Адвокатура — це важливий не лише правовий, а й політичний інструмент побудови громадянського суспільства. Триманні його у належному, тобто бойовому стані, — одна із запорук забезпечення додержання прав людини і громадянина.
Законодавством, зокрема Законом України «Про адвокатуру», Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими процесуальними кодексами надано широкі гарантії діяльності адвокатів при наданні правової допомоги громадянам.
Так, якщо говорити про участь адвоката у кримінальному процесі, а це є одним із найважливіших напрямів роботи адвокатури, то необхідно врахувати те, що з моменту допущення до участі у справі адвокат наділений такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє йому здійснювати функцію захисту і надання правової допомоги.
Практика застосування в Україні правових норм, що передбачають право особи на правову допомогу та регламентують реалізацію цього права, вказала неоднозначність розуміння самого поняття правової допомоги не лише науковцями в галузі права, а й державними органами і їх посадовими особами. В українському законодавстві велику увагу приділено питанням захисту прав і свобод людини і громадянина, адже понад усе самою великою цінністю виступають людські права.
Однак, існує думка, поширена, зокрема, серед адвокатів, що конституційна норма про те, що правова допомога може надаватись лише адвокатурою (ст. 59 Конституції України), а не особою, яка є «фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи», що фактично забороняє здійснювати діяльність по наданню правової допомоги особам, які підпадають хоча б під одну з таких ознак: по-перше, за освітою не є правознавцем, а по-друге, не існує спеціальної норми в законі, яка б дозволяла здійснювати надання правової допомоги іншим особам, навіть маючи при цьому диплом юриста-правознавця. Потрібно якомога більше приділяти уваги саме цьому.
Таким чином, стверджується, що законодавець визначив: надання правової допомоги може здійснюватись лише у випадках, коли про це зазначено у спеціальному законі. Таким законом на даний момент є лише Закон України «Про адвокатуру». Решта законів не дають права іншим фахівцям у галузі права, крім адвокатів, здійснювати захист у кримінальному процесі.
В той же час, практика, яка склалася, і про це зазначається у листі Спілки адвокатів України на адресу Міністерства юстиції України, свідчить про те, що судді допускають до участі в кримінальному процесі фахівців у галузі права, які не є адвокатами, що, на думку Спілки адвокатів, руйнує адвокатуру. Таким чином, існує дві протилежні думки з даного питання, що не сприяє однаковій практиці застосування норми Кримінально-процесуального кодексу України.
Інша проблема, яка, на нашу думку, теж є дуже важливою, це забезпечення, у випадках, передбачених законом, права на безоплатну правову допомогу.
Так, стаття 59 Основного Закону встановлює, що у випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно, адже бувають випадки, коли особа не має можливості оплатити його послуги.
На сьогодні право певної категорії осіб на безоплатне отримання правової допомоги регламентується рядом законодавчих актів.
Так, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», зокрема, абзац п'ятнадцятий статті 6 встановлює, що особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають право на безплатну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з реабілітацією.
Аналогічні положення містить також Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до вимог статті 22 цього Закону, ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.
Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає випадки звільнення підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від оплати правової допомоги через малозабезпеченість.
Таким чином, на сьогодні безоплатна правова допомога надається особам, які за своїм статусом мають право на її безоплатне отримання (реабілітовані, ветерани війни тощо), малозабезпеченим громадянам у випадках та порядку, передбачених Законом. Але безумовною залишається необхідність існування закону, який акумулював би у собі засади надання безоплатної правової допомоги та визначав обсяг прав суб'єктів її отримання.
На думку Міністерства юстиції України, прийняття відповідного закону є вкрай необхідним для того, щоб повною мірою реалізувати конституційну норму щодо забезпечення права на правову допомогу для тих, хто цього справді потребує, але не має відповідної можливості.
Національні інтереси сучасної України потребують утвердження її як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. Необхідним є також чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного, інформаційного, економічного та правового простору. Зважаючи на це, Указом Президента України від 11 червня 1998 р. затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу.
Проголошення незалежності зумовило активізацію державотворчих процесів, спрямованих на побудову демократичного соціального суспільства та становлення України як рівноправного партнера світової спільноти.
Утвердження самостійної, правової, демократичної та економічно стабільної держави сьогодні є основним критерієм існування Української держави як повноправного члена ЄС. Події, що сталися в Україні допомогли довести європейській спільноті, що ми гідні їх товариства. Народ України продемонстрував світу, що він набагато більше готовий до інтеграції у Європейське Співтовариство, ніж правляча влада. Ніхто не бачив в Україні громадянського суспільства і прагнення жити за стандартами та цінностями ЄС.
Однією з умов досягнення цієї мети є побудова системи адвокатури, що відповідала б новим суспільно-політичним та економічним реаліям, а також створення законодавства, норми якого відтворювали б модель демократичного правового інституту адвокатури.
Література:
1. Програма інтеграції України до Європейського Союзу: схвалена Указом Президента України від 14 вересня 2005 р. № 1072 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 39. — Ст. 164.
2. Указ Президента України "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 р. № 615/98 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 587/2000 від 12 квітня 2000 р.; № 8/2001 від І січня 2001 р.; № 1146/2001 від 26 листопада 2001 р.; № 573/2004 від 5 липня 2004 р. // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 129. — 16 лип.
3. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (Страсбург, 1988) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 1.
__________________________
Науковий керівник: Білоус О.А, викладач Вінницького відділення Київського фінансово-економічного колледжу Національного університету Державної податкової служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
