Актуальність теми. Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіки та має значний вплив на діяльність та розвиток суспільства. З метою забезпечення стабільного та ефективного функціонування цієї системи держава створює умови та надає гарантії зайняття банківською діяльністю головною з яких є банківська таємниця.
Правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи будь-якої економічно розвинутої країни. Наявність його є не тільки обов'язковою державною гарантією забезпечення свободи та недоторканості особистого життя громадян, проголошеної як конституціями більшості демократичних країн світу, так і міжнародними договорами та Конвенціями.
З огляду на це, все більш актуальним стає питання щодо правового регулювання банківської таємниці, яке потребує серйозних наукових досліджень, оскільки розробка механізмів, що дозволяють забезпечити максимальний захист прав та законних інтересів громадян у відносинах з банками, набуває стратегічного значення.
Найбільш вагомий внесок у вивченні питань щодо дослідження проблем регулювання банківської таємниці зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені і практики: Р. В. Афанасьев, І. Безклубий, Ю. В. Ващенко, Д. О. Гетьманцев, І. Гловюк, C. В. Даниленко, В. І. Жуков, Є. Карманов, О. Користін, О. А. Костюченко, В. Л. Кротюк, Н. В. Лісіцину, Н. Левицька, B. Мороз, Ю. Найда, О. П. Орлюк, Т. І. Присяжнюк, Г. О. Світлична, Л. Стрельбицька, Л. Топалова, С. Харламова, А. Шаповалова та інші.
Метою роботи є дослідження і розробка рекомендацій з удосконалення нормативно-правового регулювання банківської таємниці на основі аналізу законодавства України та зарубіжних країн.
Виклад основного матеріалу. Інститут банківської таємниці є одним із головних інститутів банківського права, тому проблема його ефективності є надзвичайно важливою для кожної держави. В Україні це питання є першочерговим до вирішення, адже, аналіз чинного законодавства, що регулює питання банківської таємниці, дозволяє виявити цілу низку проблем та прогалин, які повинні бути враховані в майбутньому при розробці та прийнятті нових чи зміні вже існуючих нормативно-правових актів щодо банківської таємниці.
На сьогоднішній день, відносини, пов’язані з банківською таємницею регулюються Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексом України, законами та підзаконними нормативно-правовими актами.
Основоположним документом, який визначає правовий режим банківської таємниці в Україні, є Закон України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 60 зазначеного Закону, банківська таємниця – інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.
Дане поняття є широким і включає в себе декілька аспектів, зокрема:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійсненні ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що користуються банками для захисту інформації [2].
Однак, це неповний перелік інформації, що може становити зміст банківської таємниці. Виходячи з судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, до банківської таємниці слід віднести персональні дані щодо клієнта – фізичної особи, тобто відомості про факти та обставини життя громадянина, які дозволяють ідентифікувати його як особистість; відомості про майно, яке перебуває на зберіганні в банку (про власника майна, перелік майна та його вартість, про види банківського збереження.
На банки покладено зобов’язання зберігати банківську таємницю шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних або інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком та клієнтом.
Частиною другою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюється, що керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків. Але цього недостатньо. Доцільно було б конкретизувати цю норму, ввівши зобов’язання для працівників банку й контролюючих органів зберігати банківську таємницю незалежно від того, продовжує особа працювати в банківській сфері чи ні.
Також не повною мірою визначене коло осіб, які повинні підписувати зобов’язання щодо збереження банківської таємниці при вступі на посаду. Беззаперечно, до такого кола осіб належать керівники банку, але термін службовці банку не є законодавчо закріпленим, тому потребує в подальшому деталізації.
В законодавстві нашої держави є значні прогалини щодо режиму банківської таємниці. В Україні обов’язок зберігати банківську таємницю покладений лише на банки, тому необхідно поширити правовий режим банківської таємниці і на діяльність інших кредитно-фінансових установ.
Порядок розкриття банківської таємниці передбачений Законом України «Про банки і банківську діяльність» і регламентується статтею 62. За порушення вимог цієї статті законодавство передбачає адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ст. 1076 ЦКУ, ст.164-11 КпАП, ст.ст.231, 232 ККУ).
Слід зазначити, що положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. З метою забезпечення гласності з питань банківської діяльності та статистики платіжного балансу Національний банк публікує в офіційних виданнях поточну банківську інформацію, інформацію з питань грошово-кредитної та банківської статистики (ст. 68 Закону України «Про Національний банк України»). Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України.
Висновки. Підсумовуючи усе вищевикладене можна зробити висновок, що чинне законодавство потребує змін. Воно є заплутаним і має велику чисельність нормативно-правових актів, що не тільки доповнюють один одного, а й іноді вступають в протиріччя. В перспективі забезпечення стабільного правового інструмента в банківській діяльності є необхідність в прийнятті єдиного кодифікованого акту – Банківського кодексу України, який зможе усунути правові колізії регулювання банківської системи, конкретизувати інститут банківської таємниці та забезпечити стабільність банківських відносин
Література:
1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07. 12. 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30
2. Про Національний банк країни: Закон України від 20.05.1999 року № 679 – ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – Ст. 27
3. Гвирцман М. В. Правовое регулирование банковской тайны / М. В. Гвирцман // Деньги и кредит. - 2010. - № 6. - С. 16-21.
4. Банківське право України // Гетьманцев Д. О., Шулкіна Н. Г.// - К.: Центр учбової літератури, 2007. — 344 с.
5. Судова практика розгляду справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних і фізичних осіб // Вісник Верховного суду України. – №10. – 2010. – С. 14–25.
_________________________
Науковий керівник: Григор'єва Вікторія Василівна, кандидат юридичних наук, ПВНЗ Європейський Університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
