Важлива роль у законній, легальній діяльності Верховної Ради України належить процессуальному законодавству. Саме нормативні основи парламентаризму справляють регулюючий вплив на реалізацію функцій і повноважень легіслатури, формування внутрішніх інституцій, здійснення парламентських процедур.
На початку 90-х років ХХ століття представницька установа структурувалася керівними органами, зокрема Президією і Головою Верховної Ради, робочими – постійними і тимчасовими комісіями, об’єднаннями депутатів, а також допоміжними інституціями – секретаріатом [1, пункти 8-14, 21;2, статті 2.2.5, 4.2.1.-4.6.4.].
Вдосконалення діяльності тимчасових комісій, в значній мірі, пов’язують з ухваленням однойменного Закону, який регламентував порядок їх формування і роботи, структуру, правовий статус, юридичну силу прийнятих рішень. Нормативні положення закріплювали основи і динаміку взаємин робочих органів й парламенту, в цілому [3].
Верховна Рада України функціонувала в сесійному режимі. Сесії складалися з пленарних засідань і засідань робочих органів. Ранкові засідання проводилися з 10 до 14 години з перервою в 30 хвилин. Вечірні засідання тривали з 16 до 18 годин. Закони і постанови схвалювалися простою більшістю голосів від фактичної кількості представників, рішення про включення питань до порядку денного– 1/3, акти про зміни в Конституції – не менше як 2/3 від загального складу депутатів. Голосування відбувалося декількох видів – таємне, поіменне за допомогою електронної системи підрахунку голосів і шляхом заповнення бюлетенів [1, абзаци 1, 5-7 п. 1, абзаци 1-2 п. 2, пункти 22.1.-24]. Подібна усталена традиція з незначними змінами регламентувалася наступними процесуальними нормативно-правовими актами.
З 1994 року щотижневе функціонування парламенту було деталізоване. Так, перший і третій тижні місяця відводили для пленарних засідань, другий – діяльності в робочих органах, а четвертий – самостійної роботи парламентаріїв, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень. Нововведеннями слугували більш об’ємна регламентація проведення першої сесії обраної легіслатури і питань етики поведінки; можливості формування не лише груп, але й фракцій як об’єднань депутатів, Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій); ініціювання скликання позачергової сесії; організації порядку денного сесій і плану розгляду питань [2, ч. 1 ст. 2.1.3., глави 2.2.-2.5., 3.1., 3.8., 4.2.].
Прийняття Конституції 1996 року обгрунтувало розробку нормативно- і організаційно-правових механізмів реалізації конституційних положень про діяльність парламенту. Зокрема, Були ухвалені Закони «Про Рахункову палату» [4], «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [5], підзаконні акти – Постанова про структуру Аппарату Верховної Ради України [6], Положення про помічника-консультанта народного депутата України [7], порядок роботи с проектами законодавчих актів і матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради [8], Аппарат Верховної Ради України [9] і т.д.
Одночасно з правовим статусом еволюціонувала виборча система вітчизняної легіслатури. До 1997 року парламент формували 450 народних депутатів, обраних в одномандатних округах. В період 1989-1993 років кандидатів делегували трудові колективи, громадські організації, збори виборців згідно з принципом імперативного мандату. Голосування проводилося за мажоритарною системою абсолютної більшості і визнавалося таким, що не відбулося, за участі менше половини виборців. Пасивним виборчим правом наділялися дієздатні громадяни, які не відбували покарання (перебували на примусовому лікуванні) і досягли 18 років. При визначенні виборчих округів враховались кількість жителів й особливості адміністративно-територіального поділу України[10, частини 1, 3 ст. 2, статті 10-11, ст. 17, частини 2, 4 ст. 50].
Новий Закон 1993 року, чинний до 1997 року, зберіг вид виборчої системи і підстави недійсності виборів. Обраним вважався кандидат, який отримав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як 25 % від кількості осіб, внесених у списки виборців даного округу. Право делегувати кандидатів отримали громадяни, які могли його реалізувати безпосередньо, а також через політичні партії (виборчі блоки) і трудові колективи. Вік виборців збільшили до 25 років. Критерії формування виборчих округів –збережені [11, ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 1, ст. 7, ч. 2 ст. 11, частини 3-4 ст. 43].
Спосіб формування Верховної Ради України змінився з ухваленням виборчого Закону 1997 року. Змішана система підрахунку голосів і розподілу мандатів, право на самовисування в якості кандидата, відновлення можливості делегувати претендента зборами громадян, необхідність досягнення кандидатом на день виборів 21 року і обов’язкове проживання в Україні протягом останніх п’яти років, визначення чіткого календарного дня проведення чергових виборів, облік квоти національних меншин при визначенні виборчих округів – головні характеристики нововведень. Обраним в одномандатному окрузі вважався кандидат, який набрав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів. У випадку включення у виборчий бюллетень лише одного кандидата, то він вважається обраним, якщо кількість голосів виборців, поданих за нього, перевищувала кількість виборців, не підтримавших жодного з кандидатів в депутати в одномандатному окрузі. Право на участь в розподілі депутатських мандатів набули кандидати, включені у виборчі списки партій (блоків), які отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, що взяли участь в голосуванні [12, частини 1-2 ст. 1, ч. 5 ст. 3, ст. 5, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10, ч. 6 ст. 42,ч. 4 ст. 43].
Загальною тенденцією подальшого еволюціонування процессуального законодавства є зростання ролі внутрішньо парламентських інституцій, об’єднань депутатів, що розцінюється як позитивне явище.
Література:
1. Тимчасовий регламент засідань Верховної Ради України дванадцятого скликання, затв. Постановою Верховної Ради України від 22.05.1990. (недійсний) //http:zakon2.rada.gov.ua
2. Регламент Верховної Ради України, затв. Постановою Верховної Ради України від 27.07.1994. (недійсний) //http://zakon2.rada.gov.ua
3. Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України» від 04.04.1995.//http://zakon3.rada.gov.ua
4. Закон «Про Рахункову палату» від 11.07.1996. //http://zakon2.rada.gov.ua
5. Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997.//http://zakon1.rada.gov.ua
6. Постанова Верховної Ради України про структуру Аппарату Верховної Ради України від 20.04.2000. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Положення про поміщника-консультанта народного депутата України, затв. Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995. //http://zakon2.rada.gov.ua
8. Положення про порядок роботи з проектами законодавчих актів і матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради, затв. Постановою Президії Верховної Ради України від 30.10.1995. // http://zakon1.rada.gov.ua
9. Положення про Аппарат Верховної Ради України, затв. Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000. // http://zakon.rada.gov.ua
10. Закон «Про вибори народних депутатів Української РСР» від 27.10.1989. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua
11. Закон «Про вибори народних депутатів України» від 18.11.1993. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua
12. Закон «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
