ДО ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ПОВНОГО ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
27.09.2007 15:45
Автор: Гапало Світлана Юріївна, аспірантка кафедри правового регулювання економіки Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
[Господарське право. Господарський процес]
Аналізуючи сутність господарсько-правової санкції «відшкодування збитків», не можна не приділити увагу дослідженню проблеми застосування принципу повного їх відшкодування. В першу чергу, необхідно зазначити, що «принцип повного відшкодування збитків» є традиційним для вітчизняного цивільного права і наразі цей принцип виражений формулою, що міститься у ст.22 Цивільного кодексу України: «Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або у більшому розмірі». Проте, слід зазначити, що ГКУ не містить прямої вказівки щодо застосування зазначеного принципу. Отже, слід звернутись до доктринальних позицій щодо використання принципу відшкодування збитків та доцільності його обмеження у специфічних випадках.
Застосування принципу повного відшкодування збитків диктується необхідністю поновити права потерпілої сторони у зобов’язанні. О.С. Іоффе, відмічаючи значення принципу повного відшкодування збитків за зобов’язаннями, підкреслював, що тільки керуючись ним, можна поновити становище, яке існувало на момент правопорушення; тільки завдяки цьому принципу забезпечується всебічна охорона інтересів тих, хто зазнає збитків від несправності своїх контрагентів; тільки слідуючи йому, збитки, що настали, вдається цілком віднести на рахунок особи, що їх спричинила [1; с.103]. Таке твердження досить логічно коригує В.В. Васькін, зазначаючи, що не всі збитки виникають у момент правопорушення, досить часто вони виникають через певний проміжок часу, особливо неотримані доходи. Звідси зрозуміло, що «поновлення становища», що існувало на момент правопорушення не покриває всіх протиправно і винно вчинених збитків. Отже, він пропонує вважати, що принцип повного відшкодування збитків означає поновлення боржником в натуральній чи вартісній формі того майнового стану особи, в якій вона знаходилась чи знаходилася б, якби не було скоєне правопорушення. Крім того, В.В. Васькін справедливо зазначає, що вказаний принцип знаходить своє обґрунтування у характері цивільних відносин і методі їх правового регулювання. Повне відшкодування збитків є одним з діючих засобів посилення економічного стимулювання господарства [2; c.12-13].
В підтримку дотримання принципу повного відшкодування збитків без обмежень виступав також В.А. Тархов [3; c.156]. Так він зазначав, що кожна особа, яка вступає в договір, зобов’язана зважити свої можливості та нести повну відповідальність, інакше, договірні відносини втратили б свою необхідну стабільність.
Досить детально обґрунтовував доцільність принципу повного відшкодування збитків Н.С. Малеїн, який вважав, що відшкодування збитків повинно усунути всі негативні наслідки в господарській сфері кредитора, поновити за рахунок правопорушника його майновий стан, тобто стан, який мав і міг мати господарський орган, якщо б зобов’язання було б виконано (якщо б воно не було порушене). Для цього необхідно щоб обсяг відповідальності співпадав із обсягом завданих збитків. Відшкодування має бути еквівалентним спричиненим збиткам.
Слід також зазначити, що деякі автори притримуються позиції визнання доцільності обмеження принципу повного відшкодування збитків у деяких специфічних випадках або посилаються на існуюче законодавство, як юридичну підставу існування таких обмежень. Так, наприклад, І.Б. Новицький та Л.А. Лунц вважають, що принцип повного відшкодування збитків потребує індивідуального підходу в кожному окремому випадку: необхідно визначити, яка шкода завдана даному кредиторові при даних умовах; для цього треба зважити всі обставини конкретного випадку. Проте присуджуються тільки збитки майнового характеру. Немайнова шкода не підлягає взагалі грошовій оцінці і не може бути виражена у грошовому еквіваленті [4; c.375]. Цілком очевидно, що така позиція могла мати право на існування лише за радянських часів, коли відшкодування моральної шкоди визнавалось прерогативою «буржуазних правових систем».
Про наявність обмеженої відповідальності та досить широкої сфери її застосування говорять також В.А. Ойгензихт [5; c.58], Г.К. Матвєєв [6; c.124-127], О.М. Вінник [7; c.328] та інші. Так, наприклад О.М. Вінник зазначає, що обмеження застосування принципу повного відшкодування збитків відбувається шляхом заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов’язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразились у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна; забороні стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); обмеження іншим шляхом тощо.
В основному в теоретичній літературі розглядаються випадки обмеження принципу повноти відшкодування збитків за договорами перевезення (транспортними організаціями), підряду на капітальне будівництво, поставки електроенергії, договорів на виконання проектних та пошукових робіт (проектними та конструкторськими організаціями) тощо.
Проте, досить слушною і, на мою думку, єдино правильною є позиція Н.С. Малеїна, який, аналізуючи висловлені в літературі обґрунтування обмеженої відповідальності, констатує, що всі вони (не дивлячись на різні відтінки) зводяться до вказівки на специфічні особливості господарської діяльності організацій, що несуть обмежену відповідальність. Він вважає таке обґрунтування непереконливим: якщо специфічні особливості діяльності могли б слугувати достатнім обґрунтуванням обмеженої відповідальності, то в такому випадку для принципу повного відшкодування збитків не залишилось би місця взагалі, адже всі галузі господарства мають свою специфіку. Крім того, обмежена відповідальність деяких господарських органів (наприклад проектних організацій) іноді пояснюється економічним фактором: несумірністю фінансового стану з розмірами збитків, що можуть бути ними спричинені. Проте із урахуванням цієї обставини здається недоцільним заздалегідь в законі обмежувати обсяг відшкодування збитків, гарантуючи таким чином занижену відповідальність порушникам державної дисципліни. Наявність норм, що передбачають занижену відповідальність, не мобілізують господарські органи до належного виконання зобов’язань [8; c.15-16].
Отже, цілком доцільною можна вважати пропозицію про послідовне проведення принципу повного відшкодування збитків: виключення із законодавства численних випадків обмеженої відповідальності.
Література:
1. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880с.
2. Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. –М.: Юридлит. -1977. – 102с.
3. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд. – во Саратовск. ун-та, 1973. – 456с.
4. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат., 1950. – 416с.
5. Ойгензихт В.А. Имущественная ответственность в хозяйственных договорах. – Душанбе: Тадж. ун-т.,1980. – 111с.
6. Матвеев Г.К. Об определении размеров договорного убытка в отношениях между социалистическими организациями // Юридичний збірник Київського Державного університету ім. Т.Г. Шевченка. – 1948. - №3. – с.115-131
7. Вінник О.М. Господарське право: курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624с.
8. Малеин Н.С. Проблемы имущественной ответственности хозяйственных органов: автореферат дис. …доктора юрид. наук. – М., 1969. - 31с.
e-mail: gapalo_s@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
