Незважаючи на триваючий підвищений інтерес до проблем євроінтеграції, на відміну від інших галузей права, питання організації та функціонування нотаріату як в окремих європейських країнах, так й в Європейському Союзі в цілому, а також проблеми, що виникають при здійсненні нотаріальної діяльності в умовах євроінтеграції все ще залишаються поза увагою правової науки. Таку ситуацію не можна визнати нормальною, оскільки саме на нотаріат, який "виник й розвивався на базі приватної власності і був покликаний захищати цю власність, надаючи їй публічно-правового характеру"[2, с. 169] традиційно покладаються такі важливі для демократичних країн завдання, як захист права власності та забезпечення стабільності цивільного обігу.
Інститут нотаріату існує у більшості країн Європейського Союзу. На наднаціональному рівні він представлений Радою нотаріатів Європейського союзу (CNUE), який є політичним представницьким органом, що об’єднує національні представницькі інстанції нотаріату кожної країни-члена ЄС.
Як відомо, особливості функціонування нотаріату, його організації, обсяг та зміст нотаріальних функцій в різних країнах обумовлюються, головним чином, його юридичною природою. Водночас, незважаючи на все різноманіття типів нотаріатів у світі, всі вони можуть бути класифіковані в межах двох правових систем: романо-германської та англосаксонської, таким чином, ми кажемо сьогодні про дві основні системи нотаріату – латинський нотаріат та англосаксонський. Отже, в контексті євроінтеграційних процесів заслуговує на увагу перш за все питання особливостей латинського (вільного) нотаріату, оскільки саме ця модель притаманна більшості країн Європейського Союзу.
Сьогодні до спільних рис будь-яких національних систем нотаріату латинського типу можуть бути віднесені наступні:
- нотаріус є публічною посадовою особою, що наділена державою повноваженнями, які реалізуються ним від імені та під контролем останньої;
- нотаріус є представником вільної юридичної професії, що знаходить прояв у тому, що він самостійно та за власний рахунок організує свою роботу і несе повну майнову відповідальність за спричинені збитки;
- основною функцією нотаріуса є надання аутентичного характеру, особливої доказової та виконавчої сили приватним угодам, а також захист публічного інтересу;
- за вчинення нотаріальних дій нотаріус отримує плату – нотаріальний тариф, порядок уплати та розмір якого встановлюються державою і який є основним джерелом самофінансування нотаріальної діяльності;
- обов’язкове членство в професійних утвореннях – нотаріальних палатах, які виконують, серед іншого, адміністративні та контрольні функції за діяльністю нотаріусів [2, с. 164].
Але, незважаючи на вказані спільні риси, сьогодні було б передчасно казати про наявність сформованої системи європейського нотаріату. Більш того, слід зауважити, що на сьогодні ще передчасно казати й про гармонізацію нотаріального законодавства в країнах-членах ЄС, і навіть про наявність "сформованої галузі міжнародного нотаріального права"[3, c.5].
Як зазначається у юридичній літературі, "на сьогоднішньому етапі правового розвитку нотаріальна діяльність, відповідно до законодавства, будується на єдиному стандарті нотаріальної роботи, на основі єдиних правил, що забезпечує визнання та захист прав, основаних на нотаріальних документах" [1, с. 47]. Водночас ст.1.2.1 Етичного кодексу нотаріусів Європи вказує на те, що "нотаріуси повинні намагатися спільного виробити спільне рішення, яке, відповідно до діючого законодавства та інших норм, гарантувало би учасникам всебічний захист їх інтересів" [4]. Інтеграційні процеси у нотаріальній сфері сьогодні мають здебільшого практичний характер: створюються міжнародні професійні об'єднання нотаріусів, відбувається активізація контактів нотаріусів різних країн, проведення міжнародних заходів відповідної тематичної спрямованості тощо. Але подібний підхід навряд чи можна вважати достатнім. Наступним кроком має стати створення надійного правового підґрунтя, яке б забезпечувало можливість визнання за кордоном нотаріальних дій (це особливо важливо, оскільки обсяг нотаріальних дій, що виконуються нотаріусами, може мати значні відмінності в різних країнах) та взаємного виконання доручень тощо. До одного з основних напрямків уніфікації нотаріального законодавства можна віднести й уніфікацію вимог стосовно ведення діловодства (зовнішні реквізити документів, додаткові, уточнюючи повноваження тощо). Метою такої уніфікації є придання всім нотаріальним актам, які було вчинено у відповідності до національного законодавства з врахуванням міжнародних принципів нотаріального діловодства, транснаціонального характеру, й, таким чином, виключення необхідності додаткової легалізації.
Кожен з окреслених напрямків є невід'ємною складовою євро інтеграційного процесу у нотаріальній сфері і потребує на окреме дослідження.
Література:
1. Ахрамеева О. В. Унификация основ нотариальной деятельности в свете глобализационных процессов / О. В. Ахрамеева // Нотариальный Вестникъ. – 2010. – 1. – С. 43-49
2. Квитко А. Ф. Основные правовые модели развития нотариата в зарубежных государствах / А. Ф. Квитко // Новый юридический журнал. – 2012. – № 2. – С. 162-174
3. Ралько В. В. Международное нотариальное право и межгосударственная система права : концептуальные подходы, тенденции и закономерности / В. В. Ралько // Нотариальный Вестникъ. – 2010. – №3. – С. 3-13
4. Этический кодекс нотариусов Европы[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mirnot.narod.ru/eurocodex.html
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
