Цивільний кодекс України [1] закріплює поділ основних прав суб’єктів права інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права. Загальна характеристика особистих немайнових прав закріплена ст. 423 Цивільного кодексу України де вказано, що особисті немайнові права, насамперед, належать творцеві об’єкту права інтелектуальної власності, є незалежними від майнових прав та не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законодавством.
Особисте немайнове право, як категорія цивільного права, визначається як абсолютне суб'єктивне право, що, насамперед, може належати фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження (чи за законом) та належить їй довічно. Таким чином, загальними ознаками особистого немайнового права є: 1) відсутність економічного змісту; 2) невіддільність від особи; 3) індивідуалізація особи; 4) абсолютність; 5) специфічність виникнення; 7) довічність існування.
Особисті немайнові права мають велике значення для суб’єктів права інтелектуальної власності, оскільки задовольняють ті чи інші моральні (духовні) потреби, є передумовою визнання їх учасниками правовідносин, а деякі з них обумовлюють виникнення майнових прав, наприклад, право на визнання певної особи творцем (автором).
Спеціальне законодавство щодо кожного об’єкту права інтелектуальної власності окремо визначає зміст майнових та особистих немайнових прав. Так, ст. 38 Закону України „Про авторське право та суміжні права” [2] визначає особисті немайнові права виконавців та права на ім’я (назву) виробників фонограм (відеограм) і організацій мовлення. Аналіз зазначеної норми надає можливість зробити висновок про те, що виконавці, як суб’єкти суміжних прав, мають найбільше коло особистих немайнових прав, що є схожим із правами суб’єктів авторського права, у порівнянні із виробниками фонограм (відеограм) та організаціями мовлення. Це пов’язане із особливостями об’єктів та діяльністю суб’єктів відповідних суміжних прав, оскільки вироблення фонограм (відеограм) та передача програм організаціями мовлення має більш технічний, ніж творчий характер. Таким чином, обсяг творчості та особистісна участь у створенні того чи іншого об’єкту права інтелектуальної власності впливають на визначення обсягу та змісту особистих немайнових прав їх власника.
Особисті немайнові права виконавців. Особисті немайнові права виконавців будуються за тим же принципом, що і відповідні права авторів, з певними особливостями, обумовленими відмінностями, що існують між цими двома категоріями прав [3, С. 326]. У артистів-виконавців виникають особисті немайнові права на здійснені ними виконання, відбувається це у зв’язку з тим, що виконавці здійснюють творчу діяльність, яка носить особистісний характер і втілюють її у певну матеріальну форму.
Особисті немайнові права виконавців визначені ч. 1 ст. 38 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, яка встановлює, що виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; б) вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Зміст особистих немайнових прав виконавців та інших суб’єктів суміжних прав залишається на сьогодні не розкритим діючим законодавством, що ускладнює його розуміння та, як наслідок, охорону та захист.
1. Виконавець має право вимагати визнання того, що він є виконавцем твору. Відповідне право аналогічне праву авторства суб’єктів авторського права. Виконання є результатом творчої діяльності і у більшості випадків є невіддільним від особи артиста-виконавця. Однак, у тих випадках, коли виконання існує окремо від виконавця, наприклад, фонограма виконання пісні, може виникнути спір між справжнім виконавцем та особою, яка присвоїла собі право на виконання і видає себе за виконавця. Таким чином, саме закріплення права вимагати визнання того, що певна особа є виконавцем твору надає можливість справжньому виконавцю відстояти та захистити своє законне право.
2. Виконавець має право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо). Право на ім’я виконавця подібне праву на ім’я суб’єкта авторського права і включає можливість зазначати своє справжнє ім’я при кожному оприлюдненні твору (при безпосередньому виступі виконавця, при трянсляції запису виконання тощо). Право на ім’я також включає можливість виконавця оприлюднювати своє виконання шляхом використання псевдоніму (вигаданого імені) чи взагалі артист може відмовитися повідомляти своє ім’я при безпосередньому виконанні чи заборонити називати його ім’я при трансляції запису виконання (анонімне виконання).
Право на ім’я, як особисте немайнове право суб’єкта суміжних прав, відрізняється від звичайного цивільного права на ім’я, яке належить кожній фізичній особі. Реалізація права на ім’я виконавця-артиста надає можливість індивідуалізувати таку особу не тільки як суб’єкта правових відносин, а також як творчу особистість, яка, як правило, претендує на публічне визнання (можливо і навпаки). Законодавство закріплює не просто право на ім’я виконавця, а саме право вимагати від зобов’язаних осіб зазначати його ім’я у кожному випадку оприлюднення виконання.
Можна припустити, виходячи із аналогії права на ім’я суб’єктів авторського права, що псевдонім виконавців, як і справжнє ім’я, не може спотворюватися. Більш того, якщо виконавець реалізує своє право на ім’я шляхом використання псевдоніму (або анонімно), то розкриття його справжнього імені без його дозволу є порушенням відповідного особистого немайнового права.
При використанні псевдоніму виконавець не зобов’язаний вказувати причини, які змусили його використовувати псевдонім. Так, слід відзначити, що, як правило, псевдоніми використовуються виконавцями у двох випадках – якщо їх справжнє ім’я є не зовсім благозвучним для естради або, навпаки, коли їх справжні імена дуже нагадують імена вже відомих авторів чи виконавців [4, С. 59]. Виходячи із загального принципу моральності цивільного права, можна припустити, що псевдоніми артистів, так як і авторські псевдоніми, не повинні порушувати норм моралі, честь та достоїнство фізичних, юридичних осіб чи будь-якої держави.
Окрім законодавчих положень, відповідне право артистів-виконавців, як правило, обумовлюється конкретними умовами договору, які визначають розмір кегеля, яким повинно бути надруковано ім’я виконавця, розташування імені виконавця на афіші та інші особливості публічного зазначення імені. Так, популярність має фундаментальне значення для виконавця і прямо впливає на його майнові права, оскільки чим більше популярність артиста, тим більше його гонорари [4, С. 59].
3. Виконавець має право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації. Відповідне право забезпечує охорону авторитету артиста-виконавця не тільки як творчої особистості та особи, що має талант та інші неповторні творчі здібності, а також як учасника цивільно-договірних чи трудових відносин. Порушення права на якість запису виконання та його цілісність і недоторканість призводить, як правило, до завдання шкоди не тільки честі і репутації, а також достоїнству і діловій репутації, що може призводити до зменшення популярності виконавця серед глядацької публіки та небажання продюсерів чи роботодавців співпрацювати із таким артистом.
Як вказує О.П. Сергєєв, право на захист виконання від спотворення, забезпечує доведення виконання до третіх осіб в його первісному вигляді і тому будь-які зміни, поправки, доповнення, які дозволяє здійснити сучасна техніка, можуть вноситися тільки за згодою виконавця [5, С. 338].
Право на ім’я та назву виробників фонограм (відеограм) та організацій мовлення. Ч. 2 ст. 38 Закону України „Про авторське право і суміжні права” вказує, що виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми). Оскільки виробником фонограми (відеограми) може бути фізична або юридична особа, то від цього залежить зазначення або імені (для фізичної особи), або назви (для юридичної особи). Відповідне право виробників фонограм (відеограм) надає можливості індивідуалізувати юридичну особу як учасника цивільного обороту та ідентифікувати фізичну та юридичну особу як володільця майнових прав на фонограму (відеограму). Відповідне право також включає обов’язок самого виробника фонограми (відеограми) та інших осіб зазначати імена авторів, виконавців та назв виконуваних творів. Право на заначення імені на кожному примірнику запису, окрім цього права, також включає право вимагати його згадування при використанні фонограми (відеограми).
Право на зазначення імені (назви) виробників фонограм (відеограм) можна визначити як особисте немайнове право, однак воно не тільки визначає наявність майнових прав на фонограму (відеограму) самих виробників, а також надає можливість споживачам продукції реалізувати своє право на її якість і оригінальність.
Ч. 3 ст. 38 Закону України „Про авторське право і суміжні права” вказує, що організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення. Об’єктом суміжного права і, відповідно, правової охорони, є передача (програма) організацій мовлення. Таким чином, особистим немайновим правом організацій мовлення визнається можливість вимагати згадування її назви у зв’язку із застосуванням різних способів використання передач (програм) організації мовлення, здійснення яких є реалізацією майнових прав організацій мовлення.
Підводячи підсумки, слід відзначити, що: 1) особисті немайнові права суб’єктів суміжних прав істотно відрізняються від аналогічних загальних цивільних особистих немайнових прав не тільки їх належністю конкретним суб’єктам, а також і внутрішнім змістом; 2) особисті немайнові права суб’єктів суміжних прав за структурою та змістом фактично є ідентичними особистим немайновим правам суб’єктів авторського права; 3) нормативне закріплення особистих немайнових прав суб’єктів суміжних прав потребує удосконалення, оскільки не в повному обсязі розкриває їх сутність та, відповідно, можливість захистити та отримати відшкодування заподіяних їх власникам збитків, насамперед моральної шкоди.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР України. – 2003. – №№ 40-44, Ст. 356.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.93 р. // ВВР України. - 1994. - № 13, Ст. 64.
3. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. – М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002.
4. Бызина А.Ю. Охрана прав исполнителей авторских произведений по законодательству Российской Федерации / Дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук по специальности 12.00.03., М.: Российский государственный институт интеллектуальной собственности. – Москва, 2005.
5. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. Учебник. Издание второе, переработанное и дополненное. – М.: «ПРОСПЕКТ», 1999.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
