Права людини є основоположними загальнолюдськими цінностями, для яких характерне встановлення єдиних міжнародних стандартів на універсальному та регіональному рівнях. Одним з основних призначень міжнародного права є формування оптимальних міжнародних умов для національного розвитку, зокрема у сфері забезпечення захисту прав людини. Сучасна практика міжнародного права підкреслює значення міжнародно-правового регулювання на регіональному рівні, важливу роль в якому відіграють Рада Європи (далі – РЄ) та ЄС.
Еволюція основоположних прав людини та їх правового забезпечення в рамках правопорядку ЄС пройшла тривалий шлях від повного невизнання до поступового утвердження поваги прав людини як провідного принципу права ЄС, однієї з цінностей ЄС, закріплених на рівні установчих договорів. На сучасному етапі актуалізувалась співпраця європейських міжнародних організацій у сфері захисту прав людини, що набуває нових форм, насамперед у зв’язку з приєднанням ЄС до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція 1950 р.).
Поточна співпраця між ЄС та РЄ практично реалізується у формі спільних програм, обміну інформацією, координації оперативних дій, консультацій держав-членів щодо пріоритетних сфер співробітництва та оцінки його ефективності. Правові основи такої взаємодії закладено Спільною Декларацією про співробітництво та партнерство між РЄ та Європейською Комісією від 03 квітня 2001 р. (Joint Declaration on Cooperation and Partnership between the Council of Europe and the European Commission).
Привертає увагу можливість використання спільного досвіду, а також напрацювань Венеціанської комісії в сфері забезпечення та захисту прав людини, освітньої діяльності (в рамках Болонського процесу), молодіжної політики, міжкультурного діалогу, збереження культурної спадщини тощо. Крім того, виокремлюється сфера соціальної єдності для вироблення ефективної спільної політики на основі Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. та Хартії ЄС про основоположні права 2007 р. (далі – Хартія 2007 р.), передусім щодо захисту малозахищених верств, боротьби з насиллям, бідністю, соціальною маргіналізацією.
На 117-тій сесії Комітету Міністрів РЄ у травні 2007 р. було підписано базовий документ – Меморандум про взаєморозуміння між РЄ та ЄС (Memorandum of Understanding between the Council of Europe and the European Union, далі – Меморандум), що окреслив цілі, принципи, спільні пріоритети, сфери співпраці зазначених міжнародних організацій, а також заклав підвалини для посиленого співробітництва і політичного діалогу між ними.
РЄ та ЄС підтвердили свої зобов’язання щодо встановлення посиленого співробітництва в сфері прав людини на принципах єдності, неподільності та універсальності, поваги стандартів, закріплених у засадничих міжнародно-правових актах ООН та РЄ. Меморандум підтвердив основоположну роль РЄ у сферах прав людини, демократії та верховенства права в Європі. Відповідно до нього необхідно забезпечити узгодженість між правом ЄС і договірною базою РЄ у сфері прав людини. Йдеться про можливість консультацій між ЄС та РЄ на стадіях підготовки ними міжнародно-правових актів.
У Меморандумі підкреслено, що ЄС невдовзі приєднається до Конвенції 1950 р., це знайшло підтвердження у Договорі про ЄС у редакції Лісабонського договору 2007 р., а також у Протоколі №14 (набув чинності 01 червня 2010 р.), що додається до Конвенції 1950 р. Співпраця між ЄС та РЄ охоплюватиме захист осіб, які належать до меншин, захист прав дітей, розвиток права на освіту, захист свободи висловлювань думок і поширення інформації, протидію дискримінації, расизму, ксенофобії та нетерпимості, катуванням і нелюдському поводженню, торгівлі людьми тощо. Має місце спроба встановити спільні стандарти на шляху створення європейського правового простору [3], єдності та узгодженості між правом ЄС і міжнародними стандартами РЄ.
Приєднання ЄС до Конвенції 1950 р. обговорювалось протягом понад 30 років [2], упродовж яких Судом європейських співтовариств надано Висновок 2/94, в якому він визнав, що Європейське Співтовариство не наділене необхідною компетенцією для приєднання до Конвенції 1950 р. Ще однією перепоною стала відсутність у тексті Конвенції 1950 р. можливості приєднання до неї міжнародних організацій. З набуттям чинності Лісабонським договором 2007 р. та Протоколом №14, що додається до Конвенції 1950 р., було усунено основні перешкоди для приєднання ЄС до останньої. Відтак, 07 липня 2010 р. розпочались офіційні переговори з цього питання, а 05 квітня 2013 р. було оголошено про завершення роботи над Проектом угоди про приєднання ЄС до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. Після надання Судом ЄС висновку про відповідність Проекту угоди установчим договорам ЄС, вказаний акт потребуватиме одностайного схвалення Радою ЄС, а також ратифікації державами-членами.
Співпраця між ЄС та РЄ у сфері прав людини на інституційному рівні відбувається в рамках Європейського Парламенту і Парламентської Асамблеї РЄ, за участю Комісара РЄ з прав людини, Європейського комітету із запобігання катуванням, Комісії проти расизму та нетерпимості, Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, Комітету Регіонів ЄС та ін. структур. Підвищенню рівня забезпечення прав людини на рівні ЄС сприяло заснування 1 березня 2007 р. на основі Європейської комісії проти расизму і ксенофобії Агентства ЄС з основоположних прав людини (далі – Агентство), повноваження якого подібні повноваженням Комісара РЄ з прав людини. Агентство є основною установою ЄС, покликаною забезпечити реалізацію загальноєвропейського принципу поваги прав людини в рамках ЄС [1]. Згідно з Директивою Ради ЄС № 168/2007 від 15 лютого 2007 р. Агентство займається збором інформації, дослідницькою та аналітичною роботою, консультує інституції, органи, установи ЄС, а також держав-членів, співпрацює з громадянським суспільством, заохочує розвиток правосвідомості громадян ЄС і не уповноважене розглядати індивідуальні скарги. У діяльності Агентство керується каталогом прав і свобод людини, закріпленим у Хартії 2007 р., а також положеннями Конвенції 1950 р. як загальними принципами.
Водночас у ЄС запроваджено посаду Спеціального представника ЄС з прав людини, яку можна порівняти з посадою Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. 01 вересня 2012 р. Ставрос Ламбрінідіс (Греція), колишній віце-президент Європейського Парламенту, приступив до виконання обов’язків, що свідчить про підготовку ЄС до обстоювання своїх інтересів у Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ).
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що паралельне існування двох основоположних актів у сфері прав людини: Конвенції 1950 р. та Хартії 2007 р., а також приєднання ЄС до Конвенції 1950 р., можуть зумовити проблему різного тлумачення змістового наповнення прав людини ЄСПЛ та Судом ЄС, що призведе до зростання ризику формування подвійних стандартів у рамках європейського правового простору. Відтак, конструктивна взаємодія механізмів захисту прав людини, що функціонують у рамках РЄ та ЄС забезпечить успішне партнерство між ними в новому форматі співробітництва.
Література:
1. Цанава Л.В. Взаимодействие Совета Европы и Европейского Союза в области прав человека: основные проблемы / Л.В. Цанава // Московский журнал международного права. – 2008. – № 3. – С. 211-222.
2. Lock T. EU Accession to the ECHR: Implications for Judicial Review in Strasbourg / T. Lock // European Law Review. – Issue 6, 2010. – P. 777-798.
3. Margaritis K. The Framework for Fundamental Rights Protection in Europe under the Prospect of EU Accession to ECHR / K. Margaritis // Journal of Politics and Law. – Vol. 6, No.1, 2013. – P. 64-79.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
