Той факт, що правові принципи являються вихідними, основоположними засадами, на яких будується уся система права є добре відомим як теоретикам, так і практикам усіх галузей права, в тому числі і Конституційного права України, одним із фундаменталньих інститутів якого є інститут громадянства. Їх вагоме значення для даного інституту пояснюється, перш за все, тим, що вони зв’язують воєдино різноманітні сторони громадянства, виражаючи таким чином суть, основні властивості й загальну спрямованість розвитку правових норм у межах інституту громадянства. [5, c. 9]
Питання щодо принципів громадянства України та їх проблемних аспектів є досить актуальним, так як, вважаю, що зазначені принципи не можна вважати статичною категорією, що не потребує суттєвих змін та вдосконалень, а тому є необхідним їх дослідження та перевірка на відповідність тим фактичним відносинам, що складаються у сучасному суспільстві, а також співвідношення їх із міжнародно-правовими стандартами. А звідси і відповідно внесення коректив у законодавче закріплення таких принципів задля кращого функціонування інституту громадянства в цілому. На мою думку, необхідно врегульовувати проблемні аспекти громадянства України не лише на законодавчому рівні, а й на конституційному, шляхом внесення змін до Конституції. Дослідження проблем даної теми є особливо актуальним, адже відомо, що Указом Президента «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї» створена науково-експертна група, що буде розглядати питання зміни чинної Конституції, а відтак необхідно винести на розгляд питання з приводу відповідності закріплення принципів громадянства України у Конституції тому стану суспільних відносин, що реально існують. Вважаю доцільним розглянути питання щодо доцільності закріплення положень ст.4 Конституції України, що передбачає існування в Україні єдиного громадянства. Адже принцип єдиного громадянства розглядається у двох аспеках: «внутрішньому» (не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України) та «зовнішньому» (якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України). Тому вважаємо доцільним збереження «внутрішнього» аспекту з метою забезпечення унітарності держави, а скасувати лише «зовнішній», що передбачає заборону множинності громадянства. [2, c. 12]
Необхідно акцентувати увагу на тому, що великим недоліком є ігнорування наявності серед принципів громадянства України таких, що себе не виправдовують, не знаходять свого закіплення у суспільних відносинах, що склалися на даний період розвитку держави. Така думка не є поширеною та не набула особливої підтримки серед науковців, адже перегляд основоположних, керівних ідей завжди являється досить таки серйозним кроком, а відтак можна говорити про певну новизну такої позиції дослідження.
Найвиразнішим аргументом є недоцільність закріплення принципу єдиності громадянства у ст. 4 Конституції України. Така позиція пояснюється низкою причин, першою із яких є відсутність заборони множинного громадянства в міжнародному праві, зокрема у країнах і достатньо високим рівнем розвитку та становищем на світовій арені. Погоджуюся із думкою, що у наш час множинне громадянство не є тим негативом, якому повинні усіма силами запобігати держави. Таке ставлення до множинного громадянства походить з розуміння громадянства як відносин вірності і пов’язано з уявленнями про патріархальну державу. [6, c. 10]
Якщо говорити про відповідність даного принципу міжнародно-правовим стандартам, то аналіз законодавства європейських держав доводить, що в останні роки низка європейських держав відмовились від принципу запобігання множинного громадянства взагалі (Росія, Болгарія, Велика Британія, Італія, Португалія, Угорщина, Швейцарія, Ізраїль), багато європейських країн притримуються цього принципу тільки частково. [15, c. 39]
Проведений аналіз законодавства України дає змогу говорити про наявність існування значно ширшого кола принципів громадянства, ніж тих, що закріплені у Законі України «Про громадянство України», а відтак пропонуємо розширити їх перелік такими: гарантування піклування та захисту громадян України, що проживають або перебувають за межами України; неможливість вигнання громадянина України за межі України та безперешкодного повернення громадянина України в Україну.
Так, як Україна знаходиться в процесі європейської інтеграції, то очевидною є необхідність дослідження принципів громадянства не лише в межах нашої держави, а і з врахуванням законодавства всього європейського регiону. Таким чином, можна говорити про потребу приведення чинного законодавства з питань громадянства у відповідність із європейськими, міжнародними стандартами.
Таким чином, на прикладі вищезазначених принципів можна зробити висновки, що не можна сприймати принципи громадянства України просто як певну статичну категорію, що не потребує змін та удосконалення. Більше того, питання щодо принципів громадянства України повинні постійно досліджуватися, розроблятися та зазнавати відповідних змін, удосконалень, з огляду на динамічний інтеграційний процес в Україні. У процесі дослідження на відповідність принципів громадянства України міжнародно-правовим стандартам, що закріплені у ряді Конвенцій приходимо до усвідомлення необхідності усунення проблемних аспектів громадянства.
Література:
1. Боярс Ю.Р. Вопросы гражданства в международном праве.—М.,2002. — С. 6.
2. Бедрій Р. Особливості інституту подвійного громадянства в міжнародному праві // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. — 2006. — №1. — С. 12.
3. Земцов В. Громадянство України // Урядовий кур’єр – 2000. – №11. – С. 12.
4. Лазарєв В.В. Основні етапи становлення і розвитку інституту громадянства [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua
5. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України. – 1998. –№7. –С. 9.
6. Ларін М. Подвійне громадянство, як валіза з подвійним дном? // Юрид. вісн. України. — 2004. — №45. — С. 10.
7. Мелещенко В.Ф. Принципи громадянства // Право України. – 2007. – № 7. – C. 34.
8. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – № 2. – С. 7075.
9. Мещеряков А.В. Институт гражданства: возникновение, содержание, типы [Електронный ресурс] – Режим доступа: http://www.law.edu.ru
10. Нагорний Є. Удосконалення законодавства України про громадянство — запорука захисту прав людини // Право України. — 2006. — №10. — С. 33–35.
11. Полянский В.В. Принципы советского гражданства // Сов. Гос-о и право. 2000. – № 5. –С. 123.
12. Смородин Н.М., Калинин В.Н. История развития гражданства // Вестник Московского университета МВД России. – 2004. – №4. – С. 145.
13. Тодика Ю.М. Громадянство України: конституційноправовий аспект: навч. посіб. – Х.: Факт, 2002. – С. 28.
14. Чалий П.Ф. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр. – 1996. – 25 листопада. – С. 5.
15. Черниченко С. В. Международно-правовые вопросы гражданства. — М., 1968. — С. 39.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
