У цивілістиці й досі залишається відкритим та неврегульованим питання правової охорони такого специфічного об’єкту права інтелектуальної власності як неопублікований твір. Це перш за все пов’язано з тим, що у законодавстві не закріплюється поняття «неопублікованого твору» та не виділяються дієві способи захисту таких об’єктів.
Проблемні питання авторського права у різних аспектах досліджувались у працях: М. Федотов, В. Медведєв, Б. Андреєв, С. Ботуз, С. Довгий, Є. Вагонов, А. Сергеєв, А. Туркін, Е. Халіпова, Б. Твісс та інших науковців, про те питання, присвячені дослідженню проблематики неопублікованих творів, залишились поза їх увагою.
Як зазначається у ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон), авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, тобто саме з цього моменту автор може вживати заходи охорони своїх особисто немайнових та майнових прав.
Особливість неопублікованого твору, полягає в тому, що він є не оприлюдненим, тобто таким, що є недоведений до невизначеного кола осіб.
У зв’язку з цим до нього не можуть бути застосовані всі засоби захисту, передбачені законодавством для захисту прав автора на оприлюднені об’єкти права інтелектуальної власності.
Так як, автору належить сукупність прав, способи правової охорони прав автора на неопублікований твір, доцільно розподілити на дві групи:
Перша група – правова охорона особисто немайнових прав. Оскільки твір є неопублікованим, то особисті немайнові права на такі твори є дещо звуженими.
До цієї групи включаються ті способи за допомогою, яких здійснюється охорона права автора на визнання особи автором даного твору. Охорона даного права може знайти свій прояв у наступних формах:
• проставляння на кожному аркуші чи іншій формі в якій втілено твір, міжнародного знаку правової охорони із зазначення ПІБ автора та року написання даного твору;
• зберігання чернеток, матеріалів, креслень, таблиць, алгоритмів, які були використані для створення твору;
Здійснення даних форм проводиться самим автором, без звернення до компетентних органів, що надає можливість провести аналогію з неюрисдикційними формами захисту цивільних прав.
• законодавством у ч. 5 ст. 11 Закону, закріплюється можливість засвідчення авторства в тому числі і на не опубліковані твори, шляхом державної реєстрації свого авторського права у Державному агентстві з авторських і суміжних прав;
• нотаріальне посвідчення підпису автора під неопублікованим твором або нотаріально завірення твору (копії) із зазначенням його автора – нотаріусом. Хоча даний спосіб і не передбачений діючим законодавством, його стає можливо використовувати виходячи з положень принципу цивільного законодавства: «дозволено все, що прямо не заборонено законом».
Дані форми охорони авторства здійснюються за допомогою звернення до компетентних органів держави, що стає можливим віднести їх до юрисдикційних форм захист.
Друга група – охорона майнових прав. Перелік даних прав є традиційним та не залежать від того твір є оприлюдненим чи ні. Всі твори, які були створені автором, до моменту реалізації останнім свого майнового права на використання твору – є не опублікованими.
Форма, у якій втілиться охорона майнових прав автора буде залежати від тієї мети, яку переслідує автор. Так, у випадку, якщо автор бажає, щоб його твір і в подальшому (після його смерті) залишився не оприлюдненим, він може прямо про це зазначити у заповіті.
Найбільш поширеними методами за допомогою, яких здійснюється охорона майнових прав автора це є цивільно – правові способи захисту авторських прав, насамперед це судовий захист.
Аналізуючи ситуацію, яка складається у сфері охорони прав автора на неопубліковані твори, найбільш проблемним питанням залишається питання присвячене порядку встановлення авторства та охорону його прав на неопублікований твір в разі його смерті. Все це створює підґрунтя для роботи науковців з метою систематизації та уніфікації законодавства, з метою внесення відповідних змін до діючих нормативно – правових актів, які регламентують дані правовідносини.
Література:
1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 40-44;
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64;
3. Постанова Кабінету міністрів України «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. N 532;
4. Сальнікова З.В. проблемні питання цивільно – правові способи захисту права інтелектуальної власності // Актуальні проблеми держави і права.- Вип.23.-2004.-стр. 291-294;
5. Штефан О. Цивільно – правові способи захисту авторського права і суміжних прав // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009.- №2.- ст.41-51.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
