У контексті вдосконалення соціальної політики України важливим є з’ясування природи «права спільної сумісної власності подружжя». Тож відповідно метою даної публікації є дослідження окремих аспектів права щодо спільної сумісної власності подружжя в Україні.
Спільна власність має місце тоді, коли власниками певного майна є двоє та більше осіб. Спільна власність, залежно від визначеності часток у праві власності, може бути сумісна або часткова. Тоді, як право спільної сумісної власності – це різновид права спільної власності, що належить двом або більше особам одночасно (множинність суб’єктів) на один і той самий об’єкт (єдність об’єкта) без визначення часток кожного з них. Якщо ж частки є визначеними (наприклад, визначено, якою часткою у праві власності на квартиру володіє кожен зі співвласників), тоді власність є спільною частковою.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї, на цій нормі ґрунтуються і майнові права [1], це зазначено в ст. 63 Сімейного кодексу України (далі – СК України): чоловік та дружина мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном яке належить їм на праві спільної сумісної власності [2]. Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України: «кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя». При цьому частина перша даної статті вказує, що незалежно від того, чи мав другий із подружжя власний заробіток, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності [2]. Тобто, якщо дружина, наприклад, за весь час перебування у шлюбі не працювала та не мала постійного заробітку, то це не позбавляє її права власності на майно, придбане за кошти чоловіка. Зокрема об’єктом спільної сумісної власності може бути заробітна плата, стипендія, пенсія, речі для професійних занять, музичні інструменти, лікарське обладнання, оргтехніка, інші доходи та речі набуті одним із подружжя за час перебування в шлюбі.
Право розпоряджатися майном що є об’єктом спільної сумісної власності здійснюється за взаємною згодою чоловіка та дружини. В силу того що сімейні відносини передбачають спільний побут, інтереси, фінанси, не рідко стається так що в особисте майно чоловіка чи дружини були вкладені спільне майно, кошти, трудові затрати іншого з подружжя. В цьому випадку законом передбачено можливість визнання особистого майна об’єктом спільної сумісної власності, якщо:
– особисте майно одного із подружжя істотно збільшилось в своїй вартості в результаті вкладення спільних коштів, трудових затрат, або вкладення коштів, трудових затрат іншого із подружжя;
– якщо один із подружжя працею або коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним.
Відповідно визнання особистого майна об’єктом спільної сумісної власності можливе тільки при виникненні спору, за рішенням суду. Звернувши увагу на неоднозначну судову практику можна зазначити, що раніше виникало безліч спірних питань з приводу майна приватних підприємств, до яких було залучено майно, кошти, що були об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Підставою для таких звернень було відповідне рішення Конституційного Суду України де було прийнято її офіційне тлумачення, що встановлювало статутний капітал та майно приватного підприємства, які були сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, і визнаються об’єктом їх спільної сумісної власності.
Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13 дала такий висновок: про те, що встановивши факт оформлення права приватної власності приватного підприємства та видачі йому свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, суд касаційної інстанції безпідставно своїм рішенням змінив правовий режим майна приватного підприємства як спільного сумісного майна подружжя, оскільки з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна, і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб. Навіть у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилося після ліквідації підприємства [4].
Відповідно дане рішення не суперечить рішенню Конституційного суду України в якому йшлося що об’єктом спільної сумісної власності можуть бути підприємства, які сформовані тільки за рахунок майна, що знаходилось в спільній сумісній власності подружжя. Тому право спільної сумісної власності розповсюджується і на правочини, що укладені за час перебування в шлюбі та мають відношення до спільного майна. Також чоловік та дружина мають право укладати між собою договори які не заборонені законодавством, предмет договору може стосуватися як спільного майна так і особистого майна кожного з них.
Хотілося б зазначити перелік майна, що відповідно до ст. 57 СК України є приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України; 6) особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; 7) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню); 8) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; 9) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них [2].
3 червня 2015 року при розгляді справи № 6-38цс15 про поділ спільного майна подружжя та визнання договору дарування удаваним правочином Верховний Суд України (надалі – ВСУ), висловив правову позицію щодо поділу майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи одним з подружжя під час зареєстрованого шлюбу. ВСУ встановив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна [5]. Тож застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя [2].
ВСУ визначив, що критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя [5].
У зв’язку з вищезазначеним, грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об’єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.
Відповідно, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Коли співвласники мають можливість або постає необхідність визначити свої частки (наприклад, унаслідок розлучення), це призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову власність. На відміну від підстав виникнення спільної часткової власності, законодавство чітко визначає випадки виникнення спільної сумісної власності. Остання вважається спільною частковою власністю, якщо іншого не передбачено законом або договором. Стаття 68 СК України визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, нажите під час шлюбу. Проблеми з відокремленням «подружньої частки» і спадкового майна можуть виникнути в разі смерті одного з подружжя [2]. Частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто помер, належить до спадщини та спадкується на загальних підставах (ст. 1226 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)) [3].
Отже, сімейне законодавство України визначає об’єктами права спільної сумісної власності подружжя будь-які речі та майно, за винятком тих, що виведені з цивільного обігу (ч. 1 ст. 61 СК України) [2]. За змістом ст. 177 ЦК України, об’єктами цивільних прав є речі, гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, послуги, результати робіт, інтелектуальної чи творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні чи нематеріальні блага [3]. На наш погляд, смерть одного з учасників спільної сумісної власності є тим юридичним фактом, який, порушуючи стабільність відносин спільної власності, призводить до «переформування» спільної сумісної в спільну часткову власність у рівних частках.
Література :
1. Конституція України : чинне законодавство станом на 15 травня 2015 р. (офіційний текст). – К. : Паливода А. В., 2015.
2. Сімейний кодекс України : чинне законодавство станом на 1 вересня 2015 р. (офіційний текст). – К. : Паливода А. В., 2015.
3. Цивільний кодекс України : чинне законодавство станом на 1 вересня 2014 р. (офіційний текст). – К. : Паливода А. В., 2014.
4. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ CAA6B08DBC494DDDC2257BF80047F2A0?OpenDocument&year=2013&month=10&
5. Правовий висновок Верховного Суду України від 18 червня 2015 р. при розгляді справи 3 червня 2015 р. № 6-38цс15. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pravovyi-front.com/news/events/454-vsu-zrobiv-visnovok-pro-pravovij-rezhim-majna-vnesenogo-do-statutnogo-kapitalu-yuridichnoji-osobi-odnim-z-podru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
