Правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України (передусім нормами його книги четвертої «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного, Кодексу України про адміністративні правопорушення та ряду процесуальних кодексів, нормами 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, близько 100 підзаконних актів. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері, які також є частиною національного законодавства.
Водночас, незважаючи на те, що у дев’яностих роках минулого століття були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери, на сьогодні система правової охорони інтелектуальної власності ще перебуває у стадії завершення, виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу. Зрозуміло, що без ефективного та невідкладного вирішення цих проблем перспективи соціально-економічного розвитку України, її національної безпеки, входження у світове співтовариство як інтелектуально та економічно розвинутої держави можуть бути поставлені під сумнів.
Не виключенням у цьому питанні є й охорона селекційних досягнень у рослинництві, оскільки у процесі життєдіяльності сучасне суспільство змушене все більшою мірою використовувати селекційні досягнення у рослинництві відповідно до встановленого нормативно-правового регулювання, де держава активно здійснює свої правотворчі функції, в результаті чого приймаються різноманітні нормативно-правові акти із широкого кола найбільш важливих відносин у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності.
Не таємниця, що система охорони селекційних досягнень у рослинництві може ефективно функціонувати за наявності нормативно-правової бази та відповідної інфраструктури. Проте, вітчизняне законодавство у сфері інтелектуальної власності є молодим, більшість законодавчих актів, які регулюють окремі об’єкти права інтелектуальної власності були прийняті у 1993 році.
Суспільні відносини, які входять до сфери правового регулювання селекційних досягнень у рослинництві, відзначаються своєю різноманітністю, а сорт рослин виступають як об’єкти права інтелектуальної власності. Прийнятий 21 квітня 1993 р. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [1] заклав початок формуванню системи чинного законодавства про інтелектуальну власність. Як зазначено в ст. 2 цього Закону, законодавство України про права на сорти рослин базується на Конституції України та складається із Цивільного кодексу України, цього Закону, міжнародних договорів у сфері охорони прав на сорти рослин, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Аналіз нормативно-правового регулювання у сфері селекційних досягнень у рослинництві дозволяє констатувати, що регламентація цих відносин здійснюється за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів. Незважаючи на те, що провідну роль в правовому регулюванні відіграють норми спеціального законодавства, правове регулювання відносин у рослинництві неможливе без норм загального законодавства та міжнародно-правових актів.
Слід підкреслити, що законодавство у сфері селекційних досягнень у рослинництві України – комплексне, до нього входять норми різних галузей права. В залежності від регулювання певних відносин, це можуть бути норми цивільного, господарського, аграрного, земельного, трудового, адміністративного права та інших галузевих наук. При цьому важливий вплив на національне законодавство, в тому числі й у сфері селекційних досягнень у рослинництві мають і численні міжнародні нормативно-правові угоди, що ратифіковані нашою державою.
Як наголошують з цього приводу науковці, в рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України з охорони і захисту інтелектуальної власності [ 2, c. 2 ].
В механізмі охорони та відновлення порушення суб’єктивних прав селекціонерів, володільців патенту, власників майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту, важливе місце займає юридична відповідальність, яка являє собою форму державного примусу з метою дотримання норм права і полягає в обов’язку особи зазнавати несприятливих наслідків за неправомірну поведінку.
Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується, насамперед, на положеннях статей 54, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення положень частини 1 та 2 статті 55 Конституції України та Постанови Пленуму Верховного Суд України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. №9 [3].
При цьому слід зауважити, що на сьогодні селекційні досягнення в Україні нерозривно пов’язані із винахідницькою діяльністю. У той же час, на відміну від вітчизняного законодавства, в Російській Федерації, з прийняттям Закону РФ «Про селекційні досягнення» від 6 серпня 1993 р. [4], вдалося розмежувати селекційні досягнення і винаходи. Прийнятий Закон РФ, разом із іншими нормативно-правовими актами, утворює російське законодавство про охорону селекційних досягнень.
Наведене свідчить, що нормативно-правовому регулюванню у сфері селекційних досягнень у рослинництві притаманні особливості, що випливають із специфіки суспільної діяльності. Нормативно-правові акти у цій сфері слід класифікувати на норми загального та спеціального національного законодавства, а також норми міжнародних нормативно-правових актів, виокремлюючи їх в окремі групи, шляхом поділу на норми загального, спеціального вітчизняного законодавства та міжнародні нормативно-правові акти.
З огляду на значну кількість нормативно-правових актів, що регулюють селекційні досягнення у рослинництві, підтримуємо думки науковців про доцільність прийняти Закону України «Про селекційні досягнення». На нашу думку прийняття цього Закону надасть можливість усунути прогалини правового регулювання селекції та охорони прав на сорти рослин, як об’єкта права інтелектуальної власності, та надасть подальший поштовх прогресивним явищем у цій сфері.
Література:
1. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 року// Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 21. – Ст. 218.
2. Основи права інтелектуальної власності: навчальний посібник / В. І. Курило, О. П. Світличний, І. В. Гиренко; за заг. ред. О.П. Світличного –Донецьк: видавництво «Донбас», 2012. – 262 с.
3. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суд України №9 від 1 листопада 1996 року// [Електронний ресурс – Режим доступу: http://www. medialaw. kiev. ua/ laws/laws_local/23/
4. Про селекційні досягнення: Закону Російської Федерації від 6 серпня 1993 року// Відомості Ради Народних Депутатів Російської федерації і Верховної Ради Російської Федерації. – 1993. – № 36. – Ст. 1436.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
