Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. (European Social Charter (revised), далі – ЄСХ(п)) є основним джерелом міжнародних стандартів Ради Європи у сфері економічних та соціальних прав людини, оновленою редакцією, що поступово має замінити Європейську соціальну хартію 1961 р. (далі – ЄСХ). Україна 7 травня 1999 р. приєдналась до ЄСХ(п), ратифікувавши її із заявами Законом України №137-V від 14 вересня 2006 р. У першій заяві вказано, що Україна зобов’язується вважати ч. І ЄСХ(п) декларацією цілей, до реалізації яких вона прагнутиме всіма необхідними засобами, як це визначено у вступному пункті ч. І ЄСХ(п), а в другій заяві Україна взяла на себе зобов’язання за відповідними статтями і пунктами ч. ІІ ЄСХ(п).
Держави-учасниці можуть вибірково приєднуватись до статей і пунктів ч. ІІ ЄСХ(п) за умови дотримання мінімальних квот, визначених у ч. ІІІ ЄСХ(п). З 9 «основних статей», що містяться в ч. ІІ ЄСХ(п) (ст. 1, 5, 6, 7, 12, 13, 16, 19, 20) держави-учасниці зобов’язані, згідно з п.1 (b) ст. А, приєднатись принаймні до 6 з них, визнавши їх юридично обов’язковими. Отже, відбулися зміни в обсязі тих зобов’язань, які повинна взяти на себе договірна сторона за ЄСХ(п). До переліку «основних статей», що передбачала ЄСХ, додано ст. 7 «Право дітей і підлітків на захист» та ст. 20 «Право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування і професії без дискримінації за ознакою статі». Стосовно прав, закріплених у решті статей (ст.ст. 2-4, 8-11, 14, 15, 17, 18, 21-31) ч. ІІ ЄСХ(п), то кількість «додаткових статей і пунктів», до яких приєднується кожна договірна сторона, повинна становити не менше 16 статей або 63 позначених цифрами пунктів (п.1 (c) ст. А ч. ІІІ). Україна ратифікувала 27 статей, у т. ч. 6 з 9 основних статей та 74 пункти ч. ІІ ЄСХ(п). При цьому вона обрала на власний розсуд економічні та соціальні права, щодо яких взяла зобов’язання, не включивши до переліку, зокрема ст. 12 «Право на соціальне забезпечення» та ст. 13 «Право на соціальну і медичну допомогу», які є важливими для функціонування дієвої національної системи соціального забезпечення.
Відтак, за ЄСХ(п) кожна держава-член Ради Європи вправі після підписання ратифікувати всі її статті або обрати та вважати для себе обов’язковими принаймні 6 із 9 «основних статей» та «додаткових статей і пунктів» ч. ІІ ЄСХ(п) таким чином, щоб їх загальна кількість становила не менше 16 статей або 63 позначених цифрами пунктів. ЄСХ(п) є важливим фактором гармонізації норм національного законодавства її держав-учасниць у сфері захисту економічних та соціальних прав людини, що можуть бути врегульовані нормами трудового права, права соціального забезпечення, житлового права, законодавства про охорону здоров’я й освіту. На підставі аналізу змісту прав та принципів, встановлених ч. ІІ ЄСХ(п), за предметним (галузевим) критерієм [2, с. 31-32] виокремлюються: права у сфері трудових правовідносин (ст.ст. 1-6, 18, 20-22, 24-29); комплексні права, що стосуються декількох сфер суспільних відносин (ст.ст. 7-10, 13, 15-17, 19); права у сфері соціального забезпечення (ст.ст. 12, 14, 23, 30); права у сфері охорони здоров’я (ст. 11); права у сфері житлових правовідносин (ст. 31).
Необхідність забезпечення всебічного захисту встановлених у ЄСХ(п) міжнародних стандартів зумовила закріплення гнучкої системи взяття зобов’язань з поступовим розширенням каталогу таких зобов’язань. Згідно п. 3 ст. А держави-учасниці у будь-який час вправі розширювати обсяг своїх зобов’язань за ЄСХ(п), тобто приєднуватись до ін. статей і пунктів, закріплених в її ч. ІІ, включаючи пункти тих «основних статей», до яких вона не виявила бажання приєднатись у повному обсязі. Як свідчить досвід вибіркового прийняття окремих зобов’язань, держави-учасниці вирішують це питання поетапно, поступово розширюючи коло обов’язкових для себе статей або пунктів [3, с. 337]. Нині тільки Франція взяла на себе зобов’язання за всіма статтями ЄСХ(п). Однією з головних проблем вибіркового прийняття окремих зобов’язань є визначення критеріїв, за якими воно відбувається. При цьому економічні чинники, насамперед фінансова спроможність держави [4; с. 174], зазвичай є пріоритетними факторами, зрештою прагнення створити органічну правозахисну систему теж має вирішальне значення.
Контроль за виконанням державами-учасницями правових зобов’язань за ЄСХ(п) здійснюється так само, як це передбачено ЄСХ, з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу про внесення поправок до ЄСХ 1991 р. та Додаткового протоколу до ЄСХ про запровадження системи колективного оскарження 1995 р. Приєднання України до останнього, безумовно, надало б імпульсу процесу реформування вітчизняної системи соціального забезпечення, а неурядові організації, що займаються захистом прав працівників, не були б позбавлені права безпосередньо подавати до Європейського комітету із соціальних прав (the European Committee of Social Rights) скарги, що стосуються порушень Україною зобов’язань за ЄСХ(п).
Підхід, покладений в основу ЄСХ(п), докорінним чином відрізняється від підходу, якого дотримувались укладачі Додаткового протоколу до ЄСХ 1988 р., включивши до нього незначну кількість додаткових прав, неохоплених ЄСХ. ЄСХ(п) повністю замінила для держав-учасниць основні гарантії, передбачені ЄСХ, з внесеними до неї поправками, та Додаткового протоколу до ЄСХ 1988 р., текстуально поєднавши їх в єдиному документі, а також розширила обсяг гарантованих прав, закріпивши нові права.
Чимало положень ЄСХ в ЄСХ(п) викладено в оновленій редакції, а саме: передбачено збільшення гарантованої тривалості щорічної оплачуваної відпустки з 2 до 4 тижнів (п. 3 ст. 2); до ст. 2 «Право на справедливі умови праці» включено новий п. 6, покликаний забезпечити, щоб працівники були поінформовані про головні аспекти трудового договору або трудових відносин; ст. 3 «Право на безпечні та здорові умови праці» встановлено зобов’язання розробляти, реалізовувати та періодично переглядати національну політику в сфері охорони праці, сприяти розвитку служб промислової гігієни; ст. 7 «Право дітей та підлітків на захист» визначено мінімальний вік – 18 років – для прийняття на роботу з небезпечними умовами праці. Вік, нижче якого робочий час повинен бути обмежений, збільшено з 16 до 18 років. Щорічна оплачувана відпустка для осіб, молодших 18 років, збільшена з 3 до 4 тижнів; п.1 ст. 8 «Право працюючих жінок на охорону материнства» збільшено з 12 до 14 тижнів тривалість відпустки жінкам на період до і після пологів; уточнені зобов’язання роботодавця щодо регулювання праці у нічний час для вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, які годують своїх грудних дітей (п. 4 ст. 8). Характерною особливістю нового підходу ЄСХ(п) до забезпечення рівності прав чоловіків і жінок є зміни, закріплені у п. 5 ст. 8. Якщо п. 4 ст. 8 ЄСХ встановлював заборону застосування праці жінок на роботах, які протипоказані їм у зв’язку з небезпечними, шкідливими або важкими умовами праці, то п. 5 ст. 8 ЄСХ(п) поширює таку заборону лише на вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, що годують своїх грудних дітей; ст. 10 «Право на професійну підготовку» встановлено зобов’язання започатковувати спеціальні програми перепідготовки та реінтеграції тривало безробітних; замінено закріплене в п. 2 ст. 12 «Право на соціальне забезпечення» посилання на Конвенцію МОП №102 (1952 р.) посиланням на Європейський кодекс соціального забезпечення 1964 р., що встановлює більш високі стандарти у питаннях мінімальних норм соціального забезпечення; ст. 15 «Право осіб з фізичними або розумовими вадами на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства» встановлено додаткове право непрацездатних осіб на соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства шляхом вжиття заходів, що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності та відпочинку; передбачено заміну гарантій «прав матерів і дітей» гарантіями «прав дітей та підлітків», що містяться в ст. 17 «Право дітей та підлітків на соціальний, правовий на економічний захист», з відповідною зміною акцентів, зокрема на освіту, і елементів цих гарантій. Зазначену статтю викладено в новій редакції і спрямовано на комплексний захист дітей та підлітків, враховуючи їх специфічні потреби у питаннях догляду, допомоги, освіти, захисту від недбалого ставлення, насилля, експлуатації та ін.; посилено принцип заборони дискримінації (ст. Е) тощо.
ЄСХ захищається чимало прав, що належать до категорії соціально-економічних, проте у ній передбачені не всі з них, скажімо немає згадки про право на освіту [5; с. 298], яке є необхідною передумовою для повноцінної реалізації права на працю. Цю прогалину заповнила ЄСХ(п), згідно з п. 2 ст. 17 якої держави-учасниці зобов’язуються «забезпечувати дітей і підлітків безкоштовною початковою і середньою освітою, а також заохочувати до регулярного відвідання школи». ЄСХ не містить загальної гарантії права на житло, обмежуючись положеннями про «житло для сім’ї» (ст. 16, а також п. 1, 2 ст. 4 Додаткового протоколу до ЄСХ 1988 р.) та «житло для трудящих-мігрантів» (п. 4 (с) ст. 19), водночас у ст. 31 ЄСХ(п) закріплено право на житло. ЄСХ не передбачила загального захисту від убогості, загальної гарантії «достатнього життєвого рівня» для всіх осіб (п. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., далі – Пакт 1966 р.), визначивши певний захист права на справедливу винагороду, яка забезпечила б «достатній життєвий рівень» працівників і їх сімей (п. 1 ст. 4, а також п.1 (а) ст. 4 Додаткового протоколу до ЄСХ 1988 р.), та права на соціальну і медичну допомогу (ст. 13). Ст. 30 ЄСХ(п) заповнила цю прогалину, передбачивши право на захист від убогості та соціальної маргіналізації.
Практика застосування положень ЄСХ свідчить про її пробний характер, а міжнародні гарантії ЄСХ(п) вирізняються вищим рівнем, вона довела, що має достатній матеріальний зміст, щоб бути дієвим інструментом захисту економічних та соціальних прав, хоча функціонування цієї системи потерпає від структурних недоліків та відсутності політичної волі [1, с. 490]. Водночас ЄСХ/ЄСХ(п) помітно впливають на законотворчий та правозастосовчий процеси у державах-учасницях, що поділяють спільні соціальні цінності. Про значимість їх положень для розвитку трудового і соціального права ЄС свідчить участь у них всіх його держав-членів, а також посилання на них у Договорі про функціонування ЄС 2007 р. (ст. 151, колишня ст. 136) та Хартії ЄС про основоположні права 2007 р. (преамбула), що вказує на спорідненість міжнародних стандартів Ради Європи та ЄС щодо захисту соціально-економічних прав людини. Для громадян держав-учасниць ЄСХ/ЄСХ(п), що не є державами-членами ЄС, зазначені акти фактично є єдиною загальноєвропейською гарантією правового забезпечення соціально-економічних прав, орієнтиром у сфері їх захисту. Норми ЄСХ/ЄСХ(п) щодо економічних прав тісно пов’язані з нормами МОП, а гарантії щодо соціальних прав загалом узгоджуються з гарантіями, передбаченими Пактом 1966 р.
Гарантії держав-учасниць ЄСХ(п) кореспондують і конкретизують гарантії універсальних міжнародно-правових актів з окреслених питань, містять конструктивні підходи до гнучкого впровадження європейських стандартів у їх національне законодавство та правозастосовчу практику. З огляду на викладене, Рада Європи відіграє важливу роль в удосконаленні європейських стандартів забезпечення економічних та соціальних прав людини, у заохоченні створення умов для їх практичної реалізації.
Література:
1. Гомьен Д., Зваак Л., Харрис Д. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод и Европейская социальная хартия: право и практика / Д. Гомьен, Л. Зваак, Д. Харрис. – М., 1998. – 598 с.
2. Феськов М.М.Трудове законодавство України і Європейська соціальна хартія (переглянута): питання адаптації / М.М. Феськов. – К.: Знання, 2005. – 276 с.
3. Mantouvalou Virginia, Panayotis Voyatzis. The Council of Europe and the Protection of Human Rights: A System in Need of Reform / Virginia Mantouvalou, Voyatzis Panayotis // Research Handbook on International Human Rights Law / S. Joseph and A. McBeth (eds.). – Edward Elgar Publishing, 2010. – P. 326-353.
4. Schutter, Olivier de. The European Social Charter – A social constitution for Europe / Olivier de Schutter (ed.). – Bruxelles: Bruylant, 2010. – 192 p.
5. Swiatkowski, Andrzej Marian. Charter of Social Rights of the Council of Europe / Andrzej Marian Swiatkowski. – Zuidpoolsingel, The Netherlands: Kluwer Law International, 2007. – 414 p.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
