Новелою в законодавстві є добровільне врегулювання аліментних зобов’язань – укладення аліментного договору. Не має сумніву, що аліментний договір має свої переваги, оскільки його сторони самостійно визначають права та обов’язки, строк дії такого договору, періодичність платежів, місце платежу, форму та інші істотні умови договору. Проте, бувають ситуації, коли одна з сторін, з певних причин, виявить бажання розірвати його. Таке право закріплено в статті 651 Цивільного кодексу(далі ЦКУ): «зміна та розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом»[1, ст. 651]. Отже, на основі зазначених положень цивільного законодавства можна виділити такі підстави розірвання аліментного договору:
1) невиконання аліментозобов’язаною стороною свого обов’язку щодо сплати аліментних платежів. Аліментний договір по своїй природі передбачає наявність обов’язків тільки для аліментозобов’язаної сторони, а тому порушення строків виконання аліментних зобов’язань, часткове виконання договору або ж невиконання може бути законною підставою для відмови утримуваної за договором сторони;
2) нецільове використання аліментних платежів. Згідно статті 179 Сімейного кодексу України (далі СКУ), аліменти одержані на дитину є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням[2, ст. 179]. В той же час, сімейне законодавство передбачає врегулювання даної проблеми. Так, згідно статті 186 СКУ, якщо у платника аліментів виникають сумніви щодо цільового використання сплачених ним аліментних платежів, то за його заявою всі витрати із суми аліментних платежів контролюються органами опіки та піклування. У разі нецільового використання аліментів платник має право звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України[2, ч. 2 ст. 186].
3) істотна зміна обставин. Передумовами нотаріального посвідчення аліментного договору є перевірка факту непрацездатності (за віком або за станом здоров’я) або потреби в матеріальній допомозі[3, розд. ІІ, гл. 5, п. 4. 8, п. 4. 9]. Так, згідно ч. 1, ст. 180 СКУ при досягненні дитиною повноліття у батьків зникає обов’язок щодо утримання дитини, якщо інше не передбачено в договором або законом, а тому зникає потреба в договірному врегулюванні аліментних зобов’язань. Подібна до такої є ситуація, коли один із подружжя на момент укладення аліментного договору мав серйозні проблеми зі здоров’ям, але через деякий час стан здоров’я останнього значно поліпшився, що надає йому змогу заробляти на життя самостійно, забезпечувати собі гідне матеріальне становище без участі одного подружжя [2, ст. 82]. В такому разі, той з подружжя, який надає утримання має право відмовитись від виконання договору.
4) якщо дохід утримуваної особи набагато перевищує дохід особи, що надає утримання. Відповідно до ч. 1 статті 188 СКУ: «батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби». В той же час, в ч. 2 статті 182 СКУ акцентується увага на тому, що батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, зацікавлена особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів[2, ч. 1, ч. 2 ст. 182,].
5) за взаємною згодою сторін. Якщо сторони, з будь-яких причин, домовились про розірвання аліментного договору, то нотаріус повинен роз’яснити їм наслідки розірвання. Зокрема, нотаріус, в першу чергу, попереджує сторін, що у випадку розірвання аліментного договору, вони не звільняються від обов’язку щодо утримання. По-друге, нотаріус має роз’яснити про право утримуваної сторони звернутись до суду щодо стягнення аліментів в судовому порядку.
6) Смерть однієї зі сторін договору. Згідно статті 515, 1219 ЦКУ право на аліменти та аліментні зобов’язання нерозривно пов’язані з особою і не можуть входити до складу спадщини[1, ст. 515, 1219].
Цивільне законодавство визначає правові наслідки розірвання договору. Так, у разі розірвання договору, зобов’язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни[1, ч. 2 ст. 653]. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов’язання припиняється з моменту набрання рішення про зміну або розірвання договору законної сили[1, ч. 3 ст. 653]. В такому разі, перш ніж розірвати аліментний договір або внести зміни до нього, нотаріус має впевнитись в прийнятті судом саме такого рішення. Одним із наслідків розірвання аліментного договору є те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язаннями до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом[1, ч. 4 ст. 653]. В той же час, у випадку розірвання аліментного договору у зв’язку з істотною зміною обставин, аліментозобов’язана сторона має право вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору[1, ч. 5, ст. 653]. А тому нотаріус у разі розірвання аліментного договору зобов’язаний роз’яснити сторонам про їх право звернення до суду щодо відшкодування збитків.
Джерела:
1. Сімейний кодекс України Відомості Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 2003, - № 21-22 – Ст .135
2. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. Ст. 356
3. «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
