Актуальність даної теми зумовлена рядом факторів, що склалися в державі, які стосуються вдосконалення законодавства в тій частині, що відносяться до прогальності вітчизняного права. За два десятиліття незалежності вся нормативно-правова база так і не змогла стабілізуватися. Правотворчі органи із року в рік приймають зміни та вносять доповнення, скасовують та перероблюють закони. Цей процес став звичним явищем правового життя суспільства. У зв’язку з цим виникають такі несприятливі наслідки в праві як поява прогалин, колізій.
В своїй роботі я б хотіла приділити такій проблемі, як прогальність права та детально дослідити один із способів подолання прогалин, як правозастосування. Проблему прогалин в праві досліджували та вивчали такі науковці, як Уранський Ф.Р., Марченко М.Н. «До питання про поняття та види прогалин у праві» «, Недбайло П.Є., який дав своє визначення прогалин в праі, Вільнянський С.І., щ розкрив ще один підхід до сутності прогалин в праві, Лазарєв В.В., Лейст О.Е., Бережнов А.Г. та інші. Проблема появи прогалин в праві була завжди і кожна епоха вимагала свого рішення. Зміна соціально-політичних орієнтирів, форм власності, перетворення всіх основ життя суспільства, стрімкий ріст інформаційної сфери призводить до стрімкого перетворення всіх сфер життя суспільства та держави. В таких умовах важко відреагувати на певні ситуації, що потребують вдосконалення та змін, навіть при ідеальній постановці нормотворчої діяльності. За часи Аристотеля вважалося, що прогалини в праві можна заповнювати законами природи. У XVII-XVIII столітті при більш поглибленому вивченні питань права і його ідеалізації та визначенні як вищим явищем в суспільстві була закріплена позиція пріоритету закону, при чому, абсолютного, без прогального права [1] Різні підходи до розуміння права визначали й по-різному прогалини в ньому. Так, прихильники позитивістського право розуміння вбачали вирішення проблеми усунення відсутніх правових норм в рамках чинного законодавства. Нормативісти стверджували, що прогалин в праві нема. Однак, прихильники соціологічного право розуміння заперечили позицію про відсутність прогалин.
В наш час прогалини визнаються в праві і робляться кроки та визначаються способи їх подолання, як негативного та небажаного явища. Дається різне тлумачення прогалин. Зокрема, Вільнянський С.І. визначає прогалину в праві як повну або часткову неврегульованість суспільних відносин правовими нормами [2, 31]. Лейст О.Е. визначає прогалину в праві як ситуацію, в якій відносини чи факти законом не оцінюються, проте існує необхідність їх юридичної кваліфікації [3]. Як би там не було, однак велика кількість підходів до визначення прогалин в праві не відображає поглядів в різних сферах суспільного життя, одні з яких потрапляють в рамки законодавчого регулювання, а деякі – ні. При вивчені прогалин в праві виділяють дві основні причини їх появи: відставання законодавства від динамічного розвитку суспільних відносин чи їх зміну, перетворення , помилки та упущення законодавця, його низький рівень правової культури. Якщо ж перша причина є нормальним явищем, яке притаманне всім правовим системам, то останнє є проблемою, яка підлягає усуненню. Задача є складною, оскільки саме законодавчі органи наділені правомочностями усувати прогалини шляхом правозастосування. А якщо говорити про їх не кваліфікованість чи необізнаність з об’єктивних чи суб’єктивних причин, то їх діяльність з усунення прощальності права піддається сумнівам. Правозастосування є основним способом подолання прогалин в праві. Правозастосуванням є діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з розробки, підготовки та прийняття юридичного рішення на основі юридичних фактів та конкретних правових норм. Даний процес є складним і довготривалим. Тому при усуненні прогалин в праві відповідні органи, зокрема, суди, використовують метод правозастосування інституту аналогії. Питання про е, чи може інший орган, крім суду, застосовувати інститут аналогії є спірним. Рішення Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 року №11 [4], надає судам правомочності із застосування інституту аналогії у відповідності з нормами матеріального права, або виходячи з засад і змісту законодавства України. Заповнення прогалин у праві шляхом правозастосування є специфічним методом застосування чинного права, в якому проблемна юридична справа вирішується відповідно до волі законодавця, що не знайшла вираз в конкретних юридичних приписах. Це означає, що за відсутності чіткої норми, яка б регулювала ті чи інші суспільні відносини, компетентні органи вправі застосовувати аналогічну чи схожу норму в тій самій галузі для вирішення ситуації. Це застосування аналогії закону. Проблема застосування аналогії закону свідчить про те, що неврегульованість суспільних відносин тягне за собою «перероблення» або ж «пристосування» норм закону до життєвої ситуації, що є нетиповим регулятором, не якісним і не точним по відношенню до прогальної ситуації. Застосування аналогії права дає ще більший простір для зловживання правом, оскільки закон застосовується на загальних засадах принципів права, без уточнень, конкретизації, пояснень, тлумачень, тощо.
Виходячи з положень вищевикладеного, можна зробити висновки про те, що прогалини в праві виникають завжди і всюди й в кожному випадку врегульовуються відповідно до вимог часу. Українське законодавство не є виключенням. Основним способом усунення прогалин є правозастосування на основі інституту аналогії. Якісним же важелем подолання прогалин є діяльність уповноважених на те державних органів, але цей процес є тривалим, складним та комплексним, що унеможливлює швидке розв’язання проблеми. Тому правозастосування є єдиним врегульованим та швидким засобом усуненням прогалин в праві. В нашій державі із недосконалістю політичної системи, не урегульованістю компетенцій та функцій між органами і посадовими особами, постійною адаптацією національного законодавства до законодавства ЄС, ратифікацією нових норм виникає складна, постійно змінна ситуація щодо встановлення точних норм використання закону до вимог суспільних відносин. За таких умов, при усуненні прогалин в праві відбувається зловживання правом та службовим становищем, породжуються корупційні діяння та, як наслідок, порушення основних прав та свобод людини і громадянина, гальмується розвиток договірних відносин та підприємницької діяльності тощо. На мою думку, для боротьби з негативними явищами вправі потрібно виробити жорстку процедуру прийняття законів та чіткі правила внесення змін та поправок до них, для стабільності та не прогальності права. Правотворчий процес повинен бути основним інструментом запобігання та заповнення прогалин в праві. А правозастосовчий – бути крайнім проявом вдосконалення норм права.
Література:
1. Явич Л.С. Загальна теорія права. – Львів. – ЛГУ. – 1976. – с.140.
2. Вільнянський С.І. Тлумачення і застосування цивільно-правових норм. Методичні матеріали ВЮЗИ. – М., 1948. – с.34.
3. Юридичний енциклопедичний словник / За ред.. Сухарєва А.Я. – М.: Радянська енциклопедія, 1984. – с.300.
4. Рішення Пленуму ВСУ «Про судове рішення» [Електронний ресурс]: від 29.12.1976 №11. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS76003.html
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
