Доступність і ефективність правосуддя – актуальні проблеми сьогодення. Необхідність звернення до проблем доступності і ефективності правосуддя в цивільних справах в судах загальної юрисдикції зумовлена тим, що саме в цій системі розглядаються і вирішуються справи, які зачіпають інтереси мільйонів людей, яких держава визнає найвищою соціальною цінністю. Безумовно, важливим елементом забезпечення доступності правосуддя є її процесуальний аспект, який в загальній формі може бути сформульований як стан функціонування судової системи, який задовольняє потребу суспільства в якісному і швидкому правосудді та відображає адекватність процесуального законодавства і практики його застосування судами рівню заінтересованості громадян в отриманні ефективного судового захисту.
В процесуальній літературі доступ до правосуддя розглядається як складовий елемент права на справедливий судовий розгляд (поряд із іншими складовими елементами права на справедливий судовий розгляд, – правом на розгляд упродовж розумного строку; правом на публічний розгляд справи; правом брати участь у судовому розгляді справи із рівними правами з іншою стороною), яке передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) [1]. При цьому, вчені-процесуалісти також визнають немаловажну роль у визначенні змісту поняття доступу до правосуддя Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи (які є втіленням висновків ПАРЕ), в яких містяться пропозиції: про розширення механізмів примирення сторін або дружнього врегулювання спорів до прийняття його до провадження або ж у ході розгляду; про оптимізацію судового процесу, який зазвичай повинен складатися не більше як із двох судових засідань; про застосування санкцій відносно будь-якої сторони, яка не здійснює необхідні процесуальні дії у встановлені строки; про надання суду повноваження або негайно ухвалювати рішення по суті спору, або накладати штраф чи зобов’язувати відшкодувати збитки чи залишати заяву без розгляду; про активну роль суду в процесі доказування; про виключення з права на апеляцію неналежні питання – позовні вимоги на неналежні суми, запровадження вимоги щодо одержання дозволу суду на подання апеляції; про запровадження медіації як альтернативного способу врегулювання спорів [2].
Під впливом наведених міжнародно-правових засад в сучасній доктрині цивільного процесу доступність судового захисту у широкому розумінні пов’язується з рядом обставин, найважливішими з яких, на наш погляд, визнаються такі: можливість безперешкодно звернутися до суду за судовим захистом порушеного або оспорюваного права, охоронюваного законом інтересу (гарантоване право на звернення до суду в чітко зрозумілому законом порядку); простота і зрозумілість процедури порушення і розгляду справи, а також реалізації ухваленого рішення; розумні строки судового розгляду; територіальна наближеність судів до осіб, які звертаються за судовим захистом (наближеність суду до населення); наявність системи процесуальних пільг при сплаті судових витрат (розумні судові витрати з можливістю звільнення від їх сплати малозабезпечених); можливість скористатися юридичною допомогою при веденні справи в суді (для малозабезпечених – безоплатно); обґрунтоване навантаження на суддів.
Узагальнивши вищенаведені елементи доступності цивільного правосуддя можна зробити висновок, що доступність судового захисту має розглядатися як гарантована можливість в будь-який момент з мінімальними витратами часу і матеріальних ресурсів звернутися до процедури судового захисту порушених або оспорюваних прав.
Важливим елементом забезпечення доступності правосуддя є її процесуальний аспект. Доступність правосуддя в процесуальному аспекті означає не лише можливість ініціювання (порушення) справи, але й можливість користування всіма процесуальними засобами, передбаченими процесуальним законодавством. В цьому аспекті доступність правосуддя виглядає так: а) доступність ініціювання (порушення) справи; б) доступність процедур судового розгляду, диференціація яких має залежати від характеру і складності спору; в) доступність перегляду судового рішення.
На наш погляд, варто окремо зупинись на питанні доступності правосуддя в аспекті доступності ініціювання (порушення) справи. Конституцією України встановлено, що право на судовий захист не може бути скасовано та обмежено, навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану. Всі обмеження в доступності ініціювання (порушення) справи можна поділити на обмеження, які є результатом практики в діяльності судів (під час порушення провадження – недоліки позовної заяви, непідвідомчість) та обмеження доступності правосуддя, прямо встановлені процесуальним законодавством.
Не можна заперечити, що у вузькому розумінні проблема доступності правосуддя стосується лише суб’єкта, який потребує судового захисту. Але ж варто визнати, що правосуддя не може і не повинно займатися вирішенням всіх юридичних конфліктів, які виникають в суспільстві, незважаючи на ст. 124 Конституції України, згідно із якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Тобто, приписи ст. 124 Конституції України не виключають обмежень щодо переліку осіб, які вправі звертатися за судовим захистом.
Доступність судового захисту в такому її розумінні можлива лише до певних меж, при перевищені яких зменшується як загальна ефективність захисту, так й загальна її доступність. Перевантаження судів і затягування розгляду справ – перші ознаки зниження ефективності і доступності судового захисту. Тобто, об’єктивна сторона доступності цивільного судочинства виявляється в прийнятті до провадження кола справ, які вимагають судового вирішення, а також своєчасному і правильному їх розгляду і вирішенню.
Отже, для того щоб покращити стан юридичного захисту прав, необхідно підвищити якість судового захисту, а це передбачає зниження межі суб’єктивної доступності судового захисту. Тому варто відмежувати суди від справ, які можуть бути вирішені поза судом, які не вимагають втручання правосуддя, або ж вирішувати такі справи в спрощеному (прискореному) порядку. Перш за все, це стосується малозначних і безспірних вимог.
Тому тут варто згадати й про процесуальну заінтересованість як передумову права на звернення до суду [3], й запровадження спрощених (прискорених) проваджень розгляду і вирішення певних категорій цивільних справ [4], й посилення дії принципів активності і змагальності в цивільному процесі [5].
Ні для кого не секрет, що цивільне судочинство зазвичай носить настільки складний, тривалий і дороговартісний характер, що заінтересовані особи зазнають значні труднощі в реалізації права на доступ до правосуддя. Тому логічним видається пропозиція спростити цивільне судочинство, зробити його більш гнучким і оперативним, одночасно зберігши гарантії, які надаються учасникам процесу загальними процесуальними нормами.
Безумовно, доступність, яка розуміється як можливість безперешкодного звернення до суду, має заохочуватися державою і гарантуватися громадянам.
Правосуддя в загальних судах має бути дійсно доступним, тобто таким, що підходить для всіх громадян і юридичних осіб як в сенсі легкості для розуміння принципів побудови і функціонування судових установ, так й в плані можливості користування ним з метою захисту порушених або оспорюваних суб’єктивних цивільних прав (процесуальний аспект).
Таким чином, засобами, які забезпечують доступність правосуддя, слугують право на захист, цілі і завдання судочинства, децентралізація судових інстанцій, здешевлення й прискорення процесів, диференціація і раціоналізація судових процедур, розвиток несудових форм захисту прав тощо.
Зазначене свідчить про актуальність проблеми доступності правосуддя в цивільних справах та визначає подальші напрямки не лише теоретичних засад забезпечення доступного ефективного судочинства, але й вдосконалення цивільного процесуального регулювання відносин в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах.
Література:
1. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : Монографія / В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін. ; За заг. ред. професора В. В. Комарова. – Х. : Харків юридичний, 2008. – С. 156.
2. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – С. 82-83.
3. Короєд С. О. Юридична заінтересованість у цивільному процесі / С. О. Короєд // Судова апеляція. – 2011. – № 4 (25). – С. 86–93.
4. Короєд С. О. Порівняльно-правове дослідження прискорених проваджень в цивільному процесі України та країн СНД / С. О. Короєд // Правові відносини: сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. – Тернопіль, 2012. – С. 6–10.
5. Короєд С. О. Проблема активності суду в цивільному процесі / С. О. Короєд // Судова апеляція. – 2012. – № 2 (27). – С. 83–90; Короєд С. О. Проблема реалізації принципу змагальності в цивільному судочинстві / С. О. Короєд // Судова апеляція. – 2012. – № 1 (26). – С. 118–122.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
