На сьогодні Україна - багатоконфесійна держава, де офіційно (на 01.01.2014 р.) діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАІЩ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1% [1, с.2].
Для виконання статутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база. Необхідно визначити, що у власності зазначених організацій можуть знаходитись культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурного і виробничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.
Власність релігійних організацій формується внаслідок придбання або створення ними майна як з власних коштів, так і за рахунок майна, пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також придбаного за іншими підставами, передбаченими законом.
До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семінарів, організації паломницьких поїздок; освітньої, видавничої діяльності [2, c.10].
Крім того, релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), яким надаються права юридичної особи. Також, мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
На сьогодні, одним із проблемних питань у відносинах власності релігійних організацій є питання землекористування. Земельні ділянки, на яких розміщені культові споруди релігійних організацій, належать до земель житлової та громадської забудови.
У ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України зазначено, що юридичні особи України (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати право власності на земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, внесення земельних ділянок засновниками до статутного фонду, прийняття спадщини, виникнення інших підстав, передбачених законом.
Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності [3, c.27].
Згідно ст. 62 Господарського кодексу України, зазначається що, підприємство – це самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку. Комунальним підприємством є підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади. А державне підприємство – це підприємство засноване на державній власності [4, c.31].
Релігійна громада не може бути віднесена до цієї категорії юридичних осіб, та не може бути, згідно з чинним законодавством, суб'єктом права постійного користування на землю. Оскільки релігійні організації відповідно до положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» [6], не можуть займатися підприємницькою діяльністю і не належать до організацій державної або комунальної власності. Згідно з положеннями Земельного кодексу України не можуть набувати право власності на землю чи право постійного користування землею, то релігійним громадам можуть надаватись земельні ділянки тільки в оренду.
Ми дійшли висновку, що, сучасна українська держава стоїть на захисті інтересів усіх релігійних організацій. Вони як і будь-які інші суб’єкти відносин власності, мають певне майно для забезпечення їх діяльності. Джерела формування і об’єкти права власності на майно релігійних організацій мають певну специфіку, що зумовлює необхідність їх подальшого детального дослідження та нормативного врегулювання.
Література:
1. Владиченко Л.К. Процедура реєстрації релігійних організацій – актуальне питання державно-конфесійних відносин в Україні, 2012. – 2 с.
2. Фучеджі В.Д. Релігійні організації як суб’єкти цивільного права: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.Д. Фучеджі // Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х.: ХНУВС, 2006. – 12 с.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст.356.
4. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 25. – Ст. 283.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
