Включаючи ухвалу суду до категорії «судових рішень», законодавець, одночасно, резолютує можливість поширення правового режиму стадії виконання судового рішення на процедуру реалізації даної категорії судових актів. Зокрема, Розділ 6 ЦПК України [5] законодавець іменує «процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень»; ч.2 ст.368 ЦПК України передбачає можливість за кожним судовим рішенням видачу виконавчого листа; п.2 ч.2 ст.17 ЗУ «Про виконавче провадження» [3] відносить ухвали судів у цивільних справах до виконавчих документів. Вживаючи словосполучення «судове рішення», яке на відміну від поняття «рішення суду» включає, в тому числі, і ухвали суду, законодавець не виключає можливості застосування названих положень законодавчих актів до процедури виконання ухвали, та, водночас, обумовлює необхідність виокремлення особливого інституту правових норм, якими здійснюватиметься регламентування процедури виконання вказаної категорії судових актів.
Проблематика виконання ухвал суду у цивільних справах знаходить своє відображення у роботах провідних науковців сучасності (Верба-Сидор О.Б., Щербак С.В., Ігорін В.П., Фурса С.Я., А. О. Павлушината) та не втрачає актуальності серед юристів-практиків (Зейкан Я.П., Кисіль В.Р., Оберкович П.Н.).
Виконання судових рішень становить собою діяльність суб’єктів суспільних відносин спрямованих на реалізацію резолютивної частини судового рішення. Виокремлення форми примусового та добровільного виконання судових рішень є досить умовним, оскільки процедуру виконання ряду судових актів, реалізація яких здійснюється в силу закону уповноваженими суб’єктами, не можна вважати ні примусовим, ні добровільним (ухвала про відвід судді, ухвала про судове доручення). Розуміючи під примусовим виконанням судових рішень діяльність органів державної влади та їх посадових осіб щодо реалізації або легітимування положень визначених судовим рішенням, що включає можливість застосування засобів державного примусу з метою забезпечення об’єктивної реалізації правового порядку визначеного судовим рішенням, зазначаємо, що ознака примусовості виконання характерна лише для частини судових рішень (рішення про стягнення, ухвала про поворот виконання, ухвала про накладення адміністративного стягнення за неповагу до суду, ухвала про видалення з залу судового засідання та ін.). Одним із способів примусового виконання судового рішення, поряд із іншими, є його реалізація у межах виконавчого провадження. Вважаємо, що судове рішення є засобом легітимування поширення певного правового порядку на суспільні відносини, а примусове виконання – механізмом поширення засобів державного примусу на визначені судовим рішенням суспільні відносини. Добровільне виконання судового рішення здійснюється без участі спеціально уповноважених органів державної влади та без застосування заходів державного примусу.
Аналізуючи особливості виконання ухвал суду у цивільному процесі, відзначаємо, що дисертаційним дослідженням Лисенко Л.С. систематизовано критерії класифікації ухвал суду, основними з яких визначено інституційні повноваження суду, яким постановлено ухвалу; суб’єктний склад суду, що виносить ухвалу; процесуальну форму ухвали; характер вирішення ухвалою вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі [2].
На наш погляд, доцільним є доповнення видів класифікації ухвал суду у цивільному процесі критерієм порядку та способу звернення до виконання. Зокрема, за наведеним критерієм, пропонуємо диференціювати ухвали суду, постановлені за правилами цивільного судочинства на три групи: ухвали суду, виконання яких здійснюється органами Державної виконавчої служби України за правилами ЗУ «Про виконавче провадження»; ухвали суду, виконання яких здійснюється поза межами виконавчого провадження без участі посадових осіб ДВС; ухвали суду, для яких законодавством не передбачена стадія виконання.
Даючи характеристику класифікації ухвал суду у цивільному процесі за критерієм порядку та способу звернення до виконання запропонованим автором, до ухвал суду, виконання яких здійснюється органами Державної виконавчої служби України за правилами ЗУ «Про виконавче провадження» слід віднести ухвалу про забезпечення позову, ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (у випадку розподілу судових витрат між сторонами), ухвалу про поворот виконання, ухвалу за результатами розгляду скарги на дії ДВС, ухвала про обмеження у праві виїзду за кордон, ухвалу про розстрочення, відстрочення виконання рішення суду, ухвала про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ухвала про накладення адміністративного стягнення за неповагу до суду.
Ухвали суду, виконання яких здійснюється органами Державної виконавчої служби України за правилами ЗУ «Про виконавче провадження», варто класифікувати на ухвали, виконання яких проводиться органами ДВС шляхом відкриття окремого виконавчого провадження (для даної форми виконання характерна ознака примусовості) та ухвали, виконання яких проводиться органами ДВС без відкриття окремого виконавчого провадження. До першої категорії відносимо ухвалу про забезпечення позову, ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (у випадку розподілу судових витрат між сторонами), ухвалу про поворот виконання; до другої - ухвалу за результатами розгляду скарги на дії ДВС, ухвала про обмеження у праві виїзду за кордон, ухвалу про розстрочення, відстрочення виконання рішення суду, ухвала про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню.
Варто зазначити, що відповідно до п.2 ч.2 ст.17 ЗУ «Про виконавче провадження» [3] ухвала є виконавчим документом, що забезпечує примусове її виконання органами державної виконавчої служби, лише у випадках визначених законом. Таким випадком є, зокрема, положення ч.9 ст.153 ЦПК України, якими встановлено, що ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Виконання ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (у випадку розподілу судових витрат між сторонами) та ухвали про поворот виконання здійснюється органами ДВС лише після видачі відповідного виконавчого листа в силу ч.2 ст.368 ЦПК України. Виконання ухвали суду за результатами розгляду скарги на дії ДВС органами державної виконавчої служби здійснюється на підставі ч.1 ст.389 ЦПК України, яка передбачає, що про виконання такої ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду [5].
Для інших ухвал віднесених автором до судових актів, виконання яких здійснюється органами Державної виконавчої служби України за правилами ЗУ «Про виконавче провадження», нормами чинного законодавства не передбачено механізму їх реалізації в межах виконавчого провадження, проте, фактично, названі ухвали реалізовуються органами ДВС. Наприклад, ухвала про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, на підставі п.11.3 Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» [4], направляється державним виконавцем не пізніше наступного дня після надходження для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України; ухвала про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню створює для орану ДВС, згідно п.4 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», обов’язок винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Щодо ухвали суду про розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду, то тривалий час мала місце неоднозначна юридична практика її виконання: в одних випадках посадові особи органів ДВС після постановлення ухвали про розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду виносили постанову про відкриття нового виконавчого провадження на її виконання, в інших – проводили її виконання у раніше відкритому на підставі виконавчого документа виконавчому провадженні. Станом на даний час, порядок виконання ухвали суду про розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду регламентовано п.1 резолютивної частини Рішення КСУ по справі № 1-7/2013 від 26.06.2013, де зазначено, що ухвала про розстрочку виконання рішення суду не є підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а підлягає виконанню у раніше відкритому на підставі виконавчого документа виконавчому провадженні.
Щодо ухвали суду про затвердження мирової угоди, то в окремих випадках, в залежності від її змісту, в разі її оформлення згідно вимог ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» законодавець допускає примусову реалізацію її положень за правилами виконавчого провадження. На нашу думку, мирова угода, за своєю правовою природою є близькою до правочину, тому зобов’язання визначені нею не є безспірними. Вважаємо, що для примусової реалізації умов мирової угоди, у разі ухилення однієї із сторін від її виконання, необхідним є легітимування її положень рішенням суду за результатами розгляду позову про спонукання до виконання мирової угоди. Аналогічна позиція кореспондується з практикою суду касаційної інстанції (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2011 року).
Поширюючи механізм виконання судових рішень визначений ЗУ «Про виконавче провадження» на окрему категорію ухвал суду постановлених за правилами цивільного судочинства, законодавець, в частині випадків, не встановлює способу, порядку та особливостей реалізації визначеної групи судових актів, що створює передумови для формування неоднорідної юридичної практики, унеможливлює ефективне та своєчасне виконання судових рішень.
З метою забезпечення формування належного законодавчого механізму виконання ухвал суду у цивільних справах органами державної виконавчої служби пропонуємо:
1. Внести зміни та доповнення до ЦПК України, якими визначити суб’єктний склад правовідносин на стадії виконання ухвал суду у цивільному процесі, виділити категорії ухвал, виконання яких здійснюється органами Державної виконавчої служби України за правилами ЗУ «Про виконавче провадження»; ухвал суду, виконання яких здійснюється поза межами виконавчого провадження без участі посадових осіб органів ДВС; ухвал, для яких законодавством не передбачена стадія виконання.
2. Положення ЗУ «Про виконавче провадження» доповнити правовими норми, які встановлюють порядок, спосіб та особливості примусового виконання ухвали про забезпечення позову, ухвали за результатами розгляду скарги на дії ДВС, ухвали про розстрочення, відстрочення виконання рішення суду.
Література:
1. Верба-Сидор О.Б. Правосуб’єктність суду у виконавчому провадежнні [Текст]: автореф. дис ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Верба-Сидор О.Б. – Л., 2012 . – 19 с.
2. Лисенко Л. С. Ухвали в цивільному процесі України [Текст]: автореф. дис ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. С. Лисенко . – К., 2012 . – 19 с.
3. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 № 1878-V [Текст]// Відомості Верховної Ради. –1999. —№24. —Ст.207.
4. Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень: Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV [Текст]// Відомості Верховної Ради. –2003. —№40-42. —Ст. 492.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
