Розвиток концепції, а в подальшому і теорії прав і свобод людини та громадянина відбувався протягом тривалого часу. Доктрина прав людини потребує постійного вдосконалення через динамічність процесів у самому соціальному середовищі. Історичні аспекти відкривають можливості для подальшого всебічного вивчення процесів, пов’язаних із появою й утвердженням прав і свобод людини та громадянина.
Передумовою розвитку концепції прав людини насамперед слугувала боротьба феодалів, лицарів і міщан проти сваволі королівської влади на Заході. Зокрема, в Англії було прийнято «Велику хартію вольностей Англії» (1215 р.) [1, с. 237–240], в якій порушувалось питання забезпечення та захисту прав привілейованих верств (передусім розглядалися проблеми захисту від сваволі влади та створення якомога ширших можливостей для вільних людей з урахуванням специфіки тогочасних суспільних відносин). Також важливим етапом досліджуваного питання є запропонована у XIII столітті релігійним мислителем Фомою Аквінським теорія природних прав, яка доводила неприпустимість визнання суверенітету держав у разі гноблення урядом власних громадян. «Петиція про права» (1628 р.) стає наступним кроком у формуванні системи забезпечення прав людини в Англії [2, с. 295–297]. У ній розглядалися «права і вольності» майнового характеру і закладалася належна система обмежень самовільного втручання влади в них. Визначною подією стає прийняття 26 травня 1679 року англійським парламентом «Акта про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув’язнень за морями» («Habeas corpus act»), згідно з яким на начальника в’язниці покладався обов’язок доправляти до суду затриману особу протягом доби, а також належно повідомляти їй про причини затримання [3, с. 314–318]. Отже, остаточне рішення про подальший арешт, видачу на поруки або звільнення мав ухвалювати суд. Прийняття англійського «Білля про права» (1689 р.) стає подальшим обмеженням свавілля королівської влади й утвердженням прав та свобод людини і громадянина. По суті, це стає фактичним закріпленням парламентської монархії в Англії, свідченням першої спроби створення дієвого механізму для забезпечення реальних прав та свобод людини і громадянина [4, с. 348–350].
Як відомо, подальший розвиток фундаментальних основ концепції прав людини відбувається в колоніальній Америці. Тут передусім треба згадати конституції окремих штатів, а також відповідні «біллі про права» або «декларації прав». Так, «Декларація прав Віргінії» (1776 р.) уперше чітко окреслила перелік громадянських прав та свобод, що стали першоосновою подальшої розробки цієї концепції, яка сьогодні набула світового значення [5, с. 82–86]. У свою чергу, Декларація незалежності США (1776 р.) зосередила увагу на рівності людей та інших правах, для забезпечення яких і покликані здійснювати свою діяльність уряди окремих країн. Було задекларовано законність подальшого спротиву королівській владі, але водночас вона стає своєрідною запорукою для подальшого окреслення характеристик легітимності того чи іншого уряду із позицій права. Конституція США (1787 р.) розмежувала права на громадянські та майнові (п. 3 розділу 9 ст. І) [6, с. 133–157], а перші десять поправок до неї також розглядають як другий американський «Білль про права» (1791 р.). Саме ці зміни сприяли утвердженню демократичних засад і подальшому формуванню громадянського суспільства з наступними соціальними перетвореннями. Подальший розвиток конституціоналізму значною мірою було спрямовано на шлях установлення чітких меж втручання держав у особисте життя їхніх громадян та людей, окреслення меж права як такого, а також якісно новий підхід до розуміння прав і свобод як належних не певним привілейованим станам, а всім громадянам держави [7, с. 3].
У подальшому низка держав взяла за взірець конституційну позицію США та Франції про закріплення прав та свобод людини і громадянина (Нідерланди (1798 р.), Швеція (1809), Іспанія (1812), Норвегія (1814), Бельгія (1831), Ліберія (1847), Данія (1849), Пруссія (1850)). Так, торгівлю рабами було вперше засуджено Угодою між Британією та Францією (1814 р.). Згодом було прийнято акт Берлінської конференції (1885 р.), в якому проголошено, що торгівлю рабами заборонено згідно з принципами міжнародного права. Отже, розробка відповідних положень набувала ваги першочергової потреби для створення умов, що задовольняли б громадян різних держав. Практично законодавство спрямовувалося на подолання революційних рухів та упокорення робочої сили, яка зазнавала значних утисків, зважаючи на специфіку тогочасних виробничих відносин. Прагнення окремих країн поліпшити положення трудящих спричиняло збільшення витрат, зростання собівартості продукції, що значно утруднювало конкурентну боротьбу і вимагало докорінного розв’язання соціальних проблем.
Подальше утвердження концепції прав та свобод пов’язане з прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини (1948 р.) [8, с. 89], коли світ шукав основоположні засади подальшої відбудови після Другої світової війни та розвитку в історичній перспективі. У цьому документі вперше на міжнародному рівні проголошено належно сформульовані основні права та свободи людини. Разом із «Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права», «Міжнародним пактом про громадянські й політичні права» (а також факультативними протоколами) вона становить своєрідний «Всесвітній білль про права».
На нинішньому етапі також постає суперечність між державним втручанням і потребою у створенні належних умов для особистої безпеки громадян, яка вирішується шляхом обмеження прав і свобод. Надалі означене вище може спричинити фактичне звуження досягнутого рівня забезпечення прав і свобод людини і громадянина на глобальному рівні (особливо тоді, якщо в цьому напрямі розвиватиметься законодавство країн світу).
Джерела:
1. Велика хартія вольностей (1215) // Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / за ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – 2002. – 716 с.
2. Петиція про права (1628) // Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / за ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – 2002. – 716 с.
3. Акт про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув’язнень за морями // Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / за ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – 2002. – 716 с.
4. Білль про права (1789–1791) (перші 10 поправок до Конституції США) // Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія : навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / за ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – 2002. – 716 с.
5. Декларация прав Виргинии (1776) // Еллинек Г. Декларация прав человека и гражданина: Всеобщая декларация прав человека; Конвенция о защите прав человека и основных свобод / сост. Ю. Н. Оборотов. – Репринтное воспроизведение изд. 1906 г. – Одесса: Юрид. літ., 2006. – 136 c.
6. Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки : посіб. для всіх / пер. з англ. О. М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. – С. 179–181.
7. Каленский В. Г. Билль о правах в конституционной истории США (историко-критическое исследование) / АН СССР, Ин-т государства и права. – К.: Наука, 1983. – 280 с.
8. Декларація прав людини і громадянина (1789) // Нова історія в документах і матеріалах / за ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. – Вип. I. – К.: Наука, 1935. – 328 с.