Сьогодні з метою забезпечення дотримання прав людини є актуальним пошук та запровадження нових підходів у сфері управління органами внутрішніх справ, побудови їх якісно нової моделі відповідно до стандартів, принципів і норм, що вироблені світовою спільнотою. Важливе теоретичне та практичне значення на цьому шляху має досвід правоохоронних органів інших країн світу, знання тих явищ, тенденцій та закономірностей, що визначають сучасний стан і перспективи розвитку управління поліцейськими підрозділами та забезпечення ними прав та свобод людини [1].
О.С. Юнін, вивчаючи праці засновників західноєвропейської поліцеїстики, визначив правову сутність поліції як діяльність у галузі внутрішнього управління, що виражається в обмеженні й регулюванні діяльності окремих громадян, в основному, методами примусу для захисту суспільства в цілому і його складових зокрема. У цьому розумінні можна розглядати поліцію, по-перше, як один із найважливіших елементів збереження існуючої державно-владної системи; по-друге, поліція може відігравати позитивну соціальну роль, ставши ніби центром об’єднання системи підтримок державно-правовому режиму й бути "посередником" між державною владою і громадянами [2].
Актуальною є проблема дотримання законності, прав і свобод людини поліцією. Стан справ в цій сфері в зарубіжних державах далеко не ідеальний. Наприклад, в США щорічно реєструється до 20,5 тис. випадків порушення поліцейськими прав людини. Усе це дає підстави зробити висновок про те, що порушення законності і прав людини до теперішнього часу є невід’ємним атрибутом поліцейської діяльності і кардинального вирішення цієї проблеми поки ще не існує [1].
Щодо України, то принцип відповідності міжнародним стандартам прав і свобод людини є конституційним принципом, закріпленим у ст. 3, 5, 6, 8, 9 Основного Закону [3]. Сьогодні йдеться про необхідність упровадження в нашій державі міжнародних (зокрема європейських) стандартів прав людини та їх забезпечення органами внутрішніх справ. Виконуючи свої обов’язки, посадові особи правоохоронних органів зобов’язані дотримуватися міжнародних норм у галузі прав людини, імплементованих державою в установленому порядку, а також рішень міжнародних організацій, до виконання яких приєдналася держава (ООН, ОБСЄ, Рада Європи та інші), про що в національних законодавствах мають бути відповідні положення.
Міжнародно-правові гарантії забезпечення прав і свобод мають важливе значення в механізмі забезпечення прав та свобод, передбачених міжнародними договорами, конвенціями, деклараціями й іншими міжнародними документами, і є системою міжнародних норм, принципів, правових і організаційних засобів, умов та вимог, за допомогою яких здійснюють дотримання, забезпечення, охорону, захист прав, свобод і законних інтересів людини [4].
Першочергово необхідно закріпити в законодавчих актах максимально деталізований спектр завдань, функцій і повноважень, що має зменшити ризик зловживання правоохоронцями власними дискреційними повноваженнями та, як результат, мінімізувати ризик порушення закону. Останнє положення є особливо актуальним для нормативної бази діяльності органів внутрішніх справ України, що відрізняється надзвичайною різноманітністю законодавчих, міжвідомчих і відомчих норм з дисбалансом на користь останніх, що на практиці призводить до суперечностей між законним і підзаконним рівнями регулювання роботи персоналу. Досить ефективною в цьому випадку, як свідчить практика європейських країн, є максимальна регламентація дій посадових осіб шляхом розроблення деталізованих нормативно-правових актів, настанов, рекомендацій, що передбачають усі можливі варіанти поведінки персоналу в стандартних і нестандартних ситуаціях [1].
Таким чином, вивчення позитивного досвіду розвинених зарубіжних країн дає змогу використовувати більш ефективні з теоретичної та практичної точки зору методи забезпечення прав і свобод людини, якими користуються правоохоронні органи у своїй повсякденній роботі.
Література:
1. Соболь Є.Ю. Досвід організації та діяльності поліції провідних країн Європи [Електронний ресурс] / Є.Ю. Соболь, С.С. Коломойцев // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 461–466. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10cejppk.pdf.
2. Юнін О.С. Поліція в системі державних органів та забезпечення громадської безпеки [Електронний ресурс] / О.С. Юнін // Держава та регіони. Сер. : Право. – 2013. - № 1. – С. 59-63. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/drp_2013_1_14.pdf.
3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
4. Солоненко О.М. Сучасні міжнародні стандарти забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ / О.М. Солоненко // Науковий вісник НАВС. – 2011. – № 6. – С. 95-103.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
