Захист трудових прав є одним з найважливіших завдань будь-якої держави. Не останню роль у його виконанні відіграє світова спільнота, яка, як правило, не стоїть осторонь, коли порушуються певні права та свободи. Більше того, міжнародне співтовариство закріплює певні заходи, спрямовані на захист прав та свобод людини і громадянина, і робить усе, щоб вони виконувалися національними урядами.
Міжнародне трудове право можна розглядати як підгалузь національного трудового права, що представлена специфічною правовою регламентацією. Так, норми міжнародного трудового права закріплені в низці міжнародно-правових документів, основні з яких – це: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Захист трудових прав на міжнародному рівні пов’язується з діяльністю такої організації як Міжнародна організація праці. Основними міжнародно-правовими актами МОП, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правова регламентація трудових і пов’язаних із ними відносин, виступають конвенції й рекомендації, що різняться між собою за юридичною природою.
Практично всі конвенції й рекомендації МОП спрямовані на захист трудових прав найманих працівників. У той же час існує низка конвенцій і рекомендацій, які безпосередньо присвячені заходам захисту трудових прав таких працівників, зокрема судовому. Це Конвенції: №158 „Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця” (1982 р.), №35 „Про обов’язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників” (1933 р.), №36 „Про обов’язкове страхування за віком працівників у сільському господарстві” (1933 р.), №37 „Про обов’язкове страхування по інвалідності працівників промислових та торговельних підприємств, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників” (1933 р.), №38 „Про обов’язкове страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві” (1933 р.), №39 „Про обов’язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників” (1933 р.), №40 „Про обов’язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників агропромислового комплексу” (1933 р.), №117 „Про основні цілі та норми соціальної політики” (1962 р.), №87 „Про свободу асоціації та захист права на організацію” (1948 р.), №135 „Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються” (1971 р.); Рекомендації: №143 „Щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливостей, які їм надаються” (1971 р.), №166 „Щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця” (1982 р.).
Конвенція МОП №158 „Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця” спрямована на захист прав працівників у випадку намагання підприємця припинити трудові відносини з власної ініціативи. Зокрема, підрозділ С. розд. ІІ цього документа визначає процедуру оскарження рішення про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця. Працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це зарані – в розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої, у зв’язку з чим було б недоцільно вимагати від підприємця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження.
Працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право, відповідно до національних законодавства і практики, на: а) вихідну допомогу або інший аналогічний вид допомоги у зв’язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить від стажу роботи й розміру заробітної плати і яка виплачується безпосередньо підприємцем або з фонду, утвореного із внесків підприємців; b) допомогу з фонду страхування по безробіттю, фондів допомоги безробітним або інших форм соціального забезпечення таких, як допомога по старості чи інвалідності, що виплачується на загальних підставах, котрі дають право на цю допомогу; с) поєднання такої допомоги й виплати.
Конвенція МОП №35 „Про обов’язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників” установлює обов’язковість запровадження системи обов’язкового страхування по старості. Така система поширюється на всіх працівників фізичної й нефізичної праці, учнів, які працюють у промислових і торговельних підприємствах, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників. Статтею 11 цієї Конвенції передбачено захист даного права. Так, застрахована особа або її законні представники мають право на апеляцію в будь-якому спорі стосовно пенсій. Такі спори розглядаються у спеціальних судових інстанціях за наявності суддів, професійних або непрофесійних, обізнаних з питаннями страхування і з потребами застрахованих осіб або мають консультантів, вибраних застрахованими особами й роботодавцями відповідно. У будь-якому спорі, що виник щодо зобов’язання страхування чи ставки внеску, працівник і його роботодавець (у разі функціонування програми, що передбачає внески роботодавця) повинні мати право на апеляцію.
За ст. 11 Конвенції МОП №36 „Про обов’язкове страхування за віком працівників у сільському господарстві” застрахована особа або її законні представники мають право на оскарження будь-якого спору щодо пенсії. Такі спори належать до компетенції спеціальних судових інстанцій, до яких входять судді, які незалежно від свого професіоналізму добре обізнані питаннях страхування і з потребами застрахованих осіб або засідають за участю асесорів, які репрезентують відповідно застрахованих осіб і роботодавців. У будь-якому спорі стосовно охоплення страхуванням чи розміру внесків працівники, а коли передбачається сплата внесків роботодавцями, то й роботодавець, мають право на оскарження.
Стаття 10 Конвенції МОП №117 „Про основні цілі та норми соціальної політики” встановлює правило, за яким судові органи здійснюють захист прав працівників у сфері оплати праці. Наприклад, працюючий, щодо якого можна застосувати положення про мінімальну заробітну плату і якому після того, як воно стало застосовуватися, заробітна плата виплачувалася за нижчою ставкою, вправі в судовому або в іншому встановленому законом порядку отримати недоплачену йому суму за умови дотримання термінів, визначених законами або правилами.
Конвенція МОП № 135 „Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються” встановлює необхідність захисту представників працюючих на підприємстві. Так, її ст. 1 закріплює, що вони користуються ефективним захистом від будь-якої дії, що може завдати їм шкоди, включаючи звільнення через їх статус чи їх діяльність як представників працівників, чи їх членство у профспілці, чи на їх участі в профспілковій діяльності в тій мірі, в якій вони діють відповідно до чинного законодавства чи колективних договорів або інших спільно погоджених умов.
Важливе значення для забезпечення судового захисту трудових прав у міжнародному просторі мають міжнародні договори між окремими державами. Вони мають обов’язковий характер для держав, що їх уклали, і, як правило, укладаються з метою забезпечення прав і свобод своїх громадян на території іншої держави. Прикладом може служити Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, підписаний 23 травня 1995 р. й ратифікований Законом України №452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. За цим Договором, громадяни однієї Договірної Сторони вправі вільно звертатися до судів, прокуратури, установ нотаріату, інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких входить розгляд цивільних (у тому числі трудових, житлових), сімейних і кримінальних справ, можуть виступати в процесах по них, порушувати клопотання, подавати позови, здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни.
З огляду на це Україні необхідно активізувати свою діяльність на шляху забезпечення, за допомогою міжнародних договорів, своїм громадянам вільного доступу до судових установ інших країн.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
