики пропонуємо звернутися до роботи С.Ф. Афанасьєва, на думку якого цивільна процесуальна політика є складовою частиною судово-правової політики держави щодо створення ефективного механізму правового регулювання в сфері відправлення правосуддя в цивільних справах з метою захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб [2].
Ми вважаємо, що державну правову політику в сфері цивільного судочинства (цивільну процесуальну правову політику) варто розглядати в теоретичному плані як правову ідеологію, яка включає теоретичні концепції розвитку цивільного процесу, основні засади якої закріплено законодавством з питань судоустрою та цивільного судочинства, а також практичному плані як діяльність держави, спрямовану на забезпечення ефективності цивільного судочинства, оптимізацію його цивільної процесуальної форми, забезпечення стабільності цивільних процесуальних правовідносин.
При цьому, варто враховувати, що поняття цивільної процесуальної політики, її основні засади та напрямки формування безпосередньо пов’язані із забезпеченням ефективного механізму цивільного процесуального правового регулювання та цивільної процесуальної форми захисту прав в цілому.
Об’єктом цивільної процесуальної правової політики слід вважати правосуддя в цивільних справах як сферу державно-правового життя, на яку здійснюється правовий регулюючий вплив держави за допомогою норм цивільного процесуального права. Мета ж зазначеної політики має відповідати основним завданням цивільного судочинства, визначеним ст. 1 ЦПК, та бути спрямованою на їх практичну реалізацію.
При визначенні засад формування державної правової політики в сфері цивільного судочинства в Україні ми виходимо з того, що основні напрямки цивільної процесуальної політики в України були закріплені в Концепції судово-правової реформи в Україні та Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, які, нажаль, не враховують завдань цивільного судочинства і соціальної спрямованості політики держави в сфері цивільного процесу, тому потребують перегляду з метою забезпечення найбільш повного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та законних інтересів суб’єктів цивільних правовідносин.
А відтак, цивільна процесуальна правова політика України має бути спрямована на створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку цивільного правосуддя в Україні.
Формування та реалізація основних пріоритетів державної правової політики в сфері цивільного судочинства в Україні має відбуватися на таких засадах: 1) з метою забезпечення оперативності судового розгляду та швидкого поновлення порушених прав, цивільне судочинство потребує введення нових спрощених судових процедур, диференціація яких має здійснюватись з урахуванням характеру спору і його складності; 2) виконання судом його юрисдикційної функції вимагає покладення на суд обов’язку з’ясування обставин справи та перевірку їх доказами, проявлення ініціативи в процесі доказування, у зв’язку з цим цивільне судочинство потребує запровадження принципів ініціативності і активності суду та обмеження дії принципу змагальності (суд має бути пасивним, коли сторони належним чином виконують обов’язок надати докази); 3) правова природа правосуддя і його здійснення на основі принципу верховенства права вимагає ухвалення справедливого і правильного по суті судового рішення, а відтак, основними із завдань цивільного судочинства варто визначити правильність і справедливість вирішення спору; 4) з метою уникнення випадків необґрунтованих оскаржень судових рішень в апеляційному порядку та затягування набрання ними законної сили, варто запровадити так звані "процесуальні фільтри" залежно від характеру спору, очевидної законності вимог позивача, правових наслідків, зумовлених судовим рішенням тощо; 5) зважаючи на те, що нереалізоване рішення не забезпечує ефективне поновлення в правах, тому потребує розробка механізму безумовного виконання рішення суду.
Ефективність законотворчості в сфері цивільного судочинства та судової практики розгляду і вирішення цивільних справ, на наш погляд, має бути забезпечена за рахунок прийняття концепції цивільної процесуальної правової політики України на основі вище окреслених її пріоритетів і засад, яка б визначала зміст і спрямованість цивільної процесуальної форми в цілому та враховувалась не лише при проведенні чергових "реформ" в сфері цивільного правосуддя, але й при внесенні окремих змін до ЦПК.
Література:
1. Позовне провадження : монографія / В. В. Комаров, Д. Д. Луспеник, П. І. Радченко та ін. ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 552 с. с. 5
2. Афанасьев С. Ф. Судебно-правовая политика в сфере гражданского судопроизводства // Российская правовая политика : Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько, – М., 2003. – С. 465.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
