Зважаючи на чергову хвилю девальвації національної валюти у 2014 році та збереження нестабільності економічної ситуації в Україні, на часі залишається вирішення проблеми погашення фізичними особами іпотечних кредитів в іноземній валюті. Позичальники, працюючи в Україні, не мають не тощо постійних, а взагалі доходів в іноземній валюті. Отже, для того щоб погашати свої боргові зобов’язання за кредитними договорами, вони вимушені купувати іноземну валюту у кредитодавця (в будь-якій банківській установі або пункті обміну валюти, який працює на підставі агентської угоди з банківською установою).
У результаті дослідження змісту кредитних справ ми дійшли висновку, що всі іпотечні кредитні договори, укладені в іноземній валюті, можна розділити на договори, за якими:
1. Банк-кредитодавць із своєї операційної каси видав позичальнику іноземну валюту, той її отримав й використав на свій розсуд.
За таких обставин банк не виконує свого, покладеного на нього законом, обов’язку щодо контролю за цільовим використанням кредиту [1, ч. 1 ст. 348], тобто порушує один з принципів банківського кредитування.
2. Банк-кредитодавць із своєї операційної каси спочатку видав позичальнику іноземну валюту, тут же її прийняв від нього назад для виконання валюто-обмінної операції та перерахування за дорученням клієнта вже гривні за призначенням.
В цьому випадку банк допомагає позичкодавцю використати кредитні кошти не за їх цільовим призначенням. Обґрунтуємо це твердження.
Метою звернення громадянина до банку є отримання коштів у кредит для розрахунку за придбане ним на території України за національну валюту житло. Відомо, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України для проведення розрахунків за всіма видами платежів [2, ст. 192; 3, ст. 35; 4, п. 3.3 ст. 3; 5, ст. 35] й обіг інших грошових одиниць як засобу платежу заборонено [3, ст. 32]. Таким чином банк наперед знає, що видані позичальнику кредитні кошти (іноземну валюту) необхідно буде обміняти на національному валюту для того щоб її використати за призначенням. Отже й нав’язує клієнту послугу з обміну валюти, отримуючи при цьому певний дохід у вигляді маржі.
Наразі відсутність у позичальників джерел доходів в іноземній валюті,зменшення їх доходів в результаті втрати роботи, збільшення податкового навантаження (зміна ставки податку на доходи фізичних осіб, впровадження військового збору та оподаткування пенсій), зростання тарифів на комунальні послуги та вартості продуктів й товарів, необхідних для нормального існування людини, зумовлюють повну їх неплатоспроможність. Вони припиняють вносити будь-які кошти в погашення отриманих кредитів в іноземній валюті. Банки активно звертаються до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за такими кредитними договорами. Будучи надзвичайно самовпевненими вони забувають про допущені й задокументовані (видані позичальнику заяву на видачу готівки, квитанції, квитанцію про здійснення валюто-обмінної операції, платіжні доручення) певні порушення порядку відкриття й використання рахунків у іноземних валютах та ведення касових операцій банками в Україні [6; 7]. Ці порушення встановлено, обґрунтовано й докладно описано Гресь Н.Л. [8].
Отже, при наявності у кредитній справі відповідача зазначених порушень [8] й їх документальних доказів, йому доцільно, у рамках своїх процесуальних прав [9, ч. 2 ст. 31, ст. 123, ст. 133], до початку розгляду судом справи по суті, пред'явити зустрічний позов про визнання правочину удаваним та подати до суду клопотання про витребування доказів з банку (позивача), які він не може отримати від нього самостійно.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» [10] сплата судового збору у випадку, передбаченому пп. 13 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI [11], за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише за умови, що така заява розглядається у процесуальному порядку, визначеному ст. 135 ЦПК [9], а не за подання клопотань про витребування доказів (виклик до суду свідків, призначення експертизи, витребування письмових чи речових доказів тощо), які розглядаються відповідно до ст. 130 ЦПК у попередньому судовому засіданні чи ст. 168 ЦПК у судовому засіданні. У зв’язку з тим, що клопотання, яке подається не є заявою про забезпечення доказів, сплачувати судовий збір не потрібно.
Документальні докази численних порушень, допущених кредитодавцем під час розрахунково-касового обслуговування позичальника [8], доведуть факт того, що кредитний договір, укладений між ними, є удаваним в частині визначення суми кредиту у іноземній валюті, а правочин, який реально мав місце – кредитний договір з розміром кредиту в національній валюті. Отже, правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У такому разі «відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили» [2, ч. 2 ст. 235]. Й тут «суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину» з власної ініціативи або за вимогою позивача (позичальника) [2, ч. 5 ст. 216]. ЦКУ передбачено, що «у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину» [2, ч. 1 ст. 216]. Таким чином, правовий спосіб вирішення даної кредитної проблеми полягає у перерахунку кредитних зобов’язань позичальника, виходячи з фактично позиченої ним суми національної валюти та умов кредитування у гривні, в результаті якого кредитодавець може стати винним позичальнику чималеньку суму переплачених ним за валютним кредитом коштів.
Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов [9, ст. 211].
Валютні кредити фізичних осіб несуть соціальну та економічну загрозу. Тому суд повинен [9, ст. 213] виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішивши справу згідно із законом ухвалити рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Література:
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kodeksy.com.ua/gospodars_kij_kodeks_ukraini.htm
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page
3. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/679-14
4. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2346-14
5. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України від 30.05.2007 № 200 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0656-07
6. Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні: Постанова Правління Національного банку України 01.06.2011 № 174 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0790-11/page
7. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Постанова Правління Національного банку України 12.11.2003 № 492 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1172-03
8. Гресь Н. Л. Обліково-правові аспекти іпотечного кредитування фізичних осіб в іноземній валюті / Н.Л. Гресь // Актуальні проблеми економіки. – 2015. – № 2. – С. 308-321. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ape_2015_2_41
9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
10. Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14
11. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
