В період розвитку ринкових правовідносин проблематика виникнення відносин найманої праці залишається у науці трудового права найбільш актуальною з огляду на відсутність законодавчих правил щодо укладення трудового договору та формулювання його змісту, що становлять його умови. Напрацювання нових підходів в цьому питанні належать таким науковцями в галузі трудового права як Н. Б. Болотіна, Н. Д. Гетьманцева, І. В. Зуб, Т. В. Парпан, П. Д. Пилипенко, В. І. Прокопенко, В. Г. Ротань, Н. М. Хуторянтощо.
Насамперед доречно зазначити, що хоч поняття умов трудового договору у законодавстві України відсутнє, проте сам термін «умови» в українській мові є доволі багатозначним. Зокрема, тлумачний словник української мови розрізняє «договірні умови», від якими можна розуміти погоджені сторонами та зафіксовані в контракті предмет операції, характеристики товару, ціни, строки виконання зобов’язання, а також взаємні права та обов’язки сторін. Також загалом термін «умови» позначає сукупність даних, положення, що лежать в основі чого-небудь : правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь тощо[1, с.1506].
Виникнення відносин найманої праці відбувається з укладенням трудового договору, який є угодою. Про це наголошує ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України з вказівкою на сторін – працівника і власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ними орган чи фізичну особу. Згідно цієї угоди працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.[2].
Українське законодавство не містить законодавчого визначення цього поняття «угода». Його можна віднайти у не чинному на сьогодні Цивільному кодексі УРСР [3], відповідно до якого угодами визнавалися дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Тут же передбачено, що двосторонньою угодою є договір.
Законодавче визначення поняття «трудового договору» вказує на те, які відповідні зобов’язання виникають у сторін, якщо вони укладають угоду. Тобто у цьому положенні викладені законодавчі вимоги, які вирізняють будь яку угоду як трудовий договір. Наприклад, обов’язок роботодавця забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін елементом зобов‘язання, яке виникло внаслідок укладення трудового договору. Проте, як видається, це не є умовою трудового договору, яка потребує взаємного погодження. Взаємні зобов’язання сторін є наслідком укладення трудового договору, а не його умовами. Тобто тільки після взаємного погодження умов трудового договору виникають взаємні зобов’язання. Поділяємо обґрунтовану позицію П.Д. Пилипенка про те, що взаємне волевиявлення сторін – це не умова, яка має бути включена до змісту трудового договору, а передумова укладення останнього. [5, с.62].
Отже умови трудового договору виробляються за взаємною згодою сторін, але мають відповідати змісту законодавчих положень, які необхідні для даного виду договору. Чинне українське законодавство не містить законодавчих вимог формулювання умов трудового договору під час його укладення. Зрозуміло, що в його основі є взаємне погодження, без якого виникнути відносини найманої праці не можуть.
З огляду на цю обставину можна скористатися загальними вимогами договірного права, визначені Цивільним кодексом України. Згідно зі ст. 638 цього акту договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною [4].
Зокрема, у відповідності до ст. 21 Кодексу законів про працю України для укладення трудового договору потрібно погодити питання виплати заробітної плати працівникові. Згідно ст. 29 цього акту при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. [2].Отже законодавець розрізняє умови оплати праці і розмір заробітної платні. У проекті Трудового кодексу України є спроба сформувати обов’язкові умови трудового договору, серед яких передбачено умови оплати праці. [6] Без змін до Закону України «Про оплату праці» [7] розмір заробітної платні не може бути частиною умов праці, відповідно погоджувати її немає потреби.
Отже погодження умов праці відбувається шляхом внесення пропозиції. Пропозиція в українській мові позначає те, що вноситься на вибір як умова, на обговорення тощо. [1, с.1164].Відповідно від неї можна відмовитися, скорегувати в процесі переговорів і правильно сформулювати відповідно до вимог чинного трудового законодавства. При цьому вона здатна погіршувати становище працівника порівняно з законодавством України про працю, тому відповідно до ст. 9 Кодексу законів про працю України [2] така вимога є недійсною. Разом з тим за своїм змістом пропозиція є інформацією, відомостями, даними. Адже в змісті трудового договору не відображається як умова «оплати праці», а саме спосіб, в який буде вона оплачуватися. Лише тоді умови оплаті праці породжують юридичні наслідки – виникнення права та обов’язків його сторін, коли вони сформульовані відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно Закону України «Про інформацію» інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.[8].
Таким чином можна зробити висновок, що під умовами трудового договору, які становлять його зміст можна розуміти дані (інформацію), які погоджені за взаємною згодою учасників переддоговірних відносин та сформульовані в загальнообов’язкові положення з врахуванням вимог чинного трудового законодавства в процесі укладення трудового договору.
Література:
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.)/Уклад і голов.ред. В. Т. Бусел.- К; Ірпінь:ВТФ «Перун», 2005.- 1728 с.
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII із змінами і доповненнями.// Відомості Верховної Ради УРСР – 1971 - № 50. – Ст. 365.
3. Цивільний Кодекс УРСР від 18. 07. 1963 р. №1540-VI із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. - Ст. 463.
4. Цивільний кодекс України від 16.03.2003 р. № 435-IV із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради. - 2003.- № 40-44. - Ст.356.
5. Пилипенко П. Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин. – К. : «Знання», КОО. – 2003. – 146 с.
6. Проект Трудового кодексу України, Реєстр 1658 від 27.12.2014 р.: текст законопроекту [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221
7. Про оплату праці : Закон України від 15.01.1999 р. № 401-XIV // Голос України від 25.05.1995 р.
8. Про інформацію: Закон України від 15.01.1999 р. № 401-XIV // Голос України від 13.11.1992 р.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
