Інститут правового імунітету – один із ключових статусних елементів організації державної влади. Цей інститут забезпечує самостійність і незалежність різноманітних органів державної влади, посадових осіб, які наділені імунітетом. Він є публічно-правовим і покликаний захистити осіб, що займають особливе місце в суспільно-політичному житті України, від неправомірного втручання в їхню діяльність [1, с.1].Водночас слід відзначити, що питання депутатської недоторканності до сьогоднішнього дня, хоча і зберігають політичне значення, сприймаються досить неадекватно і залишають простір для різного роду дискусій. Це пов’язано передусім із тим, що часто цей правовий інститут розуміють як надання невиправданих привілеїв, які поліпшують якість і умови життя конкретних осіб.
Депутатський імунітет є однією із найхарактерніших гарантій в більшості зарубіжних країн. Так, Конституція Польщі закріплює, що «депутати не можуть бути притягнутими до відповідальності за дії, які є результатом здійснення їх мандату».При цьому, польський законодавець закріплює об’єм парламентського імунітету наступним чином: «Депутати не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, не можуть бути арештовані або затримані без зголи сейму або сенату» [2, с. 46].
У Франції депутатська недоторканість заключається в гарантіях звільнення від судового переслідування, представлених члену парламенту, за дії, не пов’язані з виконанням його депутатських обов’язків. В період між сесіями парламенту для арешту чи переслідування необхідна згода бюро парламенту [2, с. 97].
У резолюції від 4 квітня 2000 року ПАРЕ наголосила на особливому значенні депутатської недоторканності для нових демократій - країн, які перебувають на початковому етапі конституційного будівництва, до того ж в умовах, коли не завершено процес формування незалежної судової влади.
Питання недоторканності депутатів місцевих рад регулюється ст. 31 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та ст. 25 Закону України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» [3;4]. Відповідно до цихзаконодавчихприписів повідомлення про підозру увчиненнікримінального правопорушення депутату місцевої ради може бути здійснено відповідноГенеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень. Прокурор, який здійснив повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевоїради, повідомляєпроце відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення про підозру. Суд, який обрав запобіжний захід стосовно депутата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня застосування запобіжного заходу.
Із змісту вказаних норм випливає, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене лише конкретними уповноваженими суб’єктами. При цьому проздійснення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та про обрання судом запобіжного заходу відповідна місцева рада лише повідомляється.Згоди відповідної місцевої ради на притягнення депутата до кримінальної відповідальності закон не потребує, що значно послаблює гарантії діяльності депутата місцевої ради.
Верховенство територіальної громади з вирішення публічних справ місцевого значення більш якісно забезпечується в умовах чітких правових гарантій належної діяльності депутатів місцевих рад. Поки що слід констатувати, що на сьогодні статус депутата місцевої ради є надто уразливим при наявності рудиментарного інституту відкликання та відсутності його імунітету [5, с.315]. А отже, доцільним представляється посилення інституту недоторканності депутата місцевої ради шляхом закріплення законодавчого положення щодо необхідності одержання згоди відповідної місцевої ради на притягнення депутата до кримінальної відповідальності.
Разом з тим, слід погодитись з думкою М.В. Савчина, що депутатський імунітет повинен відповідати вимогам раціональності [5, с. 316]. Депутатський імунітет представників місцевих рад має бути обмежений залежно від тяжкості його протиправного діяння, а також він може поширюватися тільки на випадки виконання депутатом своїх безпосередніх обов'язків та використання ним своїх прав, а також у межах відповідної територіальної громади, району, області.
Джерела:
1. Кожевников А.Ю. Конституційно-правове регулювання імунітетів в Україні (на прикладі глави держави, народних депутатів та суддів України): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02/ Кожевников Артем Юрійович; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2010. – 20 с.
2. Депутат парламента в зарубежныхгосударствах / отв.ред. Д.А. Ковачев. – М.: Юрид.лит., 1995. – 112 с.
3. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11 липня 2002 р. (станом на 9 червня 2013 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст.290.
4. Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Закон України від 22 грудня 2006 р. (станом на 19 листопада 2012 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 14 – Ст.168.
5. Муніципальне право України: Підручник / За ред. Баймуратова М.О. – 2-ге вид. доп. – К.: Правова єдність, 2009. – 720 с.
|