Ядерна енергетика в Україні наразі перебуває у стані активного розвитку. Це зокрема і обумовлює те особливе значення, якого набуває ядерне страхування. Аварії на атомних електростанціях (Три Майл Айленд, Чорнобильська АЕС, Фукусіма-1) показали, що наслідки від аварій на таких об'єктах можуть бути катастрофічними. Специфікою аварій на об'єктах атомної енергетики є радіаційний вплив, як на самі об'єкти атомної енергетики, так і вплив на об'єкти за межами майданчика АЕС. Ці аварії ще раз підтвердили необхідність страхування не тільки об'єктів атомної енергетики, а й цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам в результаті аварії.
Ядерному страхуванню, як комплексному міжгалузевому інституту, що органічно поєднує у собі норми цивільного, господарського і ядерного права присвячені окремі роботи Л.А. Афанасьєвої, Г.І. Балюк, О.І. Балюк, Ю.М. Крупки, Т.Є. Матвєєнко, О.В. Сушик та інших. Проте, не зважаючи на глибокі дослідження науковцями даного питання, у зв’язку з потребою вдосконалення правового регулювання ядерного страхування в Україні, даний напрям дослідження не втрачає своєї актуальності.
Метою даної статті є аналіз міжнародного досвіду ядерного страхування та відповідність вітчизняного законодавства міжнародним стандартам.
Слід зазначити, що початково термін «ядерне страхування» застосовувався тільки до страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, проте, пізніше його стали використовувати більш широко, позначаючи їм, в тому числі, і страхування майна від ризику радіаційного впливу. Таким чином, ядерне страхування включає два види страхування: страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, що є обов’язковим видом страхування, та страхування майна об'єктів використання атомної енергії від ризику радіаційного впливу (ядерного ризику). Пропоную в межах даного дослідження звернути увагу саме на обов’язкове страхування.[4,167]
Страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду почало розвиватися в 50-х роках минулого століття в західних країнах. Розвиток даного виду страхування стало наслідком розвитку законодавства в галузі цивільної відповідальності за ядерну шкоду і насамперед прийняттям міжнародних конвенцій. Так, Віденська конвенція, Паризька конвенція і Конвенція про відповідальність операторів ядерних суден передбачають зобов’язання операторів ядерних установок підтримувати страхування чи інше фінансове забезпечення, що покриває їх відповідальність за ядерну шкоду. Також, ст.10 Віденської конвенції містить положення, відповідно до якого ні страховик, ні будь-який інший фінансовий гарант не може призупинити або припинити страхування або інше фінансове забезпечення, що покриває відповідальність за ядерну шкоду, не повідомивши про це письмово принаймні за 2 місяці компетентний державний орган або, коли дане страхування або інше фінансове забезпечення стосується перевезення ядерних речовин, протягом періоду зазначеного перевезення. [1] Положення стосовно забезпечення фінансових гарантій відповідальності містяться і в ряді інших конвенцій, зокрема ст.7 Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок забруднення вуглеводнем, ст.13 Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну в ході перевезення небезпечних товарів автомобільним, залізничним і внутрішнім навігаційним шляхом та ряді інших.
На виконання вимог міжнародних конвенцій, в ряді країн, зокрема Європейського Союзу, були прийняті відповідні спеціальні законодавчі акти. Загалом, аналізуючи норми зарубіжного законодавства щодо ядерного страхування, можна дійти висновку, що, не зважаючи на його диференціацію у зв’язку зі специфікою тієї чи іншої країни, воно містить ряд основних положень:
1.) наявність обов’язку оператора ядерної установки подати фінансові гарантії відшкодування ядерної шкоди;
2.) держава визначає умови фінансового забезпечення і контролює їх дотримання;
3.) страховик не може призупинити чи припинити фінансове покриття відповідальності оператора без попереднього письмового повідомлення (це абсолютно повністю кореспондується із згаданою вже нормою Віденської конвенції);
4.) встановлена межа страхової гарантії (за виключенням лише деяких країн);
5.) здійснення перевезення ядерного матеріалу здійснюється лише за наявності відповідної фінансової гарантії;
6.) держава надає додаткові кошти у випадку недостачі гарантії.[5,50]
Давайте спробуємо коротко проаналізувати вітчизняне законодавство за згаданими пунктами і, як наслідок, встановити його відповідність релевантній європейській та світовій практиці. Відповідно до закону України: "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду", ми можемо говорити про те, що Україна взяла на себе всі зобов’язання, передбачені даною конвенцією. Стаття 7 Закону, що регулює цивільну відповідальність оператора ядерних установок, визначає, що оператор зобов'язаний мати фінансове забезпечення для покриття його відповідальності за ядерну шкоду з моменту звернення за отриманням чи продовженням дії ліцензії на експлуатацію ядерної установки в межах суми, еквівалентної 150 мільйонам (для дослідницьких реакторів еквівалентної 5 мільйонам) Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент ( це положення кореспондується з загальноєвропейською тенденцією, зазначеною вище).[2] Також, стосовно межі страхової гарантії, варто звернутись і до ст. 6 закону України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», котра, зокрема, встановлює, що відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 150 мільйонам (для дослідницьких реакторів еквівалентною 5 мільйонам) у національній валюті за кожний ядерний інцидент; відповідальність оператора за заподіяння смерті обмежується сумою, що дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; відповідальність оператора перед кожним потерпілим за шкоду, заподіяну здоров'ю, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; відповідальність оператора перед особою за шкоду, заподіяну її майну, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[2] Звичайно, така практика є достатньо поширеною та прийнятною, проте, я в свою чергу хочу звернути увагу на Швейцарію, де діє принцип необмеженої відповідальності.[3,38] Безумовно, наразі страховий ринок України не здатен відшкодувати навіть у повній мірі ті «лімітовані» суми, визначені чинним законодавством. З огляду на це, варто залучати ємності закордонних страхових і перестрахувальних компаній, більше того, така можливість надається ст. 9 Закону України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», проте, використовується не активно. Зарубіжні перестрахувальні компанії перестраховують ядерний ризик тільки в сукупності з «класичними ризиками» - пожежа, удар блискавки, вибух, падіння літальних апаратів. Мотивування такого підходу полягає в тому, що якщо, наприклад, пожежа призвела до забруднення майна ядерними матеріалами, то неможливо розділити заподіяний збиток внаслідок пожежі на ядерний і неядерний. Таким чином, умови страхування (ліміти, франшизи) ядерних ризиків визначаються вимогами перестраховиків. Проте, очевидно, що світовий страховий ринок є більш потужним і спроможним «нести тягар» страхових виплат за ядерну шкоду.
Стаття 10 згаданого закону також передбачає, що держава надає кошти для відшкодування ядерної шкоди, якщо виконавчий документ про відшкодування ядерної шкоди було повернуто стягувачеві у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".[2] Вважаю, що дане положення входить у дисонанс з наявними європейськими стандартами. Відповідно до законодавства більшості європейських країн, держава надає додаткові кошти у випадку недостачі гарантії оператора. Суми гарантії, визначені вітчизняним законодавством, зазначались вище ( див. ст.7 закону). З огляду на це логічним є передбачити норму, відповідно до якої держава надає додаткові кошти у випадку, якщо завдана страховим випадком шкода є більшою за 150 мільйонів (для дослідницьких реакторів еквівалентної 5 мільйонам) Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент.
Висновок. На виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, Україна прийняла ряд прогресивних законодавчих актів в галузі страхування ядерної відповідальності. Проте, не всі його норми кореспондуються з наявними європейськими стандартами. Особливо ця проблема гостро спостерігається в контексті страхових виплат у разі настання страхового випадку. З метою вирішення цієї проблеми необхідно внести відповідні зміни до законодавства, що збільшували б роль держави у гарантуванні проведення даних виплат та заохочувати іноземних страховиків до роботи з вітчизняними страхувальниками.
Джерела:
1. Конвенція про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергетики// Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_006;
2. Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення»// Відомості Верховної Ради України від 05.04.2002/ 2002 р., № 14, стаття 96;
3. Афанасьева Л.А. Ядерное страхование в капиталистических странах (Сравнительно-правовое исследование) /Отв. ред. А.И. Иойрыш. М.: Наука, 1989. С.6;
4. Крупка Ю.М. Правове регулювання ядерного страхування: міжнародний аспект// Університетські наукові записки,- №1-2,2005- с.166-171;
5. Сушик О.В. Ядерне страхування в країнах Європейського союзу: правовий аспект// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київ, 2012. – С. 49-53. – (Юридичні науки ; Вип. 92).
________________________
Науковий керівник: Пацурія Ніно Бондовна, доктор юридичних наук, доцент кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
