Після підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [1] перед Україною постало завдання подальшого наближення вітчизняного законодавства до відповідних європейських стандартів. На порядку денному стоїть питання подальшої розбудови в Україні громадянського суспільства.
Не так давно в Україні було прийнято новий закон – Закон України «Про громадські об’єднання», який вступив у дію з 1 січня 2013 р. [2]. Майже 2 роки його застосування показали, що він не позбавлений недоліків та потребує удосконалення.
Так, Закон необґрунтовано обмежує свободу об’єднання різноманітних колективів чи груп осіб, що протирічить міжнародним документам, які гарантують свободу об’єднання як індивідуумам, так і групам осіб (колективам).
Закон України «Про громадські об’єднання» не оперує поняттям колективу, а лише поняття фізичної особи індивідуально.
Отже, з прийняттям нового Закону конституційні гарантії прав трудових колективів в цій частині втрачено. Так само втрачено їх щодо будь-яких інших колективів. Натомість ЄСПЛ від України цього не вимагав, а лише вимагав передбачити можливість членства для юридичних осіб.
Більш того, використаний в Законі України «Про громадські об’єднання» підхід протирічить міжнародним документам, до яких апелює ЄСПЛ [3] і які передбачають гарантії свободи об’єднання у т.ч. для груп осіб (колективів). Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі [4, п.2] та підготовані на їх основі Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі [5, п.2], передбачають, що НУО охоплюють організації, створені окремими особами (фізичними і юридичними) і групами таких осіб. НУО виникають внаслідок ініціативи індивідуумів чи груп осіб, саме тому національна юридична і податкова структура, що застосовується до них, має дозволяти і заохочувати цю ініціативу (п.6 Фундаментальних основ). Будь-яка особа, юридична або фізична, вітчизняна чи іноземна, або група таких осіб, не повинна обмежуватися у створенні НУО (п.15 Фундаментальних основ). Будь-яка особа, як фізична, так і юридична, резидент або нерезидент, або група таких осіб повинна мати можливість вільно заснувати НУО, стосовно ж НУО, яка не має членів, – можливість заснувати її шляхом дарування або спадкування майна (п.16 Рекомендацій). Ці документи складались, враховуючи Декларацію про право та обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи, Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН A/RES/53/144.
Отже, участь колективів (груп осіб) гарантована міжнародними документами, відповідно Закон України «Про громадські об’єднання» у цій частині потребує удосконалення.
Також Закон невиправдано обмежує права участі у громадських об’єднаннях юридичних осіб публічного права – державних, комунальних підприємств, інших організацій і установ, створених розпорядчим актом державного органу або органу місцевого самоврядування.
Крім того, Закон ущемляє права місцевих осередків і права ГО щодо них. Заборона місцевих осередків з правами юридичної особи з їх переведенням їх у статус відокремлених підрозділів означає обмеження свободи об’єднання, оскільки: (а) це не підкріплюється суспільною необхідністю, відсутніми є аргументи, що такий крок є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, захисту здоров'я чи моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб; свобода об'єднань включає в себе права й свободи, необхідні для ефективного функціонування об'єднань при реалізації їхніх цілей і захисту прав та інтересів їх членів, а місцеві осередки з правами юридичної особи, на думку ГО, їм потрібні, про що свідчить спротив у питанні їх ліквідації; (б) свобода об'єднань передбачає певну автономію від держави, у т.ч. у визначенні їх організаційної структури, яка, як і в інших організацій, зокрема, господарських, може бути простою, коли у її складі немає інших юридичних осіб, і складною, яка передбачає існування у їх складі інших юридичних осіб шляхом об’єднання підприємств або, навпаки, створення дочірніх організацій; (в) дозволяючи це господарським організаціям та дозволяючи здійснення господарської діяльності ГО, нерівним підходом буде забороняти функціонування їх місцевих осередків на правах юридичної особи.
Все вищевикладене дозволяє рекомендувати ГО і місцевим осередкам за відсутності бажання не проводити ліквідацію місцевих осередків із їх переведенням на статус відокремлених структурних підрозділів згідно Закону України «Про громадські об’єднання», а в разі необхідності подавати позови до суду (у т.ч. ЄСПЛ), де мають керуватися нормами Конституції як нормами прямої дії, а також міжнародними документами, що гарантують свободу об’єднання. При цьому слід звернути увагу на п.46 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій в Європі № СМ/Rec(2007)14, в якому говориться наступне: «навіть коли розглядати, що суди вірно на формальній основі національного законодавства здійснили втручання у це право, висловлювання «передбачено законом» у другому параграфі статті 11 Конвенції потребує розгляду такого питання як якість закону (див. Maestri v. Italy, no. 39748/98, § 30, ECHR 2004-I)».
Література:
1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс] // Урядовий портал: единий веб-портал органів виконавчої влади України. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/kmu/control/ru/publish/article?art_id=246581344&.
2. Про громадські об’єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. № 4572-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 30. – Ст. 1097.
3. Корецький та інші проти України (Заява № 40269/02): Рішення Європейського Суду з прав людини по справі від 3 квітня 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2009. – № 69. – Ст. 2411.
4. Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі [Електронний ресурс] // Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД): офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/publications/fundamentalni-printcipi-shchodo-statusu-neuriadovikh-organizatcii-v-evropi/lang/tab01.
5. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № СМ / Rec (2007) 14 / прийнято Комітетом Міністрів України : від 10.10.2007 р. на 1006-му засіданні заступників Міністрів) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file =article&sid=6032308&mode=thread&order=0&thold=0.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
