Новою редакцією Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», (далі-Закон), врегульовано питання визначення статусу арбітражного керуючого, підвищено контроль за діяльністю арбітражних керуючих, скасовано ліцензування діяльності арбітражних керуючих. На мою думку, це має усунути хибне уявлення про арбітражного керуючого як про підприємця; підвищити авторитет професії та якості надання послуг. Це має підвищити рівень кваліфікації та якості послуг.
Але, незважаючи на те, що у третю редакцію Закону включено новий розділ, який визначає правове становище арбітражного керуючого, норми ж, які містяться у Законі не систематизовано, розташовано хаотично по всьому Законі, а частина із них розташована у підзаконних нормативно-правових актах. Тому доцільно було б об'єднати їх в один розділ, який має бути розташований на початку Закону, а не вкінці.
Вважаю актуальним питання, що стосується повернення глосарію до Закону, оскільки значна кількість ключових термінів нової редакції Закону, наприклад такі як: «санація боржника до порушення справи про банкрутство», «безспірні вимоги кредиторів», «мораторій на задоволення вимог кредиторів», «розпорядник майна», «санація», «керуючий санацією» та ін. визначаються різними статтями Закону.
Законодавчо встановлено, що суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядає усі майнові спори за участю боржника. Безспірний той факт, що дана новела заслуговує на увагу, але і водночас виникає питання чи справиться суд із таким напливом справ і чи не буде затримки у процесуальних строках банкрутства(неспроможності)?
Застосування норм нової редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» забезпечить вжиття своєчасних і більш ефективних заходів щодо відновлення платоспроможності підприємств, зокрема, дозволить скоротити вартість та зменшити тривалість процедури банкрутства, суттєво підвищити коефіцієнт стягнення і як наслідок, поліпшити загальну соціально-економічну ситуацію у країні в цілому.
Хотів, також, звернути увагу на зміст статті 20 Закону, у якій зазначається, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора. В підсумку, новою редакцією Закону вводиться нове поняття для вітчизняного законодавства про банкрутство(неспроможність) «спростування майнових дій боржника», що взагалі не визначається в даному Законі, а тому не зрозуміло що це таке, така термінологія невідома ні господарському ні цивільному законодавству.
В світі існує кілька моделей законодавства про банкрутство, які розглядаються крізь призму системоутворюючих принципів у сфері законодавства про банкрутство. Основним критерієм, як правило є мета, яку ставить законодавець будь-якої країни при запровадженні процедур банкрутства. Сьогодні у світі є дві основні моделі. Ці моделі грунтуються на концепціях превалювання захисту майнових інтересів тієї чи іншої сторони майнових відносин у справах – боржника та кредитора. Це проборжникові та прокредиторські системи правового регулювання відносин неспроможності.
Прокредиторська спрямованість законодавства. Метою даної системи є не порятунок боржника, а як можна більш повне і швидке задоволення вимог кредиторів. До данної моделі можна віднести Німеччину та деякі інші країни Європейського контингенту.
Продебіторська спрямованість. До неї належать США та Франція. Законодавством цих країн передбачені різні шляхи та можливості у межах провадження у справі про банкрутство відновити платоспроможність боржника шляхом проведення реорганізації справ. Допомога боржникові у подоланні його фінансових негараздів - це основна мета.
З метою врахування інтересів сторін та всіх учасників у справі, нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» імплементувала в себе усі позитивні риси обох систем, тобто обрала середину між американською доктриною, згідно з якою цей інститут права стоїть на захисті майнових інтересів боржника, та континентальною концепцією, що базується на грунті захисту відповідними правовими способами інтересів передусім кредиторів. Нова редакція Закону стала наближеною до російського законодавства у даній сфері, яке на мою думку вважається найбільш збалансованим та гармонійним.
У Законі від 22 грудня 2011р. суб’єктами банкрутства зазначено суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців (ст.1). На мою думку негативним є те, що у Законі від 22 грудня 2011р. відсутні положення, що стосуються суб’єктів некомерційної діяльності (напр. фізичних осіб-громадян). Для обґрунтування своєї позиції необхідно зазначити, що внаслідок економічної кризи обсяг проблемних кредитів у банківській системі вже перевищив 180 млрд. грн., десятки тисяч позичальників потрапили в скрутне фінансове становище і не спроможні обслуговувати свої борги. Збільшення кількості суїцидів банківських позичальників в умовах фінансово-економічної кризи є однією з проблем для українців, а кількість самогубств в Україні через неможливість погасити взятий кредит кожного року збільшується. В даний час питання банкрутства громадянина регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тільки в тому випадку, якщо громадянин займається підприємницькою діяльністю.
У зв'язку з цим є доцільним законодавче закріплення інституту банкрутства фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю та введення додаткових обмежень на примусове дострокове погашення проблемних споживчих кредитів. Світова практика регулювання процедур банкрутства виходить з визнання інституту «споживчого банкрутства» благом для сумлінного громадянина, оскільки дозволяє йому в ході одного процесу звільнитися від боргів, надавши для розрахунку з кредиторами своє майно. В іноземному законодавстві, що регулює відносини, пов'язані з банкрутством, є досить успішні механізми застосування подібних процедур, зокрема в США (глава 13 Кодексу про банкрутство 1978 р.), Німеччині (Закон про банкрутство 1994 р.), Швеції (Закон про банкрутство і прийнятий на додаток до нього Акт про звільнення від боргів).
Література:
1. Господарський кодекс: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
2. Цивільний кодекс: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
3. «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 22.12.2011 р. № 4212-VI.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
4. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку внесення господарському суду пропозицій щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів» від 5 березня 2012 року №368/5-а / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2012 р. за № 368/20671.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
5. Роз'яснення Міністерства юстиції України «Розвиток нормативного регулювання відносин у сфері банкрутства в Україні» від 06.04.2012.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
6. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №1 «Про затвердження Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство», Погоджено Мінюстом (лист від 15.01.2013 №13.2-20/120.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
