Дорожньо транспортні пригоди (далі – ДТП) є однією з серйозних проблем у всьому світі. Статистика свідчить, що у світі щорічно в результаті ДТП помирає близько 1,2 мільйона чоловік, а більшість випадків смерті на дорогах відбувається в країнах з низьким і середнім рівнем доходу, незважаючи на те, що на ці країни припадає приблизно половина всіх транспортних засобів у світі. Основними причинами ДТП в Україні є перевищення швидкості, також причиною аварій є порушення правил маневрування та перехід дороги в недозволених місцях.
В Україні смертність в ДТП в 3-4 рази перевищує європейський рівень. В середньому за добу в аваріях гине близько 12 чоловік і більше ста отримують різного роду травми. Саме тому важливого значення набуває розслідування злочинів, у сфері ДТП.
Серед вчених, що займалися вивченням проблеми ДТП слід відмітити В. І. Коноплянку, Є. М. Лобанова, В. Ф. Бабкова, П. С. Луцюка та ін.
Дорожньо–транспортна пригода – це злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, унаслідок чого заподіяно середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи сталася смерть потерпілого [1, с. 378].
Відповідно до «Правил обліку дорожньо-трансопртних подій», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 р. № 538 не підлягають обліку пригоди (небезпечні випадки), що сталися:
– внаслідок порушення водіями техніки безпеки і правил експлуатації транспортних засобів у процесі зчеплення-розчеплення з причепами або встановлення на них спеціального обладнання чи механізмів, запуску двигуна за допомогою пускової рукоятки, проведення ремонту транспортного засобу тощо;
– за участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів, що сталися внаслідок порушення техніки безпеки під час виконання ними основних виробничих операцій (польові роботи, прокладання траншей, лісозаготівля, робота в кар’єрах, вантажно-розвантажувальні роботи, що виконуються за допомогою автокранів чи методом самоскиду, встановлення щогл, опор тощо);
– під час тренувань і змагань з автомобільних чи мотоциклетних видів спорту, якщо постраждали водії-спортсмени, судді чи інший персонал, що обслуговує спортивні заходи, або глядачі;
– внаслідок стихійного лиха;
– за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка.
Тобто розслідуванню підлягають дорожньо–транспортні пригоди внаслідок яких завдані середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або настала смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки, що утворюють склад злочину.
ДТП залежно від механізму пригоди поділяються на наступні:
– зіткнення транспортних засобів один з одним (при зустрічному чи попутному русі, бокові зіткнення );
– наїзд транспортного засобу (на пішохода, нерухомий транспортний засіб, перешкоду, велосипедиста, гужовий транспорт);
– перекидання транспортного засобу;
– падіння пасажира з транспорту;
– інші ДТП, що зазвичай стають наслідком грубого порушення правил руху чи експлуатації транспортних засобів самими постраждалими (падіння транспорту в урвище, з моста тощо) [2, с. 164]
Процес розслідування злочинів традиційно поділяють на три етапи: початковий, наступний та заключний [3, с. 87]. Вважається, що початковий етап спрямований на пошук, знайдення та закріплення доказів, а дії слідчого характеризуються максимальною оперативністю, та, в більшості випадків – масованістю і невідкладністю [4, с. 238].
Успіх у розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху значною мірою визначається своєчасністю та правильністю висунення та розроблення слідчих версій на початковому етапі. З огляду на обставини, фактичні дані конкретного кримінального провадження слідчий висуває загальні версії про сутність і причини події, типовими з яких є: 1) ДТП стала наслідком порушення правил безпеки руху водієм; 2) подія викликана порушенням правил руху самим постраждалим; 3) подія стала наслідком технічної несправності транспортного засобу; 4) ДТП пов’язана з порушенням норм, стандартів утримання доріг; 5) подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин; 6) подію інсценовано з метою приховування іншого, як правило, більш тяжкого злочину; 7) транспортний засіб було використано як знаряддя для вчинення іншого злочину [1, с. 385].
До найважливіших першочергових слідчих (розшукових) дій, які проводяться під час розслідування ДТП відносять: огляд на місці події та автотранспортного засобу; встановлення та допит свідків; освідування водія; призначення експертиз; слідчий експеримент.
Огляд на місці події при ДТП є однією із найважливіших слідчих (розшукових) дій, оскільки він дозволяє зібрати усі найважливіші докази, що можуть бути залишені на місці пригоди.
Огляд на місці події дозволяє встановити наступне: а) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху; б) час його вчинення; в) вид дорожньо-транспортної пригоди; г) механізм події, що включає в себе послідовність і направленість дій його учасників; ґ) предмети і сліди, що залишились на місці події; д) орієнтовану швидкість руху транспорту і пішохода; е) учасників події; є) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події; ж) технічний стан транспортного засобу; з) причини дорожньо-транспортної пригоди; и) ознаки що вказують на напрям руху транспорту, що зник; і) відомості про очевидців і свідків тощо [2, с. 168-169].
Основними об’єктами огляду місця події при ДТП є: ділянка, де сталася аварія; труп; транспортні засоби – учасники ДТП.
Під час огляду на місці події потрібно враховувати що обстановка може бути змінена зацікавленими особами (наприклад, водієм) або погодніми умовами.
Труп потерпілого бажано оглядати на місці його виявлення, якщо це неможливо, то огляд трупа проводиться в морзі. Особлива увага під час огляду трупа приділяється виявленню слідів, які характеризують механізм події, у тому числі слідів транспортної травми.
У кримінальних провадженнях про ДТП проводять допит: а) учасників ДТП; б) свідків події; в) медичних працівників, що надавали допомогу потерпілому чи винуватцю події; г) працівників міліції, які перші прибули на місце події.
Під час допиту водія потрібно з’ясувати, з якою швидкістю він рухався, по якій стороні, коли помітив перешкоду (з якої відстані), в якому стані вона перебувала (рухалася через дорогу, назустріч ), яких заходів безпеки він вживав.
Допитуючи потерпілого треба з’ясувати як він з’явився на проїзній частині дороги, з якої точки почав рух, з якою швидкістю, коли (на якій відстані) помітив транспортний засіб, чи намагався водій запобігти наїзду.
Допит очевидців – свідків спрямований на встановлення таких обставин: як рухався транспорт, як поводився потерпілий, звідки з’явився, з якою швидкістю рухалися транспорт і пішохід, як розвивалася ДТП, де перебував свідок, тобто з якої точки спостерігав [5, с. 551].
Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках, коли в результаті ДТП гинуть люди та їм заподіюються тілесні ушкодження. Ця експертиза визначає питання про причину смерті, характер, локалізацію і ступень тяжкості тілесних ушкоджень, стан здоров’я потерпілого перед нанесенням йому ушкоджень а також досліджує питання про наявність чи відсутність на тілі та одязі потерпілого слідів автомобільної травми – слідів удару частин тіла об частину автомашини чи об дорожнє покриття, струси мозку в результаті удару, здавлювання тіла, слідів волочіння по дорожньому покриттю.
На розгляд судової автотехнічної експертизи ставляться питання, спрямовані на встановлення:
а) технічного стану транспортних засобів (які несправності, що загрожують безпеці руху, мають система, механізм, вузол даного транспортного засобу; коли – до ДТП або в процесі її розвитку – виникли дані несправності; яка причина відмови даного механізму, системи транспортного засобу; чи є причинний зв’язок між даною несправністю і наїздом, перекиданням, зіткненням; чи мав водій технічну можливість запобігти події за наявності даної несправності тощо);
б) дій учасників події (як повинен був діяти водій у дорожніх обставинах, що склалися, з метою забезпечення безпеки руху; чи мав водій технічну можливість запобігти наїзду, зіткненню, перекиданню з моменту виникнення небезпеки для руху; чи відповідали дії водія технічним вимогам правил дорожнього руху);
в) параметрів механізму ДТП (швидкість транспортного засобу при даній довжині слідів гальмування; допустима швидкість транспортного засобу в умовах видимості дороги; допустима швидкість транспортного засобу на заокругленні дороги даного радіуса; яке було взаємне розташування транспортного засобу і пішохода в різні моменти ДТП; взаємне розташування транспортних засобів у момент зіткнення; який із транспортних засобів у момент зіткнення стояв, а який рухався, тощо) [1, с. 396].
Таким чином, підводячи висновок можна сказати що останнім часом проблема ДТП особливо гостро постає перед правоохоронними органами, оскільки кількість транспортних засобів постійно зростає, а майстерність водіїв не стає кращою. Тому, безумовно, потрібно постійно покращувати якість та швидкість розслідування даної категорії кримінальних проваджень.
Література:
1. Криміналістика : підруч / В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін. / за ред. В. Ю. Шепітька. – 4-е вид., перероб. і доп. – Х. : Право, 2008. – 464 с.
2. Алєксєєв О. О. Розслідування окремих видів злочинів : навч. посіб. – 2-ге вид. перероб. та доп. / О. О. Алєксєєв, В. К. Весельський, В. В. Пясковський. – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 320 с.
3. Драпкин Л. Я. Структура и функции первоначальных следственных действий в методике расследования преступлений / Л. Я. Драпкин // Методика расследования преступлений (общие положения). – М., 1976.
4. Белкин Р. С. Криминалистика : проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике / Белкин Р. С. – М. : Юрид. лит., 1988. – 304 с.
5. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі) : підруч. – К. : Кондор, 2005. – 588 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
