Екологічні проблеми в сучасному світі, з-поміж яких і проблема захисту екологічних прав людини та громадянина, мають глобальний, міждержавний і регіональний характер. Безперечно, кожній державі властивий індивідуальний комплекс екологічних характеристик, а кожному регіону – специфічний набір індивідуальних екологічних проблем. Головне завдання громадськості – привернути увагу людства до захисту природнього середовища.
Протягом останніх років відбулось ряд наукових конференцій з приводу даної проблеми, на яких одностайно було прийнято рішення про зміну екологічної політики. Національне й міжнародно-правове регулювання охорони навколишнього середовища інтенсивно здійснюється на Європейському континенті, зокрема в країнах Євросоюзу. Особливу увагу в ЄС приділяють розвитку системи захисту екологічних прав громадян. Для України, для якої євроінтеграція стала одним із пріоритетів міжнародної політики та з огляду на перспективу укладання Угоди про асоційоване членство з ЄС, вивчення та запровадження досвіду й основних розробок у сфері екологічних прав людини та громадянина є вкрай своєчасними. Тому доцільно здійснювати такий аналіз крізь призму розмаїтих доктринальних розробок і практичних напрацювань у сфері захисту екологічних прав людини як загалом у правовій системі ЄС, так і по кожному виду прав.
Враховуючи, що Україна є державою яка постраждала від аварії на ЧАЕС, її потрібно врахувати всі поради держав світу як найшвидше захистити права своїх громадян.
ЄС досить велику увагу приділяє розробці шляхів вирішення даної проблеми. Останні п’ять років чимало дослідників екологічного права з країн його членів ставлять на порядок денний обговорення питання: чи мають національні законодавства країн–членів ЄС, а також уніфіковане право ЄС достатню юридичну базу для забезпечення інтересів суспільства перед небезпекою екологічних проблем, що посилюються, або ж необхідно домагатися додаткових гарантій дотримання основного права індивідуума – права на чисте довкілля? Україна зустрілась з труднощами в екологічному законодавстві.
Багато хто вважає, що положення про права людини не достатньо захищають навколишнє середовище і потрібно змінювати політику світової організації на більш ефективнішу. Але на думку дослідників, слід враховувати специфіку розвитку кожної країни, адже ряд держав переживають економічні труднощі і їм не вистачає коштів на модернізацію екологічного законодавства.
Доцільно сказати, що потрібно якомога більше інформувати громадськість про проблеми і шляхи вирішення екологічних аспектів.
Доступ до інформації екологічного характеру є передумовою участі громадськості в прийнятті рішень і моніторингу дій уряду та приватного сектору. Така інформація може бути корисною для підприємств під час здійснення ними планування, а також придбання й використання новітніх технологій. Оскільки негативні екологічні впливи часто мають наднаціональний характер (тобто стосуються декількох сусідніх держав), постає питання про міжнародне поширення інформації. Саме за таку ідею виступають британські юристи.
Право на екологічну інформацію – це активне право громадянина, зумовлене його інтересами, власними вольовими мотивами, що спирається на закон. Право ж на екологічну інформованість умовно можна вважати пасивним правом. Незважаючи на очевидну «вичікувальну» позицію громадянина й ключову роль за цих умов компетентних органів з надання інформації, громадянин має право вимагати від них виконання покладених на них обов’язків вчасно, в повному обсязі тощо. Нинішні країни-члени брали участь у процесі ухвалення законодавства ЄС, а ось країни-кандидати та нові члени Євросоюзу такої можливості не мають. Тож кандидати на членство зобов’язані приймати перелік уже затверджених правил.
Потрібно зазначити, що екологічна політика Євросоюзу розглядається як один із рушіїв модернізації державного управління в країнах-кандидатах і новоприйнятих членах ЄС. Екологічна політика є однією з царин політики, в якій Євросоюз має великі наддержавні повноваження. Відповідно від країн-кандидатів вимагається запозичувати й впроваджувати розгалужене законодавство ЄС у цій сфері, а також скеровувати значні приватні й державні інвестиції. Цей аспект слід усвідомлювати під час євроінтеграції, зокрема й Україні.
Література:
1. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua.
2. Кутузов В. И., Попов А. А. Доступ к экологической информации: правовые аспекты. – Брянск: Изд-во Оренбургского государственного университета, 2004. – С. 22.
3.Сайт Української водної асоціації http:// www.cleanwater.org.ua/ru/legislation/eu-directives/
4. Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союз: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.
____________________________
Науковий керівник: Білоус Оксана Анатоліївна, викладач Вінницького відділення Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету Державної податкової служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
