На сьогодні дослідження заходів щодо фінансової підтримки українських банків та недопущення їх неплатоспроможності видається вкрай важливим та актуальним. Така актуальність зумовлена тим, що ряд банків не витримує наслідків фінансової кризи та дестабілізаційих процесів. Проте, як показує практика, заходи щодо оголошення неплатоспроможними та ліквідації таких банків, потребують переосмислення та вдосконалення.
Зважаючи на невизначеність таких заходів як реструктуризація та рекапіталізація банків, зупинимося на розгляді проблематики цих фінансових заходів.
Реструктуризація – економічний термін, який вживається на доктринальному та практичному рівні, під яким розуміють фінансове оздоровлення банку з метою його виходу з кризи та забезпечення подальшого розвитку. Заходи щодо реструктуризації банку здійснюється за рішенням його власників або за рішенням тимчасової адміністрації (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), погодженим з Національним банком України.
Фінансове оздоровлення банку шляхом залучення інвесторів, здійснюється відповідно до плану заходів з приведення неплатоспроможного банку у відповідність з вимогами банківського законодавства України, який складається інвестором. Відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ст. 41), інвестор повинен мати кошти, активи в розмірі, достатньому для виконання заходів з фінансового оздоровлення, виконання яких на нього покладається, в тому числі власні кошти для формування статутного капіталу.
Під час реструктуризації банку відбувається реструктуризація його капіталу (приведення його до розміру нормативних визначень), активів банку (підвищення ліквідності та дохідності) та реструктуризація зобов’язань банку (заходи щодо встановлення черговості та виплати зобов’язань банку).
Найважливішим завданням є реструктуризація капіталу банку, яке може здійснюватися такими заходами : збільшення статутного капіталу банку; викуп інвесторами акцій (часток, паїв), належних банку або учасникам банку, за їх згодою; збільшення регулятивного капіталу шляхом переоформлення кредиторської заборгованості за вкладом (депозитом) у субординований борг; збільшення регулятивного капіталу за рахунок внутрішніх джерел.
Якщо ж реструктуризація банку проходить за рішенням його власників, здійснюється фінансове оздоровлення банку шляхом залучення коштів учасників, інвесторів банку.
Визначаючи поняття рекапіталізації банків, перш за все потрібно звернутися до такого негативного процесу банківській діяльності, як визнання банку неплатоспроможним. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» державою проводиться низка заходів щодо недопущення таких процесів. Зокрема, спочатку банк визнається проблемним, після цього він має виконати низку вимог, передбачених ст.ст. 75, 76 зазначеного закону (привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства).
Якщо банк не виконав цих вимог, і все-таки віднесений до категорії неплатоспроможних, то Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) здійснює заходи щодо виведення його з ринку. Відповідно до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2, виведення неплатоспроможного банку з ринку – це заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За таких обставин відбувається введення тимчасової адміністрації (якою є сам Фонд). Введення тимчасової адміністрації Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу, яка повністю керує діяльністю банку. Тимчасова адміністрація не має бути останнім заходом в процесі ліквідації банку, а повинна здійснювати комплекс заходів, який передбачає відновлення фінансової стійкості окремого банку та банківської системи загалом. Введення тимчасової адміністрації має сприяти підвищенню рівня платоспроможності й ліквідності банків. Завдання Фонду в цій ситуації не втратити довіру вкладників до банківської системи (з чим власне зіштовхнулася низка українських банків), а навпаки, підвищити її після введення тимчасової адміністрації. На сьогодні така адміністрація діє в таких банках, як «Дельта банк», «Надра», «Укрбізнесбанк», «Київ» та ін. (офіційна інформація Фонду).
Ще одним способом виведення неплатоспроможного банку з ринку є його виведення з ринку за участі держави. Саме в цьому випадку часто застосовують термін «рекапіталізація» (який, до речі, в законодавстві України чітко не визнається), в фінансово-правовому аспекті може вживатися в таких значеннях: 1) зміна структури капіталу банку чи фінансової установи шляхом конвертації цінних паперів, наприклад, заміни облігацій акціями; 2) передача на основі відповідних процедур усіх або частини акцій банку чи фінансової установи іншим власникам; 3) викуп державою банків шляхом обміну їх активів на облігації внутрішньої державної позики з подальшою їх монетизацією центральним банком (у цьому контексті термін застосовується саме в такому значенні). Історія рекапіталізації українських банків державою показала, що фактично відбувається «націоналізація» банків, як було з банками «Київ», «Родовідбанк» і «Укргазбанк». Стаття 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентує особливості виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави.
Цей спосіб є досить актуальним за сучасних умов, адже відповідає рекомендаціям Міжнародного валютного фонду і, на сьогодні, є чи не єдиним способом запобігання краху банківської системи країни, яка, як зазначають експерти, може статися внаслідок ліквідації системно важливих банків. Важливо, що МВФ допускає витрачання Україною 2,8% ВВП на фінансування банківського сектора під час дії програми stand-by. Проте, економісти та юристи вважають державну модель рекапіталізації банків (за рахунок збільшення їх статутних капіталів шляхом придбання державою нових емісій акцій) неефективною в нашій країні, оскільки, як свідчить практика рекапіталізації банків Кабінетом Міністрів під час кризи 2008 року, на жаль, держава є поганим менеджером у цій сфері. На сьогодні не потрібно зациклюватися на рекапіталізації окремих банків за державний рахунок, доцільнішим є вирішення головної проблеми банківської системи – знаходження механізму розстрочення поточних зобов’язань позичальників. Тільки після того, як буде вирішена ця проблема, з’явиться можливість формування інвестиційного попиту та надання банками нових кредитів. Особливо недоцільним з боку НБУ, в даній ситуації, є надання кредитів неплатоспроможним банкам, що мало місце в 2014 році.
На сьогодні постає питання впровадження іншого способу рекапіталізації банків – за рахунок коштів великих вкладників, а не держави. НБУ пропонує Кабінету Міністрів України розглянути варіант рекапіталізації проблемних банків за рахунок коштів великих вкладників за такою схемою: депозити вкладників до 200 тис. грн. будуть погашені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а заощадження, понад цю суму, будуть використані для додаткового фінансування банків. В обмін на це, фізичні особи – так звані VIP вкладники, зможуть стати акціонерами банку, а НБУ, зі свого боку, надасть фінансовій установі рефінансування. Крім цього, в рамках Комплексної програми розвитку фінансового ринку України на 2015-2020 роки пропонується розробити стратегію запобігання ризиків, пов’язаних із діяльністю системно важливих банків, забезпечити ефективний механізм підтримання системних банків, а також запровадити прозорі умови надання банкам України кредитів рефінансування [6]. Чи залишаться дані положення декларативними і як вирішиться питання щодо «вкладників-акціонерів» – питання часу.
Виходячи із зазначеного, доцільним є звернутися до позитивного досвіду країн Європейського Союзу, зважаючи на чіткий вектор адаптації українського законодавства до вимог ЄС та явну потребу в змінах у даній сфері.
Комісія Європейського Союзу (далі – Комісія) у червні 2009 р. прийняла «Нові керівні принципи Європейської комісії з реструктуризації банків», які визначають підхід Комісії до оцінки банківських планів реструктуризації відповідно до правил державної допомоги [7].
Основні правила щодо реструктуризації банків у країнах ЄС :
1) банку надається значна роль у вирішенні питання його реструктуризації :
– банк зобов’язаний показати у запиті на погодження реструктуризації, що ця реструктуризація є досить ефективною, щоб дозволити банку покрити усі свої зобов’язання і забезпечити відповідну рентабельність власного капіталу, не вдаючись до державного фінансування;
– банк у визначенні суми фінансової допомоги повинен зазначити у плані частину власних витрат на реорганізацію, а не покладатися повністю на державне фінансування;
– Комісія орієнтує банки на відновлення нормальної роботи за рахунок структурних змін : закриття або продаж бізнес-підрозділів або філій, зміна бізнес-моделі або управління балансом;
2) Банк повинен також бути у змозі конкурувати на ринку залучень капіталу. Комісія ЄС вимагає проведення стрес-тестування, щоб гарантувати, що пропозиція рефінансування відповідного банку є надійною в рамках різних економічних ситуацій;
3) у ході трансформації банки можуть виплачувати дивіденди та обслуговувати субординований борг із прибутку, отриманого від комерційної діяльності. Комісія може схвалити такі виплати, аби дозволити банкам залучати новий капітал. Банки не можуть викуповувати свої акції (хоча відсутні обмеження на викуп субординованих боргових зобов’язань);
4) банки, які отримують меншу допомогу, беруть на себе більшу частку витрат реструктуризації, можуть уникнути деяких обмежень, як то недопущення збільшення операцій або залучення коштів вкладників.
Доречно звернути увагу на те, що в ЄС наголошується на важливості оновлення здатності банків до самостійного функціонування без державної підтримки. Зазначається, що метою реструктуризації є відновлення довгострокової життєздатності банку. Таким чином, тлумачення поняття «реструктуризація» значно ширше визнаного в Україні.
Таким чином, слід констатувати, що сучасний стан банківської сфери в Україні є незадовільним, на сьогодні в державі чітко не регламентовані нормативними актами вимоги до змісту та якості планів реструктуризації банків, відсутній механізм стимулювання акціонерів банків до швидкого викупу участі держави в капіталі і не визначені умови відновлення здатності банку до самостійного нормального функціонування без допомоги держави. Перед українськими банками на разі стоїть питання : чи доцільно застосовувати рекапіталізацію у вузькому розумінні цього слова, в межах фінансового оздоровлення банків – реструктуризації ? В будь-якому випадку, закріпити на законодавчому рівні основні заходи щодо покращення фінансового становища банків, як то заходи, передбачені в офіційних актах ЄС, є на сьогодні однозначно актуальним. Об’єктивною відповіддю на зазначене питання вважаю наступну : залежно від характеру кризи (системна криза або кризова ситуація в окремому банку) оздоровлення може більшою або меншою мірою спиратися на підтримку держави, при цьому включати низку активних заходів щодо поновлення платоспроможності з боку самого банку. В обох випадках, банку слід активізувати співпрацю з банками-контрагентами, держателями поточних рахунків, позичальниками, вкладниками, держателями облігацій, акціонерами, центральним банком. Сьогодні законодавець, НБУ та інші державні органи мають спрямувати свою діяльність на захист прав вкладників банків, недопущення ліквідації системно важливих банків, приведення банківського законодавства країни до стандартів Європейського Союзу.
Література :
1. Конституція України : Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws.
2. Про Національний банк України : Закон України від 20.05.1999 р. № 679-XIV. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws.
3. Про банки та банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III. – Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws.
4. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб : Закон України від 23.05.2012 р. № 4452 – VI. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws.
5. Еркес О. В. Антикризове управління як інструмент оздоровлення банку / О. В. Еркес // Вісник КНТЕУ. – 2011. – № 3. – 394 с.
6. Комплексна програма розвитку фінансового ринку України на 2015-2020 роки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : nssmc.gov.ua.
7. Commission communication on the return to viability and the assessment of restructuring measures in the financial sector in the current crisis under the State aid rules // Official Journal of the European Union. – 2009. – C. 195.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
