Як це не парадоксально, але хоча наука зробила значний крок у вивченнi зовнiшнiх форм вираження права i джерел права, але дотепер головне питання про спiввiдношення цих двох понять залишається дискусiйним. Бiльшiсть вiтчизняних авторiв займають позицiю подiлу джерел права на два види, а точнiше, розумiння зазначеного термiна у видi двох складових: як безпосереднiх джерел права (матерiальних джерел), i як юридичних (формальних) джерел права [1]. Така теорiя двоякого сприйняття джерел права виникла у XVIII столiттi. Вона успiшно була розвита в СРСР у пiслявоєнний перiод.
Використання термiна «джерело права» має свою iсторiю, по мiрi її розвитку змiнювалися значення застосування цього термiну. Так, наприклад, у розумiннi першооснови, кореня римського права i «Iсторiї Рима» Тит Лiвiй назвав закони ХII таблиць «fоns оmnis publici privаtiquе iuris», тобто джерелом усього публiчного i приватного права [2, c. 6].
Як вiдомо, закони ХII таблиць були основою суспiльних вiдносин, вони також виступали джерелом знань про порядок того часу, основою для встановлення наступних правоположень. Зрозумiло, що пройшовши великий часовий промiжок, таке розумiння мiцно закрiпилося у всiх галузях права, як у вiтчизнянiй, так i у закордоннiй спецiальнiй лiтературi [3, c. 32].
Сьогодні в доктрині точиться дискусія що потрібо відносити до джерел міжнародного приватного права. Пропонуємо доповнити Закон України «Про міжнародне приватне право» нормою, яка б містила законодавче визначення джерел міжнародного приватного права, що значно полегшить виконання функцій судовими органами при розгляді та вирішенні цивільних справ з іноземним елементом: «Джерелами мiжнародного приватного права є сукупнiсть нормативно-правових актiв, звичаїв, мiжнародних договорiв, судових прецедентiв i положень правової доктрини у сфері міжнародного приватного права.
Чинне законодавство України i теоретичнi положення вiтчизняної науки звужують коло джерел мiжнародного приватного права до нормативних актiв, звичаїв i мiжнародних договорiв. Сьогоднi немає єдностi у вчених щодо кiлькостi джерел мiжнародного приватного права. Однi вченi розрiзняють чотири види джерел мiжнародного приватного права: 1) внутрiшнє, тобто нацiональне законодавство держави, 2) судову та арбiтражну практику, 3) мiжнароднi договори, 4) мiжнароднi та торговельнi звичаї. Сьогоднi окремi автори називають три види, об’єднуючи внутрiшнє законодавство i судову та арбiтражну практику єдиним термiном – внутрiдержавне законодавство. Нинi розрiзняють також п’ять видiв джерел мiжнародного приватного права: 1) внутрiшнє законодавство; 2) мiжнароднi договори (угоди); 3) правовий звичай; 4) правовий прецедент; 5) правову доктрину.
Узагальнюючи доктринальні підходи до визначення кількості джерел мiжнародного приватного права можна зазначити, що джерелами мiжнародного приватного права є нацiональне законодавство, мiжнародний договiр, звичай та судова практика чи судовий прецедент. Полеміка здійснюється стосовно того чи поєднувати ці джерела, чи використовувати загальні принципи права. На визначення переліку джерел міжнародного приватного права суттєвий вплив має правова система, в якій ці джерела функціонують.
Література:
1. Бабаев М.Х. Международный договор и нормы международного частного права [Текст] : автореф. дис... канд. юрид. Наук : 12.00.03 / Київськ. держ. ун-т ім. Шевченко. – К., 1983. – 18 с.
2. Новицкий И.Б. Источники советского гражданского права /
И.Б. Новицкий. – М. : Государственное изд-во юр.лит., 1989. – 317 с.
3. Зивс С.Л. Источники права / С.Л. Зивс. – М. : Наука, 1981. – 240 с.
|