Право притулку — один із найстаріших правових інститутів. Воно пов'язане з наданням певній особі права безпечного мешкання в іноземній державі, що гарантує цій особі основні права і свободи, надання яких закріпленонормами міжнародного права.
Актуальність даної теми полягає в тому, що інститут права притулку відіграє специфічну роль у сучасному міжнародному праві. Перш за все він виступає достатньо дієвим механізмом міжнародного захисту прав і свобод людини
від порушень з боку держави її громадянства. У той же час застосування права притулку нерідко розглядається як засіб політичного тиску у міжнародних відносинах і може спричиняти істотне зростання їхньої напруженості.
Об’єктом дослідження є право притулку як правовий інститут конституційного права зарубіжних країн.
Метою статті є дослідження змісту права політично притулку, розкриття його видів.
Питання політичного притулку розглядалися у наукових працях вітчизняних авторів Н. Грабара (проблема біженців та шляхи її вирішення), О. Маліновської (удосконалення українського законодавства про біженців), Г. Тимчик (деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні), М. Сірант (міжнародно-правові аспекти визначення поняття «біженець»). Зазначені проблеми є предметом дослідження і зарубіжних авторів: А. Спиридонова (інститути екстрадиції і політичного притулку в кримінальному праві), І. Лукашука, А. Наумова (інститут політичного притулку). Ці праці свідчать про певну увагу до даної проблематики, але вони не вичерпують всю її складність.
Інститут права притулку вперше виник у період Великої французької революції. У Конституції Франції 1793 р. говорилося, що Франція надає "притулок іноземцям, вигнаним зі своєї вітчизни за справу свободи". Згодом право притулку отримало розвиток як у національному законодавстві держав, так і в міжнародному праві [4].
Інститут територіального права притулку став загальновизнаним принципом міжнародного права. Він дістав закріплення насамперед у Загальній декларації прав людини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. Відповідно до ст. 14 цього документа кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком [6,c.14].
Достатньо дискусійним є питання про зміст права притулку у сучасному міжнародному праві. . У вітчизняній доктрині домінує погляд, згідно з яким інститут права притулку визначається як суверенне право держави надавати чи не надавити притулок іноземцям, тоді як у багатьох європейський країнах, наприклад, Італії та Франції, переважає погляд на цей інститут як на право особи, що зазнає переслідувань з боку власної держави, отримати притулок в іншій державі. Наприклад, відповідно до п. 2 Декларації про територіальний притулок прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 01.01.1977 р., держави-члени Ради Європи підтвердили «своє право надавати притулок будь-якій особі, яка, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також будь-якій іншій особі, яка, на їх думку, відповідає відповідним умовам для отримання притулку з гуманних міркувань» [5,c.249].
Існує ряд принципів, щодо політичного притулку, закріплених в міжнародних документах:
1) кожна держава, виходячи з свого суверенітету, має право надавати притулок [1];
2) притулок є мирним і гуманним актом і тому не може розглядатися іншими державами як недружня дія. Притулок, що надається державою, певним особам повинен поважатися всіма іншими державами [1];
3) кожна людина має право шукати в інших країнах притулок від переслідування і користуватися цим притулком. До осіб, яким наданий притулок, не повинні застосовуватися такі заходи, як відмова від дозволу переходу кордонів, висилка або примусове повернення в яку-небудь країну, де ці особи можуть піддатися переслідуванню. Невидача і не висилка особи, що отримала притулок, - істотна риса змісту права притулку [1];
4) держава сама оцінює підстави для надання притулку. Як правило, притулок надається особам, що переслідуються на батьківщині по політичних, національних, расових, релігійних і іншим мотивах. Отже, особа, що скоїла злочин неполітичного характеру, не може претендувати на отримання притулку. Крім того, особа не може претендувати на отримання притулку, якщо вона, як вже мовилося, вчинила дії, що суперечать цілям і принципам ООН. Так, на право шукати притулок і користуватися притулком не може посилатися ніяка особа, якщо відносно неї є серйозні підстави вважати, що вона скоїла злочин проти світу, військовий злочин або злочин проти людства. Держава також може відмовити особі в наданні притулку з міркувань національної безпеки або в цілях захисту населення, наприклад у разі масового притоку людей [1];
5) держава, що надала притулок, не повинна дозволяти особам, які його отримали, займатися діяльністю, що суперечить цілям і принципам ООН;
6) положення осіб, що отримали притулок без шкоди для суверенітету держави, що надала притулок, і цілей і принципів ООН, повинно бути предметом турботи міжнародного співтовариства. Зокрема, це стосується захисту прав і основних свобод людини. Особам, що отримали притулок, повинні бути надані права і основні свободи людини в не меншому об'ємі, чим іноземцям в даній державі. Якщо для якої-небудь держави виявляється скрутним надання притулку, держави роздільно або спільно або через ООН повинні розглядати у дусі міжнародної солідарності необхідні заходи для полегшення тягаря, що лежить на даній державі [1].
У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипломатичний притулки. Перший означає надання будь-якій особі можливості укритися від переслідувань, політичного характеру на території конкретної держави; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на іноземному військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави.
Потрібно враховувати звичайний характер надання дипломатичного притулку. Відповідно до загального міжнародного права недоторканність помешкання дипломатичного представництва або консульської установи, а також екстериторіальність іноземного військового корабля не дають права надавати в їхніх помешканнях притулок особам, переслідуваним владою держави перебування за правопорушення політичного характеру [4].
Отже, право політичного притулку – це самостійний міжнародно-правовий інститут, що полягає в суверенному праві кожної держави надавати притулок іноземному громадянину, підданому чи особі без громадянства, що зазнає переслідувань з боку іноземної держави чи групи держав.
Література:
1. Галенская Л. Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.org/book_z060.html
2. Декларація ООН про територіальний притулок від 14.12.1967 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_316.
3. Стельникович Ю.І. Сутність притулку в національному і міжнародному законодавстві [Електронний ресурс]-Режим доступу: http://www.science-community.org/ru/node/10135
4. Тимченко Л. Д. Міжнародне право/ Л. Д. Тимченко// навч.посібник.-К.:Університет «Україна»,2007.-224с.
5. Чернявський А.Л. Інститут права притулку в сучасному міжнародному праві/ А. Л. Чернявський//Науковий вісник Міжнародного гуманітраного університету. Сер.: Юриспруденція, 2013 № 6-1 том 2.-С.249-252.
6. Чехович С. Інститут права притулку як конституційно-правова гарантя захисту прав людини/ С. Чехович// Право України,2000.-№4.-С.14-17.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
