При введенні нового КПК України постала потреба у перегляді засад, на яких побудоване кримінальне провадження. Зважаючи на демократичний шлях розбудови нашої держави, слід зауважити чималу роль, яку відіграє саме засада змагальності.
Сутність засади змагальності у свій час вивчали такі вчені як : М. С. Алексєєв, Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Н. С. Карпов, В. Т. Маляренко, М. А. Маркуш, В. Т. Нор, М. С. Строгович, В. М. Тертишник та інші.
Статтею 129 Конституції України змагальність віднесена до основних засад судочинства. Європейський суд з прав людини розглядає змагальність як «одну із рис більш широкої концепції справедливого судочинства у кримінальних справах» (Рішення від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»). Засада змагальності сторін – це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинуваченню та захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінального провадження перед незалежним арбітром, який не може здійснювати інших функцій, крім правосуддя (Стаття 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ст. 24 і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України.
КПК України (1960 р.) був доповнений 21 червня 2001 року ст. 16-1, яка мала назву «Змагальність та диспозитивність». Отже, у цій статті вперше нормативно закріплено і розшифровано зміст принципу змагальності. Якщо вести мову про загальний розвиток засади змагальності, то варто згадати про основні положення Концепції розвитку правосуддя в Україні на 2005-2015 роки, яка сформулювала нові пріоритети: судова процедура повинна бути заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, диспозитивності, і змагальності, що «...покладає на сторони обов’язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи» [4, cт. 5]. Вказані напрямки Концепції повністю відповідають Конституції України, європейським стандартам кримінальної процесуальної діяльності, закріпленим в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р). Вони вимагають переглянути нормативний зміст основних інститутів кримінального процесу з метою найбільш повного захисту прав учасників кримінального процесу, розширення дії принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях. Тому розширення змагальних засад кримінального процесу виражає сутність правової реформи.
Змагальність – це якісний стан кримінального процесу, при якому надається можливість сторонам проявити всі свої якості пред’явити фактичні дані суду з метою переконання його у правильності своїх доводів. Дана засада процесу є способом взаємодії процесуально рівних сторін, що виконують протилежні функції обвинувачення та захисту під наглядом суду [5].
Теорія кримінального процесу зобов’язана рекомендувати такі форми захисту прав та інтересів людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки, які б найбільш повно реалізували цю мету правової держави [2, cт. 16]. Змагальна форма кримінального процесу відноситься до їх числа. В теорії, змагальність розглядається, і як принцип, сьогодні засада і як форма процесу. Стаття 22 вказує на те, що змагальність полягає у самостійному обстоюванні стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, а сторони кримінального провадження, у свою чергу, мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.
За часів Київської Русі у судах панувало звичаєве право, де були елементи змагальності. Захисниками в судах виступали рідні й приятелі сторін, послухи-свідки порядного життя обвинуваченого і «видоки» – свідки вчиненого стороною, або спірного факту [3, cт. 82].
Основною ознакою змагальності є наявність рівноправних сторін і незалежного суду, що дає можливість визначити змагальність як форму процесу, де спір рівних сторін вирішується незалежним судом, тобто для змагального процесу характерним є такий правовий статус його основних учасників, який забезпечує виконання функцій обвинувачення, захисту й вирішення справи незалежними суб’єктами.
Змагальність в кримінальному процесі вважають способом взаємодії сторін обвинувачення і захисту, принципом організації їх спільної діяльності, сутність якого полягає в боротьбі протилежностей, тобто на Груні протилежних інтересів сторін має місце протиріччя - конфлікт, прояв якого полягає в протиборстві сторін. Цей висновок заслуговує на увагу.
Змагальність – це умова й спосіб досягнення істини по кримінальній справі [1, ст. 12], із чим не можна не погодитися.
Сутність принципу змагальності у кримінальному процесі полягає у наступному:
– чітко розмежовуються функції обвинувачення, захисту та вирішення справи;
– суб’єкти процесу наділені правом відстоювати свої інтереси шляхом змагання;
– забезпечується рівність процесуально-правових можливостей сторін обвинувачення та захисту;
– суд у процесі грає особливу роль як незалежний та неупереджений суб’єкт.
Розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи означає:
– ні обвинувачення, ні захисту не можуть брати на себе будь-якої за змістом чи формою частки суддівської функції розгляду справи;
– суд в жодному разі не може брати на себе функцію обвинувачення або захисту.
В той же час передбачається, що між стороною обвинувачення і захисту відбувається професійний спір, а тому жодна із сторін не може покладати на себе функцій іншої. Це забезпечується шляхом створення рівних можливостей для кожної із сторін у кримінальному провадженні.
Впровадження у кримінальну судочинство засади змагальності, який як наслідок матиме притягнення особи до кримінальної відповідальності і залежатиме виключно від обґрунтованості позицій сторін.
Звернемося до практики Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Колесник проти України» [5], де було репрезентовано низку положень, які можуть розцінюватися як порушення права на справедливий судовий розгляд:
– з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні за присутності обвинуваченого;
– існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист;
– за деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування;
– обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати.
Даний принцип ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій обвинувачення, захисту та вирішення справи у суді, характеризується тим, що суд перш за все повинен створювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав, забезпечити учасників рівними процесуально-правовими можливостями відстоювання і доказування своєї позиції у кримінальному провадженні.
Таким чином, принцип змагальності є конституційно-правовим положенням та одним із основоположних засад кримінального процесу, який реалізовується у визначеній законом процесуальній формі та діє на всіх стадіях кримінального процесу направлений на встановлення об’єктивної істини й захисту прав і свобод людини та громадянина.
Тобто такі основні характеристики засади змагальності як: розмежування процесуальних функцій обвинувачення, захисту і правосуддя, процесуальна рівноправність сторін та активність суду в процесуальному керівництві процесом виступають правовими гарантіями реалізації принципу змагальності та забезпечують функціонування змагальної форми кримінального судочинства.
Література :
1. Півненко В. П. Впровадження конституційних принципів змагальності та рівності сторін на стадії досудового слідства : проблеми і шляхи їх вирішення / В. П. Півненко, Є. О. Мірошниченко // Вісник Верховного суду України. – 2003. – № 2 (36). – С. 48-52.
2. Ноздріна М. О. Співвідношення змагальності та диспозитивності у кримінальному процесі України / М. О. Ноздріна // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ : збірник / гол. ред. В. Л. Ортинський. – Львів : Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. – 2004. – Вип. 1. – С. 105-113.
3. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ / С. Нечипорук // Право України. – 2003. – № 11. – С. 82-85.
4. Abramson J. We, the jury : The jury system and the ideal of democracy. – N.Y. : BasicBooks Adivision of Harper Collins Publishers Inc., 1994. – 308 p.
5. Даворский C. М. Принцип состязательности в уголовном процесе России и механизм его реализации : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Ċ. М. Даворский. – Челябинск, 2001. – 21 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
