Складність правового регулювання банківської таємниці в Україні пов’язана з відмінностями визначення цієї юридичної категорії нормами різних галузей права, що призводить до неоднозначного тлумачення норм, виникненню колізій у правозастосовній практиці. Важливим практичним аспектом при застосуванні норм права, що регулюють банківську таємницю, є порядок розкриття інформації, віднесеної до цієї категорії, оскільки збереження банківської таємниці є принципом роботи комерційних банків, державною гарантією забезпечення свободи та недоторканості особистого життя громадян, захисту інтересів суб’єктів підприємницької діяльності.
Немає одностайності щодо визначення цієї категорії і серед правників. Так, одні науковці визначають банківську таємницю як “обов’язок, зобов’язання банку (фінансово-кредитної установи) зберігати в таємниці операції клієнтів...” [1, с.144; 2, с.14-17]. Інші вчені у своїх визначеннях роблять наголос на те, що банківська таємниця – це, перш за все, “відомості, пов’язані з інформацією про діяльність банку...”, або “информація, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта...” [3, с. 90-92; 4, с. 75].
Неоднозначно вчені визначають належність правових норм, що регулюють банківську таємницю, до тієї або іншої галузі права. Так, дослідник банківської таємниці Д.О. Гетьманцев зазначає, що банківська таємниця є субінститутом фінансового права [4, с. 75]. Є.Б. Карманов зазначає, що банківська таємниця є складним інститутом цивільного права [5, с. 110-113]. Майже аналогічну позицію займає автор навчального посібника “Банківське право” Ю.В. Ващенко.
Вважаємо, що не можна однозначно стверджувати, що банківська таємниця є інститутом фінансового чи цивільного права. Банківську таємницю визначають і регулюють ст.ст. 1076, 200 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), ст.ст. 60-62 Закону “Про банки і банківську діяльність” (надалі - закон № 2121-ІІІ), інформацію, що складає банківську таємницю, регулюють також норми інформаційного права а саме, Закону України “Про інформацію”. Порядок розгляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, регулюється нормами гл. 12 Цивільного процесуального кодексу України. Кримінальним процесуальним кодексом України регулюється тимчасовий доступу до речей і документів, які містять відомості, що становлять банківську таємницю, слідчих правоохоронних органів. Як ми бачимо, регулювання банківської таємниці здійснюється нормами різних галузей права.
Безперечно, основополагаючим нормативно-правовим актом, який регулює відносини з приводу банківської таємниці, є Закон України “Про банки і банківську діяльність”, статті якого визначають поняття “банківська таємниця”, встановлюють основи порядку збереження та розкриття інформації, що становить банківську таємницю.
Вважаємо, що основними елементами правової категорії “банківська таємниця” є певна інформація, її зміст і правовий режим.
Першим елементом правової категорії “банківська таємниця” є інформація. Цілком слушно дослідник банківської таємниці Д.О. Гетьманцев зазначає, що банківська таємниця має вивчатись і практично реалізовуватись через поняття інформації [4, с. 42]. Так, у ст. 60 закону № 2121-ІІІ визначено, що банківська таємниця - це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Загальне, широке тлумачення інформації дається у ст. 1 Закону України “Про інформацію”, де це поняття визначається як “будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях, або відображені в електронному вигляді”. ЦК України, майже аналогічно, визначає її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі і відносить інформацію до нематеріальних благ (п. 1 ст. 200 ЦК України).
Другим елементом правової категорії “банківська таємниця” є її зміст. У ст. 60 закону № 2121-ІІІ Законодавець конкретно визначає зміст відомостей, що складають банківську таємницю - це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.
ЦК України відносить до банківської таємниці, взагалі відомості про клієнта, тим самим ширше визначає зміст інформації про клієнта, що складає банківську таємницю ніж ст. 60 закону № 2121-ІІІ. В той же час ЦК України залишає поза банківською таємницею інформацію про клієнтів іншого банку, зазначену у документах, угодах та операціях клієнта.
Широке тлумачення категорії “банківська таємниця” дає і російське законодавство, за яким банківською таємницею охоплюються інформація про всі справи клієнта, про всі відомості, які стають відомою кредитній установі в процесі ділових відносин з клієнтом [6, с. 95]. Як зазначає російський фахівець з банківського права, професор О.М. Олейник, таке положення відповідає банківській практиці в багатьох країнах. Німецькі юристи стверджують, що банк зобов’язаний зберігати в таємниці факти, їх оцінку співвідносних з клієнтами, від яких він такі відомості вимагає. Аналогічної точки зору дотримуються і французькі юристи, які зазначають, що “ банкір зобов’язаний a priori тримати в таємниці усю приватну інформацію, довірену йому клієнтами або третіми особами, або отриману ним в процесі професійної діяльності” [7].
Третім елементом правової категорії “банківська таємниця” є її особливий порядок правово¬го регулювання - правовий режим. Правовий режим виражається своєрідному сполученні комплексу правових засобів (норм права, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, правозастосовних актів, юридичних фактів, заохочень і покарань тощо) із способами правового регулювання (дозволами, заборонами, зобов’язаннями), типами правового регулювання (загально дозвільним та спеціально-дозвільним) і методами (імперативним або диспозитивним). При цьому різні правові режими поєднують правові засоби, способи, типи і методи правового регулювання в різному їх поєднанні, при домінуючій ролі одних і допоміжній ролі інших.
Банківська таємниця - це один з видів правового режиму інформації з обмеженим доступом, регламентованим на законодавчому рівні, різновид таємної інформації. Системне значення для визначення правового режиму інформації, що становить банківську таємницю має постанова Національного банку України “Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці” від 14 липня 2006 № 267. Названа постанова деталізує законодавче врегулювання банківської таємниці, стосовно правил зберігання, захисту, використання інформації, що становить банківську таємницю, мінімізує ризики довільного тлумачення норм законодавства, робить прозорими відносини з приводу банківської таємниці.
Висновки:
Категорія “банківська таємниця” є комплексним правовим явищем, основу якого обумовлюють три елемента: по-перше, це інформація щодо клієнта, яка стала відомою банку у процесі його обслуговування; по - друге, це інформація певного змісту, який визначається законом; по-третє, це один з видів правового режиму інформації з обмеженим доступом.
Відносини з приводу інформації, що становить банківську таємницю, містять елемент договірних зобов’язань між банком і клієнтом, і елемент публічної необхідності забезпечення відкритості банківської діяльності, тому ці відносини регулюються нормами різних галузей права, в першу чергу - цивільним і фінансовим правом, які визначають поняття і зміст інформації, що становить банківську таємницю, встановлюють її правовий режим, тобто систему умов здійснення правового регулювання з метою забезпечення законних приватних і публічних інтересів.
На нашу думку, банківська таємниця - це відображена та задокументована на паперовому або електронному носієві інформація з обмеженим законодавством доступом, яка містить будь-які відомості про клієнтів, отримані фінансовою установою в процесі безпосереднього здійснення нею своєї діяльності, таємницю яких фінансова установа зобов’язана забезпечувати з метою захисту інтересів клієнтів.
Література:
1. Ващенко Ю.В. Банківське право: [навч. посібник] / Ю.В.Ващенко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 344с.
2. Кротюк В.Л. Правове регулювання банківської таємниці / В.Л. Кротюк // Вісник НБУ. – 1999. - № 8. - С. 14-17.
3. Костюченко О.А. Банківське право: Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці: [навч. посібник] / О.А. Костюченко. – К.: А.С.К., 2001. – 576 с.
4. Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн: канд. дис. на здоб. наук. ступеня к.ю.н. / Д.О. Гетманцев. – Київ, 2003. – 206 с.
5. Карманов Є. Банківська таємниця як об’єкт цивільно-пра¬вового регулювання / Є. Карманов // Право України. — 2001. — № 12. — С. 110—113.
6. Лаврушин О.И. Банковское дело: [учебник] / О.И. Лаврушин, И.Д. Мамонова, Н.И. Валенцева. – [7-е изд., перераб. и доп.]. – М.: КНОРУС, 2008. – 768 с.
7. Олейник О.М. Основы банковского права. / О.М. Олейник. — М.: Юристъ, 1999 / Курс лекций. - Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1268_page_1.html.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
