Керівник в апараті державного управління — посада вагома, її неможливо переоцінити, рівно як і остаточно визначитися з усіма питаннями її правового статусу. Адже державне управління як специфічний вид діяльності держави знаходиться у стані постійного якісного розвитку аби гнучко реагувати на всі позитивні та негативні зрушення, які відбуваються в тих сферах, де здійснюється імперативний владний організуючий та цілеспрямований вплив, і сприяти реалізації потреб та інтересів людини, суспільства та держави.
Те, що певна фізична особа призначається або обирається на ту чи іншу посаду в апараті державного управління, означає, що, по-перше, вона відповідає всім вимогам законодавства, які ставляться аби функції та повноваження даного ланцюга держави виконувалися професійно. По-друге, — що через діяльність цієї особи буде реалізовуватися основне призначення даного органу як частини апарату державного управління. І, по-третє, — що ця фізична особа стає частиною апарату державного управління і може виступати від імені держави загалом та її конкретних органів управління, функціонувати, виконуючи своє основне призначення, а саме - реалізовувати публічні інтереси (людини, суспільства, держави).
Така специфіка правового положення керівника в апараті державного управління вимагає пильної уваги до його якісних характеристик (особисті якості, професійна підготовка та досвід управлінської діяльності), а також до правової регламентації його якостей та засад діяльності, зокрема, функцій, повноважень, форм та методів, засобів та способів реалізації управлінських задач.
В цих питаннях провідною є теза про те, що на керівників державних органів, а також на керівників структурних підрозділів таких органів (відділів, управлінь, філій тощо) покладається широкий спектр прав та обов’язків, які за своєю природою є суто управлінськими. Зокрема, як зазначає Г.В.Атаманчук, управлінцем можна вважати людину, яка встановлює мету та завдання, організовує та регулює діяльність (соціальну активність) інших людей [1,С.329]. Тобто здійснює державне, муніципальне управління або інший вид соціального управління.
Саме керівник в апараті управління уособлює владу, використовує її, що означає його можливість в односторонньому порядку, за своїм рішенням, імперативно, на власний ризик встановлювати певний варіант обов’язкової поведінки підлеглих суб’єктів або варіант функціонування підлеглого об’єкта, а також необхідність останніх підпорядковуватися рішенням керівника. Під категорією „влада” В.Ф. Сіренко пропонує розуміти здатність підпорядковувати поведінку та діяльність людей волі всього суспільства або окремого класу [2,С.111] В такому розумінні влада розглядається як властивість або стан, який дає можливість підпорядковувати окремій волі поведінку інших людей [2,С.111]
Спектр напрямків здійснення керівником управлінських повноважень лежить на осі „зовнішньоуправлінські функції — внутрішньоорганізаційне управління”. Про це неодноразово в своїх роботах вказує А.С.Васильєв [3, С.136-138]. Варто зазначити, що складові такої вісі є невід’ємними одна від одної і тільки в своїй єдності можуть скласти ефективну та гнучку управлінську діяльність з досягненням поставлених мети та завдань щодо організації процесу практичної реалізації публічних інтересів та потреб.
До складу такої діяльності включаються найрізноманітніші управлінські процедури — процедури нормотворчої та директивної діяльності [4,С.32], планування [4,С.45], реалізації прав та обов’язків людини у відносинах з виконавчою владою [4,С.68], контрольної діяльності, розгляду скарг, підготовки та прийняття управлінських рішень, процедури, пов’язані з організацією роботи самого органу та його структурних одиниць і підрозділів, встановленням норм діяльності кожного виконавця, визначенням видатків часу, енергії, засобів, якості та кількості матеріальних, соціальних та духовних прибутків, що отримуються, прогнозуванням та втіленням стимулів та санкцій тощо.
Це все вимагає пильної уваги з боку науковців та законодавця до того, яким чином впорядкувати правовий статус, функції та повноваження, а також порядок здійснення управлінських процедур з боку керівних (управлінських) кадрів апарату управління.
Йдеться про те, наскільки детальним та конкретизованим повинно бути правове регулювання управлінської діяльності керівного ланцюга апарату державного управління, які питання повинні бути зазначені однозначно та чітко без надання керівнику широких можливостей обирати на власний розсуд варіант вирішення конкретної управлінської проблеми, а які питання віднести до спектра так званих дискреційних повноважень, до адміністративного розсуду.
Вважається, що процедури здійснення зовнішньо управлінських функцій, через які виявляється основне призначення кожного конкретного органу в апараті державного управління, варто впорядкувати, відшукавши розумну межу між адміністративним розсудом та чіткою правовою регламентацією конкретних управлінських дій. Наприклад, надавши керівнику можливість вирішити конкретну управлінську проблему в межах кількох окреслених в законодавстві варіантів. Це один з варіантів адміністративного розсуду [5, С.266]. Такий варіант варто підтримати, адже з одного боку, це дає можливість керівнику гнучко реагувати на конкретну управлінську проблему, а з другого, — не дає можливості, обмежує його у свавіллі, або ж не дає можливості помилитися при виборі засобів вирішення управлінської проблеми.
Що стосується процедур здійснення позитивних управлінських дій з боку апарату управління на користь громадян та інших фізичних осіб, то тут варто уникати будь-якого розсуду і закріпити всі можливі процедури якомога ретельніше. Це буде запорукою становлення основних принципів України як правової, демократичної та соціальної держави, де людина є найвищою соціальною цінністю, а держава виконує службову роль відносно людини, її прав та інтересів.
Адміністративний розсуд будь-якого виду — це ефективний варіант правової регламентації переважної частини внутрішньоорганізаційних управлінських повноважень, що здійснюються керівником апарату управління.
Література:
1. Г.В. Атаманчук. Управление—фактор развития.—М.:ЗАО „Издательство „Экономика”, 2002.—567с.
2.Сиренко В.Ф. Інтереси і влада.—К.: Оріони, 2006.—536с.
3.Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие.—Х.: «Одиссей», 2001.—288с.
4.Управленческие процедуры.—М.: Наука, 1988.—272с.
5.Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.—К.: „Юридична думка”, 2004.—584с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
