Науково-технічний прогрес розширює напрямки міжнародної співпраці, призводить до появи важливих систем взаємодії держав, що мають потребу в спеціальному міжнародно-правовому регулюванні. Так, предметом особливого розгляду міжнародних організацій стає питання захисту людської особистості в умовах бурхливих досягнень генної інженерії та біотехнології. Оскільки перспектива клонування людини зачіпає майбутнє не лише окремих осіб або груп, але і всього людства, то відповідні рішення щодо даного явища мають прийматися на рівні міжнародних спільнот.
Аналіз міжнародного законодавства із питань клонування людини дає підстави говорити про дві його групи: 1) законодавство, що містить лише заборону репродуктивного клонування; 2) законодавство, що категорично забороняє як репродуктивне, так і терапевтичне клонування. До першої групи слід віднести Загальну декларацію про геном людини і права людини ЮНЕСКО, а також Хартію основних прав ЄС. Так, ст. 3 Хартії містить норму-гарантію визнання за кожною людиною її права як на особисту недоторканність, так і на недоторканність її психіки, та його (права) забезпечення у медичних і біологічних дослідженнях. Не є винятком і репродуктивне клонування людини [3].
Прикладом другої групи законодавства із клонування є Додатковий протокол щодо заборони клонування людини до Конвенції РЄ про права людини і біомедицину (приєднатися до нього можуть тільки ті держави, що підписали Конвенцію) [2] та Декларація ООН про клонування людини [1], положення яких є лише рекомендаційними за змістом. Норми Додаткового протоколу визнають неприпустимими жодні втручання, ціллю яких виступає створення людської істоти, що генетично ідентифікуватиме іншій людині (живій або мертвій) [2]. Проте основна правова цінність даного міжнародного документу у тому, що саме в ньому міжнародне співтовариство вперше офіційно виклало власну позицію на проблему клонування людини, а також задано імпульс для подальшого розвитку заборони будь-якого клонування людини на різних рівнях правової регламентації [5, с. 141].
Правовий аналіз дає підстави твердити, що основною ідеєю, котра пронизує усе міжнародне законодавство у сфері біомедицини та генної інженерії, є ідея невідповідності клонування людини таким основним правам людини як праву на гідність людини (therighttodignity), а також праву на її особисту цілісність (integrityoftheperson), котре потрібно чітко відрізняти від права на особисту недоторканність (securityoftheperson) [4, с. 16]. Під першим, тобто під правом на особисту цілісність людини, варто розуміти право на психічну і фізичну недоторканність. Відповідно у контексті біомедичних досліджень дане право слід трактувати як право на свободу від втручання в людський організм із дослідницькими цілями. Друге ж (право на особисту недоторканість) передбачає заборону свавільних арештів і незаконне розміщення під вартою. Поняття ж «гідність особи» включає в себе шанобливе ставлення до народження людини, під час її життя і після її смерті.
Нажаль національне законодавство України не завжди ефективно здійснює правову охорону згаданих вище прав людини. Що свідчить про необхідність удосконалення положень вітчизняного законодавства. Наприклад, у КК України передбачено відповідальність за наругу над тілами померлих, але за подібне поводження з людським ембріоном жодної відповідальності не містить. Так, досі не зроблено відповідних змін у КК України з питань незаконної імплантації ембріонів, незаконно проведеного штучного запліднення, а також із здійснення комерційних угод, в тому числі купівлі-продажу органів людини та її тканин [7].
Як свідчить сьогодення, проблема табу клонування або ж його узаконення в універсальному міжнародному праві не вирішена. Найбільш слушною з позицій, котрі займають у галузі новітніх наукових досліджень, варто визнати позиціюекспертів Комісії ООН з прав людини. «Вони прийшли до висновку, що багатьох проблем, пов’язаних із правовою забороною клонування, вдалося б уникнути, якби об’єктом заборони став намір будь-якої особи генетично копіювати іншу людину, ніж сама технологія клонування» - зауважує український правник О. А. Мірошниченко – «Відповідно об’єктом заборони стали б дії, вчинені з метою клонування ембріона, тобто створення копії іншої людини» [6, с. 11].
Що ж стосується європейської спільноти, то сьогодні ЄС володіє трьома діючими правовими інструменти із реалізації табу, що накладене на репродуктивне клонування людини: «заборона репродуктивного клонування людських істот, як загальний принцип права Європейського Співтовариства; юридична заборона патентування біотехнологічних винаходів у галузі людського репродуктивного клонування; заборона фінансування з бюджету ЄС наукових досліджень пов’язаних з репродуктивним клонуванням людських істот» [4, с. 17] - твердить Н. Г. Васильєва. А отже, наявність законодавчої вимоги в усіх-членів - одна із архіважливих тенденцій ЄС.
Література:
1. Декларація ООН про клонування людини від 8 березня 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_d57
2. Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини стосовно заборони клонування людини (ETS № 168) від 12 січня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_526
3. Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_524
4. Васильєва Н. Г. Право на цілісність особистості в праві Європейського Союзу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / Н. Г. Васильєва. – Харків, 2008. – 21 с.
5. Киселев Н. Н. Социально-правовые аспекты клонирования человека / Н. Н. Киселев, Т. Р. Короткий, А. Н. Кравченко и др. ; [предес., состав. Шевчук Е. Н., Короткий Т. Р. – Одесса : ЛАТСТАР, 2001. – 254 с.
6. Мірошниченко О. А. Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеняканд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / О. А. Мірошниченко. – Харків, 2005. – 20 с.
7. Третьякова В. До питання формування міжнародно-правових біоетичних засад терапевтичного клонування органів і тканин людини / В. Третьякова [Електронний ресурс] // Віче. – 2013. – № 2. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/3481/
______________________________
Науковий керівник: Яремко Оксана Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри публічного права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
