Основним видом співробітництва держав у всі часи, починаючи з найдавніших, є торгівля товарами (матеріальними речами). Однак з розвитком світової економіки, науково-технічного прогресу та поглибленням своєї «спеціалізації» у тій чи іншій сфері для деяких держав визначальною стала торгівля послугами.
На сьогодні у науковій літературі відсутня єдність поглядів щодо кваліфікації таких договорів, як договір споживання, договір на туристичне обслуговування, на туристичні послуги інші цивільно-правові договори, з якими вони мають спільні риси.
Водночас такі поняття як туристична послуга, туристичне обслуговування, визначення предмету договору на туристичне обслуговування, а також правову систему, за якою будуть вирішені спірні питання мають принципове значення не тільки для теорії, але і для практики регулювання міжнародних приватних правовідносин, тому дане питання залишається дискусійним й потребує подальшого ретельного наукового аналізу.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про міжнародне приватне право» договір споживання визначається як договір щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності[1]. У другій та третій частині даної статті законодавець закріпив правила щодо визначення права за договором споживання. Також необхідно зазначити, що в зарубіжній літературі деякі правила захисту прав споживачів відносяться до над імперативних норм [2, с. 206].
Звичайно, як і будь-яка послуга туристична послуга реалізується лише через її споживання. Тому не випадково в Законі України «Про туризм» поряд з поняттям «турист» ми зустрічаємо й поняття «споживач» [3].
Це говорить про споживчий характер самого договору про надання туристичних послуг. Тому постає питання: як співвідносяться категорії «договір про споживання» та «договір про надання туристичних послуг»? З одного боку, це можуть бути два самостійних види договорів. Ознаками споживчого договору є спрямованість договору, мета, предмет, особливість суб'єктного складу, процедурний характер (який пов'язаний з особливими процедурами отримання споживачем інформації про товари та послуги), відплатний характер [4].
Але все ж таки, можна погодитись із тим, що договори співвідносяться між собою як родове та видове поняття. «Договір про споживання» є дуже широким поняттям, яке в кожному окремому випадку потребує своєї конкретизації. Саме такою конкретизацією виступає договір про надання туристичних послуг, оскільки характеризуючись через ознаки споживчого договору, має і свої особливі ознаки, а саме: 1) специфічний суб’єктний склад; 2) об’єкт договірних зобов’язань призначений виключно для особистих, сімейних, домашніх та інших потреб, не пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності; 3) публічно-правовий характер; 4) оплатний характер; 5) особливий порядок укладення[5].
Договір про споживання є базою, на якій продовжує свій розвиток усі інші договори, пов’язані зі сферою послуг. Саме тому, при укладанні та виконанні договору про надання туристичних послуг застосовуються положення споживчого договору, окрім випадків, коли перший має свої особливості або інше передбачене законом.
Визначення договору на туристичне обслуговування надається в ч. 1 ст. 20 Закону України «Про туризм», де вказано, що за зазначеним договором одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його. Слід зазначити, що сам термін, обраний українським законодавцем, є об’єктом критики науковців, оскільки законодавець не досить чітко розмежовує поняття «обслуговування» та «послуги». Так, Н. В. Сірик стверджує, що обслуговування є збірною категорією, яка застосовується для характеристики діяльності, спрямованої на задоволення потреб громадян [6]. Під час здійснення цієї діяльності організації продають товари, виконують роботи, надають послуги. Таким чином, поняття «обслуговування» є більш широким, ніж поняття «послуга» (останнє є складовою частиною першого) [7]. А оскільки договір надання туристичних послуг оформлює тільки одне зобов’язання, в силу якого виконавець зобов’язується надати туристу весь комплекс послуг з перевезення, розміщення тощо, то не можна не погодитися з думкою А. Г. Славової, яка стверджує, що для визначення дій, спрямованих на задоволення потреб туристів, доцільно використовувати термін «туристичні послуги», а не «послуги з туристичного обслуговування». Отже, й договір, що оформлює відносини з надання туристу комплексної туристичної послуги, повинен називатися договором про надання туристичних послуг [8].
У міжнародному приватному праві визначення та зміст даного договору неоднакові. Так, у пп. 1.1 Міжнародної конвенції ООН щодо контракту на подорожування від 23.04.1970 контракт на подорож визначається як: або контракт на організацію подорожі, або посередницький контракт на продаж подорожі [9].
Таким чином поряд з договором про надання туристичних послуг використовується поняття договору реалізації (купівлі-продажу) туристичного продукту. На даний момент, існування цієї суперечності породжується самим законодавством. Так, статтею 1 Закону України «Про туризм» в якості одного з провідних понять дається визначення туристичного продукту, як попередньо розробленого комплексу туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги. У той же час ст. 25 Закону передбачено, що до прав туриста віднесені відшкодування збитків та компенсація моральної шкоди у разі невиконання умов договору.
Вищевикладене дає змогу нам говорити про те, що законодавець визначив правову форму послуг з туристичного обслуговування як договір роздрібної купівлі-продажу. Звичайно, що дане положення не відповідає суті самої туристичної діяльності. І постає питання: який вид договору слід застосовувати? Як свідчать дослідження, це питання не знайшло однозначної відповіді в практиці, а тому укладається як договір про надання туристичних послуг, так і договір купівлі-продажу туристичного продукту.
Договір про надання туристичних послуг має спільні риси і з цивільно-правовим договором комісії. Тур агент у договорі про надання туристичних послуг повинен бути виключно посередником між туристом та туроператором, а тому всі договори про надання туристичних послуг повинні укладатися тур агентом від імені туроператора. Тому, основною ознакою, яка відмежовує ці два правочини, є особа, яка приймає на себе зобов’язання надати туристичну послугу: в договорі про надання туристичних послуг на себе таке зобов’язання бере туроператор, а в договорі комісії – тур агент.
Отже, договір, що оформлює відносини з надання туристу комплексної туристичної послуги, повинен називатися договором про надання туристичних послуг і співвідноситься з договором споживання як видове та родове поняття. Також, за своєю суттю договір про надання туристичних послуг є консенсуальним, синалагматичним, відплатним. Як правило, зазначений договір є публічним і відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про туризм» укладається у письмовій формі.
Оскільки договір на туристичне обслуговування має спільні риси з цивільно-правовим договором комісії, тому всі договори на туристичне обслуговування повинні укладатися тур агентом від імені туроператора.
Щодо вибору права, то виходячи з умов та суті самого договору, закон, найбільш сприятливий для сторони наддасть можливість туристу в більшій мірі захистити свої права.
Література:
1. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV в редакції від 09.06.2013: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2709-15/conv
2. Звеков В.П. Коллизии законов в международном частном праве / В.П. Звеков. — М.: Волтерс Клувер, 2007. — 416 с. – С. 206
3. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 № 324/95-ВР в редакції від 26.04.2014: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/324/95-вр
4. Аврах А.М. Договор с участием потребителей в системе гражданско-правовых договоров: автореферат дисс. …. кандидата юридических наук: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // dissercat.com/.../dogovor-s-uchastiem-pot...
5. Гудима М.М. Захист прав споживачів за договором про надання туристичних послуг: дис. … канд. юр. наук: 12.00.03 / М. М. Гудима. − Івано-Франківськ, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, 2012. − 247 с.
6. Сирик Н.В. Правова природа договору про реалізацію туристського продукту/ Н. В. Сирик, А. С. Кусков // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна № 1042. Серія «Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм» − Випуск 1. – Харків, 2013. − С. 132-137.
7. Стригунова Д.П. Соотношение «услуга» и «обслуживание» в сфере туризма / Д.П. Стригунова // Современное право. – 2005. – № 4.: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.juristlib.ru/book_3581.html
8. Славова А.Г. Правова природа та сутність договору про надання туристичних послуг / А. Г. Славова // Вісник Запорізького національного університету. – 2012. – № 4 (ІІ): – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vznu/Jur/2012_4_2/136-140.pdf
9. Міжнародна конвенція ООН щодо контракту на подорожування від 23.04.1970: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/las/show/995_415
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
