Найважливішим завданням пенітенціарної системи будь-якої держави є виправлення і подальша ресоціалізація засуджених та осіб, узятих під варту. Пенітенціарні системи різних країн вирішують цю проблему по-різному. Певні країни досягли високих показників ресоціалізації, низького рівня рецидиву, шляхом впровадження їх пенітенціарними системами певних заходів, правил, ідей. Особливу увагу у світлі останніх вітчизняних реформаторських тенденцій привертає досвід Швейцарії, як країни з високим рівнем децентралізації. Не менший інтерес представляє досвід Польщі – країни колишнього соцтабору. Природно, деякі рішення можуть бути прикладом для вітчизняної пенітенціарної системи, однак, важливим є розуміння необхідності пошуку власного рішення, найбільш оптимального для умов України. При цьому важливу роль у процесі реформування Державної кримінально-виконавчої служби України відіграє впровадження відповідних адміністративних процедур.
З нашої точки зору, під адміністративними процедурами в діяльності Державної пенітенціарної служби України необхідно розуміти врегульований нормами законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів порядок здійснення тих чи інших управлінських процедур, метою яких є забезпечення прав, свобод і законних інтересів особистості і громадянина а також упорядкування діяльності органів і установ виконання покарань.
У свою чергу, під системою профілактичних заходів розуміють створення обстановки, що усуває шкідливий вплив на людину або ж забезпечує необхідну стійкість до нього в процесі морального формування особистості; виявлення та усунення конкретних джерел шкідливого впливу на неї. Головним завданням профілактичної роботи є розробка та реалізація протягом відносно тривалого часу ефективної системи продуманих заходів по впливу, насамперед, на причини та умови, що детермінують злочинну поведінку як конкретного, наперед відомого особи, так і груп осіб.
Провідна роль в процесі ресоціалізації засудженого належить соціально-виховній роботі. Відповідно до ч. 1 ст. 123 КВК України, соціально-виховна робота – цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інститутів для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів [1, с.72].
Безумовно, соціально-виховна робота може дати очікуваний результат лише за умов надання засудженим можливостей реалізації свого потенціалу, важливу роль в чому відіграють служби пробації. Водночас, навряд чи можна очікувати гарних показників ресоціалізації, якщо ув’язнені будуть проживати в умовах, які виправленню не сприяють. Вельми цікавим прикладом для вітчизняної кримінально-виконавчої служби в цьому плані є досвід роботи колег в Польщі та Швейцарії. Однак, незважаючи на спільність мети – забезпечення безпеки суспільства, ресоціалізації ув'язнених; методи й підходи, використовувані там, далеко не завжди застосовні в українських реаліях.
У Швейцарської Конфедерації, з її державним поділом на різних рівнях, Федеральна влада має незначні функції в поліції, юстиції та кримінально-виконавчій системі. Кантони є суверенними в аспекті організації своїх сил поліції, судової системи та правоохоронних органів, серед яких – служби пробації. Вони, однак, співпрацюють в рамках реалізації федеральних законів, таких як Кримінальний кодекс і Кримінально-процесуальний кодекс [2].
У деяких кантонах, служби пробації управляють невеликими майстернями та житловими приміщеннями, з метою надання робочих місць і житла для людей, якими вони повинні опікуватися. В інших, об'єднання (неурядові організації) розробили форми професійного співробітництва та прийняли на себе частину обов'язків служби пробації [2]. Незалежно від процедур, що діють в тому чи іншому кантоні, завдання стоїть майже загальне – супровід злочинця та надання якомога більшого спектру послуг по ресоціалізації.
Враховуючи курс України на поширення децентралізації, досвід Швейцарії, як в питаннях розподілу повноважень різних рівнів організації влади, так і в питаннях пробації, є дуже цінним, оскільки передбачає різні підходи у різних регіонах. Безумовно, це вимагатиме впровадження відповідних адміністративних процедур, що регулюватимуть даний розподіл якнайефективніше.
Пенітенціарна система Польщі має свої проблеми, що постають на заваді ресоціалізації. Однією з них є висока наповненість польських тюрем (зайнято 84100 місць з 86600). Вже в 2014 році було побудовано 120 нових місць, в 2015 – 265, в 2016 планується – 940 нових місць [3]. Таким чином, Польща вживає рішучих заходів щодо забезпечення належних умов відбування покарання, шляхом фінансування проектів будівництва нових, і безсумнівно – сучасних тюрем. Прагнення влади Польщі до скорочення застосування тюремного ув'язнення і зменшення соціального та економічного навантаження, у тому числі витрат на зниження рівня злочинності, заслуговує уваги. Судові дані переконливо свідчать, що позбавлення волі на строк до шести місяців найчастіше призначалося за водіння в стані сп'яніння, злодійство, ухилення від сплати аліментів, злочини, пов'язані з наркотиками, шахрайство, які в сукупності складають 47% обвинувальних вироків. Вироки від 6 місяців до 1 року (включно) в 50% випадках виносили в якості покарання за крадіжку, шахрайство, несплату аліментів, бійки, побиття, за злочини, пов'язані з наркотиками і водінням у стані алкогольного сп'яніння. Позбавлення волі з використанням електронного спостереження в Польщі нині застосовують до 5300 засуджених. З точки зору кількості людей, щодо яких здійснюється моніторинг, Польща займає друге місце в Європі (після Англії та Уельсу) [4].
В Україні, кількість осіб, до яких застосовано такий засіб запобігання, як електронне спостереження – досить незначна. У зв'язку з високим відсотком рецидиву доцільно було б внести пропозицію щодо встановлення електронних засобів контролю за умовно-достроково звільненими особами. Окремо стоїть питання необхідності формування реальних матеріальних ресурсів діяльності кримінально-виконавчих установ, що забезпечать їх переоблаштування і функціонування у відповідності з міжнародними стандартами, впровадження відповідних адміністративних процедур, які дозволять таке переоблаштування реалізувати.
Література:
1. Кримінально-виконавчий кодекс України (станом на 16.06.2015 р.) – К.: Паливода А.В., 2015.-104 с.
2. Fink D. Probationin Europe. Switzerland. / D. Fink. H. Bruni // Europe organisation of probation. – Utrecht. – 2013. – Р. 43 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cep-probation.org/wp-content/uploads/2015/03/Probation-in-Europe-2013-Chapter-Switzerland.pdf
3. Polskie zakłady penitencjarne zapełnione prawie w 100 proc // onet : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wiadomosci.onet.pl/kraj/polskie-zaklady-penitencjarne-zapelnione-prawie-w-100-proc/z708v
4. Szymanowski T. Efektywność systemu penitencjarnego w Polsce – stan obecny i perspektywy : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wroclaw.so.gov.pl/downloads/konferencja/Teodor Szymanowski.pdf
|