Міжнародні глобалізаційні процеси та стрімкий розвиток інформаційного суспільства створюють нові виклики та загрози для держав. Зростає необхідність отримання об’єктивної інформації про процеси та події, що відбуваються в інших державах, водночас існує потреба у висвітленні в необхідному руслі власних внутрішньодержавних процесів серед міжнародного співтовариства. Відтак, зростає роль функцій, що покладаються на дипломатичні представництва, передусім актуалізується значення їх інформаційної функції. Поза сумнівом, дипломатичні представництва є важливим каналом задоволення потреб у знанні та розумінні різноманітних аспектів діяльності інших держав. Правові засади регулювання функціонування дипломатичних представництв поєднують норми як міжнародного, так і національного права, що є взаємодоповнюючими.
У міжнародно-правових актах інформаційна функція дипломатичних представництв передбачена, насамперед підпунктом «d» пункту 1 статті 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., де визначено, що однією з функцій дипломатичного представництва є з’ясування усіма законними засобами умов та подій у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави.
Збір, отримання інформації, що стосується держави перебування, з усіх питань, які можуть становити інтерес для акредитуючої держави, зокрема дані про внутрішньополітичне становище держави перебування, її зовнішню політику, економічний розвиток тощо, є ключовими аспектами інформаційної функції дипломатичних представництв. Зрештою, поняття «законні засоби» у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. не конкретизується, проте такі відкриті джерела інформації визначаються законодавством держави перебування. Скажімо, 16 грудня 1941 р. був прийнятий Указ Президіума Верховної Ради СРСР, відповідно до якого зносини державних установ СРСР та їх посадових осіб з дипломатичними представництвами іноземних держав з усіх питань, що їх цікавлять, за винятком побутових, здійснюються, як правило, через Міністерство закордонних справ СРСР, що й уповноважено надавати інформацію на запит у письмовій або усній формі будь-якого іноземного дипломатичного представництва при його зверненні до державних установ СРСР і до їх посадових осіб [1, с. 111]. Обсяг та характер такої інформації визначався діючим в СРСР законодавством.
Іноземні дослідники [2, с. 65], як правило, вирізняють інформаційно-аналітичну та прогностично-аналітичну складові інформаційної функції дипломатичних представництв. При цьому варто зважати на два взаємопов’язаних аспекти: з одного боку – необхідність уважного спостереження за тим, що в даних обставинах планують здійснити інші країни, правильна інтерпретація міжнародно-правової позиції кожної з них, а з іншого – належне представлення інтересів акредитуючої держави. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01 липня 2010 р. [3] визначив принципи та пріоритети зовнішньої політики України, в основу якої покладено її міжнародно-правову позицію, що передбачає «реалізацію національних інтересів у рамках, окреслених міжнародним правом, та ефективне використання усіх його механізмів і засобів» [4, с. 308-309].
Інформаційна робота дипломатичних представництв полягає у зборі, обробці та аналізі різноманітної інформації, а також безпосереднє створення інформаційних матеріалів про акредитуючу державу. Більше того, до функціональних обов’язків дипломатичного представництва входить підтримання зв’язків із громадськістю і засобами масової інформації держави перебування, проведення роз’яснювальної роботи з питань власної компетенції. Саме роз’яснювальна робота у формі поширення в державі перебування різноманітної інформації про акредитуючу державу, її історію та культуру, внутрішню та зовнішню політику, місце і роль у міжнародному співтоваристві нині є важливою складовою діяльності дипломатичних представництв [5, с. 158].
Принагідно зауважимо, що у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. підкреслено важливе значення поширення інформації з держав-учасниць та обізнаності з нею. Водночас держави-учасниці наголосили на необхідності сприяння ознайомленню з бюлетенями офіційної інформації, поширюваними дипломатичними представництвами на прийнятних для заінтересованих сторін умовах. Відтак, у Заключному акті акцентується увага на тій стороні діяльності дипломатичних представництв, що пов’язана з розповсюдженням ними офіційної інформації держави. Йшлось про усну, друковану, кіно-, радіо-, і телевізійну інформацію. Нині до зазначеного переліку варто додати інформацію на електронних носіях.
У вітчизняне законодавство імплементована норма Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. щодо здійснення дипломатичними представництвами інформаційної функції. Відповідно до статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» № 2728-14 від 20 вересня 2001 р. закордонні дипломатичні установи України входять до складу системи органів дипломатичної служби України, а отже на них покладені специфічні функції та повноваження. У статті 4 Закону України «Про дипломатичну службу» необхідність здійснення дипломатичними представництвами інформаційної функції знайшла закріплення у частині визначення основних завдань дипломатичної служби, серед яких: вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав; забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики [6].
Більш детально інформаційну функцію закріплено у ст. 5 Закону України «Про дипломатичну службу», де функціями дипломатичної служби, зокрема визначено:
• здійснення інформаційного забезпечення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності;
• розповсюдження інформації про Україну за кордоном;
• сприяння органам законодавчої, виконавчої та судової влади у здійсненні ними міжнародних зв'язків, надання їм відповідної методичної, консультаційної та інформаційної допомоги [6].
Водночас у статті 3 Положення про дипломатичне представництво України за кордоном 1992 р., затвердженому Розпорядженням Президента України, передбачено, насамперед такі функції дипломатичного представництва: з’ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України; поширення в державі перебування інформації про становище в Україні і події міжнародного життя.
Інформаційна функція дипломатичних представництв України входить до переліку питань першочергової діяльності послів, а саме:
• доведення до відома уряду держави перебування точки зору уряду акредитуючої держави щодо питань, які становлять взаємний інтерес (роз’яснювально-інформаційна функція);
• інформування Міністерства закордонних справ України про політичну та економічну ситуацію в державі перебування та її можливий вплив на двосторонні відносини (інформаційно-аналітична функція);
• вивчення інформації про впливових людей у державі перебування як серед урядових кіл, так і інших сфер полі¬тичного та економічного життя (інформаційно-прогностична функція) [5, с. 53].
Перспективи реалізації політичної асоціації та економічної інтеграції України з Європейським Союзом вимагають якомога більшої поінформованості про стан справ у його державах-членах, що сприятиме визначенню доцільного обсягу та змісту релевантного «aquis communautaire», який підлягатиме імплементації в правову систему України [7, с. 311]. Викладене підкреслює роль інформаційної функції дипломатичних представництв України у державах ЄС. Безумовно, ефективне виконання покладених на них функцій та повноважень, передусім в інформаційній сфері, впливає на розвиток підприємницької та інвестиційної діяльності в Україні, що має особливо важливе значення для вирішення актуальних проблемних питань, що постають перед державою, а також заохочує до трансформації загальних декларативних передумов у правову площину, у правові реалії.
Здійснюючи інформаційну функцію, дипломатичні представництва України в державах-членах ЄС помітно впливають на розвиток інтеграційних процесів між Україною та ЄС, на удосконалення правових механізмів цієї інтеграції, покликаних забезпечити реалізацію Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань перед ЄС.
Задля створення дієвого національного механізму імплементації норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України постає необхідність «удосконалення юридичної техніки застосування міжнародно-правових норм з врахуванням досвіду держав-членів Європейського Союзу в сфері загальної рецепції європейського права та практики його застосування в їх внутрішньому праві» [8, с. 162]. Діяльність дипломатичних представництв України в державах-членах ЄС має суттєве значення для вивчення досвіду останніх та врахування його під час формування та реалізації міжнародно-правової позиції України.
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що розвиток інформаційних технологій актуалізує постановку питання про формування правових засад регулювання засобів та методів здійснення інформаційної функції дипломатичними представництвами. Не менш важливою є необхідність визначення вичерпного переліку законних засобів отримання інформації дипломатичними представництвами та його правового закріплення, що забезпечило б єдність механізмів їх використання.
Література:
1. Селянинов О.П. Дипломатические представительства: Учебное пособие / О.П. Селянинов. – М., 1988. – 245 с.
2. Демидов В.В. Информационно-аналитическая работа в международных отношениях: Учебное пособие / В.В. Демидов. – Новосибирск: НГАЭиУ, 2004. – 192 с.
3. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 527. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2411–17
4. Фалалєєва Л.Г. Міжнародно–правова позиція / Л.Г. Фалалєєва // Словник юридичних термінів і понять: Навчальний посібник / За ред. професорів В. Г. Гончаренка та З.В. Ромовської. – К.: Юстініан, 2013. – С. 308–309.
5. Сагайдак О. П., Сардачук П. Д. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навч. посіб. / О. П. Сагайдак, П. Д. Сардачук. – 2–ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 295 с.
6. Про дипломатичну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 5. – Ст. 29. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2728–14.
7. Петров Р.А. Транспозиція «acquis» Європейського Союзу у правові системи третіх країн: Монографія / Р.А. Петров. – К.: Істина, 2012. – 364 с.
8. Денисов В.Н., Муравьев В.И. Правовые основы имплементации права Европейского Союза во внутренний правопорядок Украины / В.Н. Денисов, В.И. Муравьев // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. – К.: Юринком Интер, 2003. – 528 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
